ЛУЧ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
луч «промінь»
псл. lučь, luča, «світло», lučina «лучина», lučivo «тс.»;
зіставляється з дінд. rocíḥ «світло, блиск», rócate «світить, блищить», гот. liuhaþ «світло», двн. lioht, нвн. Licht, дангл. lieg, дісл. leygr «тс.», англ. light «світло, світлий», лат. lūx «світло, блиск», лит. laũkas «тварина з білою плямою на лобі», вірм. lois, кімр. llug «блиск», прус. luckis «поліно», гр. λευκός «світлий, блискучий», тох. A luk- «світити», хет. luk(k)«тс.», псл. luna, укр. луна́;
іє. *leuk-/ louk- «світити, сяяти; яскравий»;
р. луч, лучи́на, бр. [луч, лучына], др. лучина, п. [łuczyna] (з р.), łuczywo «скіпка, лучина», ч. louč «соснова тріска», [lučivo] «лучина», слц. lúč «промінь, лучина», [lučina] «лучина», lučivo, вл. łučwo, нл. łucywo «тс.», болг. [луч] (заст.) «промінь», [луча́] (заст.) «промінь, світло», лъч «промінь», м. лач «світло, промінь», схв. [лу̑ч] (заст.) «лучина; смолоскип», [лýч] «смолиста тріска; світло; сосна», слн. lúč «світло; тріска; лучина», стсл. лоуча «промінь», цсл. лɤчь «світло; блиск»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
луча́
«промінь сонця»
лучеве́ць
«променистий камінь»
лучи́на
«тріска (у т. ч. як джерело світла); [смолиста сосна Ник]»
лучи́ніть
«оббивати дранкою стіни хати»
лучи́нник
«підставка для лучини»
лучи́стий
«сяючий, променистий»
лучни́к
«лучина Л; труба для виведення диму при освітленні хати лучиною»
лучни́ця
«смолисте дерево; смолоскип»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| light «світло, світлий» | англійська |
| луч | білоруська |
| лучына | білоруська |
| луч «промінь» (заст.) | болгарська |
| луча́ «промінь, світло» (заст.) | болгарська |
| лъч «промінь» | болгарська |
| łučwo | верхньолужицька |
| lois | вірменська |
| liuhaþ «світло» | готська |
| λευκός «світлий, блискучий» | грецька |
| lieg | давньоанглійська |
| lioht | давньоверхньонімецька |
| rocíḥ «світло, блиск» | давньоіндійська |
| rócate «світить, блищить» | давньоіндійська |
| leygr «тс.» | давньоісландська |
| лучина | давньоруська |
| *leuk-/ louk- «світити, сяяти; яскравий» | індоєвропейська |
| llug «блиск» | кімрська |
| lūx «світло, блиск» | латинська |
| laũkas «тварина з білою плямою на лобі» | литовська |
| лач «світло, промінь» | македонська |
| łucywo «тс.» | нижньолужицька |
| Licht | нововерхньонімецька |
| łuczyna «скіпка, лучина» (з р.), łuczywo | польська |
| łuczywo | польська |
| lučь | праслов’янська |
| luča | праслов’янська |
| lučina «лучина» | праслов’янська |
| lučivo «тс.» | праслов’янська |
| luna | праслов’янська |
| luckis «поліно» | прусська |
| луч | російська |
| лучи́на | російська |
| лу̑ч «лучина; смолоскип» (заст.) | сербохорватська |
| лýч «смолиста тріска; світло; сосна» | сербохорватська |
| lúč «промінь, лучина» | словацька |
| lučina «лучина» | словацька |
| lučivo «лучина» | словацька |
| lúč «світло; тріска; лучина» | словенська |
| лоуча «промінь» | старослов’янська |
| luk- «світити» | тохарська А |
| луна́ | українська |
| luk(k) «тс.» | хетська |
| лɤчь «світло; блиск» | церковнослов’янська |
| louč «соснова тріска» | чеська |
| lučivo «лучина» | чеська |
луч (вигук для відгону телят Дз; вигук для відгону овець Mo)
не зовсім ясне;
можливо, пов’язане з лу́чи́ти1;
пор. відлучи́ти (теля);
Фонетичні та словотвірні варіанти
a-лу́ча
алу́ч
луч-луч
луч-лу́чки
«тс.»
