ЛЬОХА — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з польської мови;

п. locha «свиноматка, самиця дикого кабана» зіставляється з ч. [lachna, lochna] «товста жінка; безсоромниця», слц. [lacha] «бідна жінка», [l’acha] «легковажна жінка», р. [ло́ха] «дурна жінка», які щодо різниці в семантиці порівнюються з нім. [Lose] «свиня; розпусниця», і далі з п. [lochać się] «проявляти статевий потяг» (про свиней, диких кабанів), [lachaé się] «тс.», укр. [ло́хати, ло́хатися] «прагнути; відчувати голод, спрагу», бр. [ла́хаць] «бігти, літати; плести, базікати»;

п. locha, [łocha] виводиться також (Karłowicz SWO 346; SW II 758) від н. [Lóse] ‹ (lo(o)s) «свиноматка» з експресивною зміною s › ch, характерною для польської мови;

через посередництво польської мови запозичено з середньоверхньонімецької;

свн. loch «сховище, яма; в’язниця; отвір» (нвн. Loch «отвір, заглиблення, яма, нора; бідне житло; в’язниця») походить від двн. loh «тс.», пов’язаного з lūhhan «замикати», спорідненим з дангл. loc «за́мок», loca «тюрма», гот. usluks «отвір», дісл. lok, loka «тюрма», далі з лит. lúžti «ламати», дінд. rujáti «ламає»;

р. [лёх] «льох», бр. лёх «тс.», п. loch «підземне приміщення; яма, печера; підвал; (ст.) шлюз; отвір, дірка», ч. loch «в’язниця; (заст.) підвал, яма; [підвал для зберігання картоплі; заяча ямка]; (ст.) підвал; печера», слц. [loch] «яма, заглиблення, дірка; підвал»;

через посередництво російської мови запозичено з голландської (у формі [лю́ка] – через посередництво польської і німецької);

гол. luik «отвір») споріднене з нвн. Lücke «пролом, щілина, отвір» (свн. lücke, двн. lucka, luccha ‹ lukkja), Loch «діра», звідки укр. льох;

р. бр. болг. люк, п. luka «пусте, вільне місце, перерва», нл. заст. luka, схв. лy̏кња «отвір», слн. lúknja «тс.; западина»;