ПОЛУЧИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
лу́чи́ти «єднати; з’єднувати;сполучати»
псл. lǫčiti, початково ітератив до *lękti «гнути, згинати, вигинати», пов’язане також з lǫкъ, укр. лук (зброя), lękъ, укр. ляк;
давнє значення частково збереглося в слн. lóčiti «гнути», ч. ст. lúčiti se «згинатися, хилитися», можливо, також в укр. [вилуча́тися] «триматися криво, мати викривлений хребет», [вилу́чуватися] «вигинатися дугою»;
пізніше, можливо, під впливом префіксальних утворень, відбулося розщеплення семантики слова на «з’єднувати» і «роз’єднувати»;
споріднене з лит. lankúoti «гнути, робити гнучким», lankýti «відвідувати», lánkioti «обходити», лтс. lùocît «нахиляти, направляти», прус. lunkis;
висловлювалась думка, що укр. [лучи́ти] «з’єднувати» є запозиченням з польської мови (Brückner 308);
р. [лучи́ть] «єднати», отлучи́ть, разлучи́ть, случи́ть, бр. лучы́ць «з’єднувати», др. лучити «відокремлювати», п. łączyć «з’єднувати, сполучати», ч. loučili «розділяти», ст. і поет. «з’єднувати», loučiti se «розлучатися, закінчуватися», ст. lúčiti «відокремлювати», слц. lúčit’ «тс.; розлучати», lúčit’ sa «прощатися, відходити», нл. łucyś «з’єднувати, в’язати», болг. лъ́ча «відокремлювати», лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей», м. лачи «відокремлювати, відлучати», схв. лýчити «ділити, відокремлювати», слн. ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти», стсл. лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лука
«виділення»
вилуча́ти
«виділяти; відокремлювати і брати із стада (свою худобу); [вибирати Я]»
ви́лучка
«виняток»
вилучний
«винятковий»
відлуча́ти
«відокремлювати; віднімати (дитину)»
відлуча́тися
«відокремлюватися; розлучатися; виїжджати, виходити на якийсь час»
відлу́чення
(від церкви)
відлу́чка
відлу́чний
«відокремлений, такий, що відокремився»
відлу́чно
«особливо, окремо»
долучи́ти
«додати»
залу́ка
«затягування в свою компанію; заманювання свійської тварини у двір чи до хліва Я; вербування, приманка, приєднання Пі»
залучи́ти
залу́чно
«включно»
злу́ка
«з’єднання»
злучи́ти
злу́чка
злу́чний
«стосовний до злучки; [зговірливий, схильний Бі]»
злу́чованці
«пара волів в упряжці»
луча́ти
«тс.»
луча́тиси(са)
«тс.»
лучба́
«зв’язування, комунікація; транспорт»
лучи́тися
«єднатися, сполучатися»
лу́чка
«низка»
наодлу́ці
«відокремившись»
нерозлу́чний
позлучи́ти
получи́ти
«з’єднати»
прилу́ка
«приєднання»
прилучи́ти
«додати, приєднати»
прилучи́тися
«приєднатися»
розлу́к
(у сполученні [на р. повідати] «говорити роздільно»)
розлуки
«прощання, розлучення; [різниця ВеУг; знахарський засіб проти чаклування]»
розлу́чена
«тс.»
розлу́чений
розлу́чення
«розлука; розрив шлюбу»
розлу́чення
«відокремлення своєї худоби від спільного стада після закінчення випасання на полонині»
розлучи́ти
розлучі́ння
«тс.»