лу́ча
(вигук для відгону телят)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́чи́ | українська |
| відлучи́ти (теля) | українська |
о́берлі́хт «кватирка МСБГ; віконце над вхідними дверми О; віконце над дверима в сінях чи в сараї; скляні двері МСБГ»
запозичення з польської мови;
п. oberlicht «фрамуга, кватирка» походить від нвн. Oberlicht «вікно в стелі», утвореного з прикметника ober «верхній» та іменника Licht «світло», спорідненого з дангл. liexan «світити», лат. lūceo «свічу», псл. lučь «світло», укр. [луч] «промінь»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
о́берліфт
о́берлюфт
«тс.»
о́бирліхт
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| liexan «світити» | давньоанглійська |
| lūceo «свічу» | латинська |
| Oberlicht «вікно в стелі» | нововерхньонімецька |
| oberlicht «фрамуга, кватирка» | польська |
| lučь «світло» | праслов’янська |
| луч «промінь» | українська |
| ober «верхній» | ? |
| Licht «світло» | ? |
Рокса́на (жіноче ім’я)
запозичення з грецької мови;
гр. ‛Ρωξάνη (ім’я дочки бактрійського намісника, дружини Александра Македонського) походить від перс. Roušani «тс.», пов’язаного з rūšanī «світло», спорідненим з дінд. rociḥ, псл. lučь «тс.», укр. [луч] «промінь»;
р. болг. Рокса́на, бр. Ракса́на, схв. Ро́кса, Ро́ксанда;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Ракса́на | білоруська |
| Рокса́на | болгарська |
| 'Ρωξάνη (ім’я дочки бактрійського намісника, дружини Александра Македонського) | грецька |
| rociḥ | давньоіндійська |
| Roušani «тс.» | перська |
| rūšanī «світло» | перська |
| lučь «тс.» | праслов’янська |
| Рокса́на | російська |
| Ро́кса | сербохорватська |
| Ро́ксанда | сербохорватська |
| луч «промінь» | українська |
лук «цибуля, Allium L.; часник, Allium sativum L. Ж; часник дикий Me» (бот.)
загальноприйнятої етимології не має;
здебільшого реконструюється псл. lukъ як запозичення з давньогерманських мов;
пгерм. *louka-, звідки двн. louh, свн. louch, нвн. Lauch, дісл. laukr, днн. lōk, виводиться з іє. *leug- «гнути, вигинати»;
висувалась гіпотеза про первісну спорідненість слов’янських і германських форм і про походження їх від іє. *leuk-/louk- «світити, світлий», що виступає в р. болг. луч «промінь», гр. λευκός «білий» (Младенов 280);
для герм. * louka- припускалось також запозичення з праслов’янської мови (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 169–170);
малопереконливе припущення про незалежне походження германських і слов’янських форм з доіндоєвропейського субстрату (Machek Jm. rostl. 265);
р. бр. болг. лук, «цибуля», др. лукъ, п. łuk, ч. слц. luk, полаб. läuk, схв. лy̏к, слн. [lúk], стсл. лоукъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лука́тий
«з великими зубцями»
(про часник)
лукі́вка
(у сполученні [л. двулиста] «проліска дволиста, Scilla bifolia L.»)
лукови́ця
«цибуля»
лу́ковиця
«розширена частина деяких органів, частин організму»
(анат.)
луче́йка
«часник, Allium sativum L.; цибуля городня, Allium сера L.»
лучи́ця
«xapa звичайна, Chara vulgaris L.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лук «цибуля» | білоруська |
| луч «промінь» | болгарська |
| лук «цибуля» | болгарська |
| *louka- | германські |
| λευκός «білий» | грецька |
| louh | давньоверхньонімецька |
| laukr | давньоісландська |
| lōk | давньонижньонімецька |
| лукъ | давньоруська |
| *leug- «гнути, вигинати» | індоєвропейська |
| *leuk-/louk- «світити, світлий» | індоєвропейська |
| Lauch | нововерхньонімецька |
| läuk | полабська |
| łuk | польська |
| *louka- | прагерманська |
| lukъ | праслов’янська |
| луч «промінь» | російська |
| лук «цибуля» | російська |
| лy̏к | сербохорватська |
| louch | середньоверхньнімецька |
| luk | словацька |
| lúk | словенська |
| lúk | словенська |
| лоукъ «тс.» | старослов’янська |
| luk | чеська |
луна́ «відблиск, заграва»
псл. luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга»;
споріднене з прус. lauxnos «зірки», лат. lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця», сірл. lūan «світло, місяць», далі з ав. raōχšna «блискучий, сяючий», свн. liehsen «ясний», гр. λύχvoς «світильник», вірм. Іusin «місяць», а також з р. луч, дінд. rōcaḥ «світло», ав. raōčah- «світло, блиск»;
іє. *louksnā, форма жін. р. прикметника *louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий», похідного від *leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий»;
як назва місяця іє. *louksnā виникло в результаті табуїстичної заміни давнішої назви іє. *mēns-, звідки псл. *mesęcь, укр. мі́сяць;
заборона вживання первісної назви грунтувалася на віруванні про магічні властивості місяця;
р. луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]», [лунь] «тьмяне світло», [луни́ть] «розвиднятися; кидати тьмяний відблиск», бр. [луна́] «невелика хмарка», [лунь] «хмара», др. луна «місяць (планета)», п. łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]», ч. luna «місяць», ст. luna «промінь, світло, відблиск; місяць», слц. luna «місяць», полаб. lau̯nə, lai̯nə, болг. луна́, м. луна, схв. лу́на, [lūnȁ] «тс.», [lȗna] «райдуга», слн. lúna «місяць», стсл. лоуна «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лун
«відблиск, заграва»
лу́на
«затишок, порядок; чистота (після побілки)»
луна́ти
«відблискувати»
луна́тися
луни́тися
«тс.»
луно
лунь
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| raōχšna «блискучий, сяючий» | авестійська |
| raōčah- «світло, блиск» | авестійська |
| луна́ | білоруська |
| лунь | білоруська |
| луна́ | білоруська |
| лунь | білоруська |
| луна́ | болгарська |
| Іusin «місяць» | вірменська |
| λύχvoς «світильник» | грецька |
| rōcaḥ «світло» | давньоіндійська |
| луна | давньоруська |
| луна | давньоруська |
| *louksnā | індоєвропейська |
| *louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий» | індоєвропейська |
| *leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий» | індоєвропейська |
| *louksnā | індоєвропейська |
| *mēns- | індоєвропейська |
| lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця» | латинська |
| луна | македонська |
| lau̯nə | полабська |
| lai̯nə | полабська |
| łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]» | польська |
| luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга» | праслов’янська |
| *mesęcь | праслов’янська |
| lauxnos «зірки» | прусська |
| луч | російська |
| луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]»«тьмяне світло»«розвиднятися; кидати тьмяний відблиск»«невелика хмарка»«хмара»«місяць (планета)» | російська |
| лунь | російська |
| луни́ть | російська |
| лунь | російська |
| луни́ть | російська |
| лу́на | сербохорватська |
| lūnȁ «тс.» | сербохорватська |
| lȗna «райдуга» | сербохорватська |
| liehsen «ясний» | середньоверхньнімецька |
| lūan «світло, місяць» | середньоірландська |
| luna «місяць» | словацька |
| lúna «місяць» | словенська |
| лоуна «тс.» | старослов’янська |
| мі́сяць | українська |
| luna «місяць» | чеська |
| luna «промінь, світло, відблиск; місяць» (ст.) | чеська |
лу́чиця «xapa звичайна, Chara foetіda A. Br.; xapa ламка, Chara fragilis Desv.» (бот.)
не зовсім ясне;
найімовірніше, пов’язане з лу́ка (як назва лучної рослини);
не виключений також зв’язок з луч «промінь» (у такому випадку назва зумовлена будовою водорості, стебло якої кільчасто розгалужується, що відбито і в німецькій назві Armleuchter «xapa» (букв. «канделябр»), приблизною калькою якої можуть бути українські форми;
р. [лу́чица] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лучва
«xapa»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́ка (як назва лучної рослини) | українська |
| луч «промінь» (у такому випадку назва зумовлена будовою водорості, стебло якої кільчасто розгалужується, що відбито і в німецькій назві Armleuchter «xapa» (букв. «канделябр») | українська |
| лу́чица «тс.» | ? |
люце́рна «Medicago sativa L.» (бот.)