розлу́чний
«пов’язаний з розлученням; [переконливий, ясний Нед]»
розлу́чник
розлу́чно
«роздільно; розумно, зрозуміло, ясно»
розлучо́нка
«жінка, яка розлучилася з чоловіком»
сполу́ка
сполу́чення
сполучи́мий
сполучи́ти
сполучний
сполу́чник
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лучы́ць «з’єднувати» | білоруська |
| лъ́ча «відокремлювати» | болгарська |
| лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей» | болгарська |
| лучити «відокремлювати» | давньоруська |
| lùocît «нахиляти, направляти» | латиська |
| lankúoti «гнути, робити гнучким» | литовська |
| lankýti «відвідувати» | литовська |
| lánkioti «обходити» | литовська |
| лачи «відокремлювати, відлучати» | македонська |
| łucyś «з’єднувати, в’язати» | нижньолужицька |
| łączyć «з’єднувати, сполучати» | польська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| *lękti «гнути, згинати, вигинати» | праслов’янська |
| lękъ | праслов’янська |
| lǫкъ | праслов’янська |
| lunkis | прусська |
| лучи́ть «єднати» | російська |
| отлучи́ть | російська |
| разлучи́ть | російська |
| случи́ть | російська |
| лýчити «ділити, відокремлювати» | сербохорватська |
| lúčit' «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lúčit' sa «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lóčiti «гнути» | словенська |
| ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти» | словенська |
| лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати» | старослов’янська |
| лук (зброя) | українська |
| ляк | українська |
| вилуча́тися «триматися криво, мати викривлений хребет» | українська |
| вилу́чуватися «вигинатися дугою» | українська |
| лучи́ти «з’єднувати» | українська |
| lúčiti se «згинатися, хилитися» (ст.) | чеська |
| loučili «розділяти» (ст.) і поет. | чеська |
| loučiti se «з’єднувати»«розлучатися, закінчуватися» | чеська |
| lúčiti «відокремлювати» (ст.) | чеська |
лу́чи́ти «цілитися; попасти»
псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;
споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;
іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;
початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;
менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти1] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);
р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вилуча́тися
«траплятися»
влу́чи́ти
«точний удар»
влу́чний
луча́й
«випадок»
луча́тися
лу́чен
«тс.»
лучи́тися
«трапитися»
лу́чни́й
«який добре лучить або з якого добре лучити»
полу́ка
«успіх, удача»
получити
«одержати»
полу́чний
«вдалий, щасливий»
прилу́ка
«пригода, випадок»
прилучити
«одержати»
прилучи́тися
«трапитися»
случа́й
«випадок»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́чыць «влучити, попасти» | білоруська |
| лу́ча «цілитися; попадати» | болгарська |
| λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю» | грецька |
| λαγκάνω «одержую за жеребом» | грецька |
| lókate «спостерігає» | давньоіндійська |
| locanam «око» | давньоіндійська |
| лучити «знайти» | давньоруська |
| лучитися «трапитися» | давньоруська |
| go-lwg «зір, обличчя» | кімрська |
| llygad | кімрська |
| *lukato- | кімрська |
| lũkât «дивитися, поглядати; пробувати» | латиська |
| nùolũkât «оглядатися, спостерігати» | латиська |
| nùolũks «ціль, намір» | латиська |
| láukti | литовська |
| láukiu «чекати, очікувати» | литовська |
| suláukti «дочекатися, дожити, одержати» | литовська |
| lūkėˊti «очікувати» | литовська |
| лучи «кинути» | македонська |
| łucyś se «траплятися» | нижньолужицька |
| łuczyć «кинути, мітити; попасти» | польська |
| lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити» | праслов’янська |
| звідки «досягнути, знайти; допустити» | праслов’янська |
| lučatі (ітератив) | праслов’янська |
| lučiti sę «трапитися» | праслов’янська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| laukīt «шукати» | прусська |
| лучи́ть «випадати, допускати; послати» | російська |
| луча́ть «випадати, допускати; цілитися» | російська |
| лучи́ться «трапитися» | російська |
| случи́ться «тс.» | російська |
| слу́чай «випадок» | російська |
| слу́чити се «трапитися; потрапити» | сербохорватська |
| лу́чити «знаходити, досягати» (ст.) | сербохорватська |
| lúčiť «кинути (камінь)» | словацька |
| lučíti «кинути» (ст.) і (діал.) | словенська |
| лоучити сѧ «зустрітися, трапитися» | старослов’янська |
| лу́чи́ти «з’єднувати» | українська |
| lučiti «кинути, кидати, метати» (заст.) і поет. | чеська |
| loučeti «метати, стріляти» (заст.) | чеська |
| lučiti «кинути (камінь)» (ст.) | чеська |
| *leuk- «дивитися; світити, блищати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України