запозичене, можливо, через посередництво німецької мови (н. Luzérne «тс.») з французької;
фр. luzerne «люцерна», luiserne «тс.» походить від пров. lucerno «світляк», джерелом якого є лат. lucerna «лампа», пов’язане з lūcēre «бути ясним, світити», lūх «світло», спорідненими з псл. lučь, укр. [луч], і утворене за аналогією до синонімічного lanterna «лампа, ліxтap» (з гр.);
назва рослини пояснюється або тим, що її насіння має блискучу жовту поверхню, або жовтими яскравими квітами;
висловлювалось припущення, що назва рослини походить від назви швейцарського кантона нім. Luzern «Люцерн», оскільки у хорватській мові існує назва люцерни švajcarska djetelina (Machek ESJČ 342–343; Jm. rostl. 121; Holub–Lyer 294);
р. болг. люце́рна, бр. люцэ́рна, п. lucerna, ч. lucerka, lucinka, [lucerňa], слц. lucerna, lucerka, lucinka, м. луцерка, схв. лỳцерка, лỳцерна, слн. lucèrna;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лице́рія
«тс.»
луцерна
люце́рія
люце́рка
люце́рник
«поле, засіяне люцерною»
люце́рни́ще
«поле, з якого зібрано люцерну»
люцерня
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| люцэ́рна | білоруська |
| люце́рна | болгарська |
| lucerna «лампа» | латинська |
| lūcēre «бути ясним, світити» | латинська |
| lūх «світло» | латинська |
| lanterna «лампа, ліxтap» (з гр.) | латинська |
| луцерка | македонська |
| Luzérne | німецька |
| Luzern «Люцерн» | німецька |
| lucerna | польська |
| lučь | праслов’янська |
| lucerno «світляк» | провансальська |
| люце́рна | російська |
| лỳцерка | сербохорватська |
| лỳцерна | сербохорватська |
| lucerna | словацька |
| lucerka | словацька |
| lucinka | словацька |
| lucèrna | словенська |
| луч | українська |
| luzerne «люцерна» | французька |
| luiserne «тс.» | французька |
| švajcarska djetelina | хорватська |
| lucerka | чеська |
| lucinka | чеська |
| lucerňa | чеська |
люцифе́р «диявол, злий дух»
запозичено з латинської мови, можливо, через посередництво польської;
лат. Lūcifer «ранкова зоря» є складним утворенням з основ іменника lūx (род. в. lūcis) «світло», спорідненого з псл. lučь, укр. [луч], і дієслова fero «несу», спорідненого з псл. berǫ, νκρ. беру́, бра́ти (букв. «світлоносний»), що є калькою гр. φωσφόρος «світлоносний; ранкова зоря» (в грецькій міфології – діва-зірниця, яка проходила перед світанням із смолоскипом; у християнському середньовіччі назва була перенесена на володаря пекла);
р. люцифе́р «сатана», ст. «планета Венера», бр. [люцы́пар], п. lucyfer, lucyper «біс; ранкова зірка», ч. lucifer, [luciper] «диявол», [lucyper] «нікчема», слц. lucifer «диявол», вл. Lucіber, болі Лу́цифер, схв. Лy̏цифер, слн. lúcifer «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
луци́пер
«тс.»
луци́пір
«тс.; нечупара, замазура; мара; той, хто не любить умиватися Me»
люци́пер
«біс»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| люцы́пар | білоруська |
| Лу́цифер | болгарська |
| Lucіber | верхньолужицька |
| φωσφόρος «світлоносний; ранкова зоря» (в грецькій міфології -- діва-зірниця, яка проходила перед світанням із смолоскипом; у християнському середньовіччі назва була перенесена на володаря пекла) | грецька |
| Lūcifer «ранкова зоря» | латинська |
| lūcis «світло» | латинська |
| fero «несу» | латинська |
| lūx | латинська |
| lucyfer «біс; ранкова зірка» | польська |
| lucyper «біс; ранкова зірка» | польська |
| lučь | праслов’янська |
| berǫ | праслов’янська |
| люцифе́р «сатана» | російська |
| Лy̏цифер | сербохорватська |
| lucifer «диявол» | словацька |
| lúcifer «тс.» | словенська |
| луч | українська |
| беру́ | українська |
| бра́ти (букв. «світлоносний») | українська |
| lucifer | чеська |
| luciper «диявол» | чеська |
| lucyper «нікчема» | чеська |
лю́шки́ (вигук для відгону телят Г; вигук, яким проганяють корів Л)
неясне;
можливо, пов’язане з вигуком луч, яким відганяють теля від корови під час доїння;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| луч | українська |
лу́ча (у виразі [куди лу́ча] «кудинебудь»)
похідне утворення (за походженням дієприкметник, псл. lučę) від лу́чити «цілитися; попасти»;
пор. семантично подібне куди попа́ло «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| lučę | праслов’янська |
| лу́чити «цілитися; попасти» | українська |
| куди попа́ло «тс.» | українська |
лу́чи́ти «єднати; з’єднувати;сполучати»
псл. lǫčiti, початково ітератив до *lękti «гнути, згинати, вигинати», пов’язане також з lǫкъ, укр. лук (зброя), lękъ, укр. ляк;
давнє значення частково збереглося в слн. lóčiti «гнути», ч. ст. lúčiti se «згинатися, хилитися», можливо, також в укр. [вилуча́тися] «триматися криво, мати викривлений хребет», [вилу́чуватися] «вигинатися дугою»;
пізніше, можливо, під впливом префіксальних утворень, відбулося розщеплення семантики слова на «з’єднувати» і «роз’єднувати»;
споріднене з лит. lankúoti «гнути, робити гнучким», lankýti «відвідувати», lánkioti «обходити», лтс. lùocît «нахиляти, направляти», прус. lunkis;
висловлювалась думка, що укр. [лучи́ти] «з’єднувати» є запозиченням з польської мови (Brückner 308);
р. [лучи́ть] «єднати», отлучи́ть, разлучи́ть, случи́ть, бр. лучы́ць «з’єднувати», др. лучити «відокремлювати», п. łączyć «з’єднувати, сполучати», ч. loučili «розділяти», ст. і поет. «з’єднувати», loučiti se «розлучатися, закінчуватися», ст. lúčiti «відокремлювати», слц. lúčit’ «тс.; розлучати», lúčit’ sa «прощатися, відходити», нл. łucyś «з’єднувати, в’язати», болг. лъ́ча «відокремлювати», лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей», м. лачи «відокремлювати, відлучати», схв. лýчити «ділити, відокремлювати», слн. ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти», стсл. лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лука
«виділення»
вилуча́ти
«виділяти; відокремлювати і брати із стада (свою худобу); [вибирати Я]»
ви́лучка
«виняток»
вилучний
«винятковий»
відлуча́ти
«відокремлювати; віднімати (дитину)»
відлуча́тися
«відокремлюватися; розлучатися; виїжджати, виходити на якийсь час»
відлу́чення
(від церкви)
відлу́чка
відлу́чний
«відокремлений, такий, що відокремився»
відлу́чно
«особливо, окремо»
долучи́ти
«додати»
залу́ка
«затягування в свою компанію; заманювання свійської тварини у двір чи до хліва Я; вербування, приманка, приєднання Пі»
залучи́ти
залу́чно
«включно»
злу́ка
«з’єднання»
злучи́ти
злу́чка
злу́чний
«стосовний до злучки; [зговірливий, схильний Бі]»
злу́чованці
«пара волів в упряжці»
луча́ти
«тс.»
луча́тиси(са)
«тс.»
лучба́
«зв’язування, комунікація; транспорт»
лучи́тися
«єднатися, сполучатися»
лу́чка
«низка»
наодлу́ці
«відокремившись»
нерозлу́чний
позлучи́ти
получи́ти
«з’єднати»
прилу́ка
«приєднання»
прилучи́ти
«додати, приєднати»
прилучи́тися
«приєднатися»
розлу́к
(у сполученні [на р. повідати] «говорити роздільно»)
розлуки
«прощання, розлучення; [різниця ВеУг; знахарський засіб проти чаклування]»
розлу́чена
«тс.»
розлу́чений
розлу́чення
«розлука; розрив шлюбу»
розлу́чення
«відокремлення своєї худоби від спільного стада після закінчення випасання на полонині»
розлучи́ти
розлучі́ння
«тс.»
розлу́чний
«пов’язаний з розлученням; [переконливий, ясний Нед]»
розлу́чник
розлу́чно
«роздільно; розумно, зрозуміло, ясно»
розлучо́нка
«жінка, яка розлучилася з чоловіком»
сполу́ка
сполу́чення
сполучи́мий
сполучи́ти
сполучний
сполу́чник
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лучы́ць «з’єднувати» | білоруська |
| лъ́ча «відокремлювати» | болгарська |
| лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей» | болгарська |
| лучити «відокремлювати» | давньоруська |
| lùocît «нахиляти, направляти» | латиська |
| lankúoti «гнути, робити гнучким» | литовська |
| lankýti «відвідувати» | литовська |
| lánkioti «обходити» | литовська |
| лачи «відокремлювати, відлучати» | македонська |
| łucyś «з’єднувати, в’язати» | нижньолужицька |
| łączyć «з’єднувати, сполучати» | польська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| *lękti «гнути, згинати, вигинати» | праслов’янська |
| lękъ | праслов’янська |
| lǫкъ | праслов’янська |
| lunkis | прусська |
| лучи́ть «єднати» | російська |
| отлучи́ть | російська |
| разлучи́ть | російська |
| случи́ть | російська |
| лýчити «ділити, відокремлювати» | сербохорватська |
| lúčit' «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lúčit' sa «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
| lóčiti «гнути» | словенська |
| ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти» | словенська |
| лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати» | старослов’янська |
| лук (зброя) | українська |
| ляк | українська |
| вилуча́тися «триматися криво, мати викривлений хребет» | українська |
| вилу́чуватися «вигинатися дугою» | українська |
| лучи́ти «з’єднувати» | українська |
| lúčiti se «згинатися, хилитися» (ст.) | чеська |
| loučili «розділяти» (ст.) і поет. | чеська |
| loučiti se «з’єднувати»«розлучатися, закінчуватися» | чеська |
| lúčiti «відокремлювати» (ст.) | чеська |
лу́чи́ти «цілитися; попасти»
псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;
споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;
іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;
початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;
менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти1] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);
р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вилуча́тися
«траплятися»
влу́чи́ти
«точний удар»
влу́чний
луча́й
«випадок»
луча́тися
лу́чен
«тс.»
лучи́тися
«трапитися»
лу́чни́й
«який добре лучить або з якого добре лучити»
полу́ка
«успіх, удача»
получити
«одержати»
полу́чний
«вдалий, щасливий»
прилу́ка
«пригода, випадок»
прилучити
«одержати»
прилучи́тися
«трапитися»
случа́й
«випадок»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́чыць «влучити, попасти» | білоруська |
| лу́ча «цілитися; попадати» | болгарська |
| λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю» | грецька |
| λαγκάνω «одержую за жеребом» | грецька |
| lókate «спостерігає» | давньоіндійська |
| locanam «око» | давньоіндійська |
| лучити «знайти» | давньоруська |
| лучитися «трапитися» | давньоруська |
| go-lwg «зір, обличчя» | кімрська |
| llygad | кімрська |
| *lukato- | кімрська |
| lũkât «дивитися, поглядати; пробувати» | латиська |
| nùolũkât «оглядатися, спостерігати» | латиська |
| nùolũks «ціль, намір» | латиська |
| láukti | литовська |
| láukiu «чекати, очікувати» | литовська |
| suláukti «дочекатися, дожити, одержати» | литовська |
| lūkėˊti «очікувати» | литовська |
| лучи «кинути» | македонська |
| łucyś se «траплятися» | нижньолужицька |
| łuczyć «кинути, мітити; попасти» | польська |
| lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити» | праслов’янська |
| звідки «досягнути, знайти; допустити» | праслов’янська |
| lučatі (ітератив) | праслов’янська |
| lučiti sę «трапитися» | праслов’янська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| laukīt «шукати» | прусська |
| лучи́ть «випадати, допускати; послати» | російська |
| луча́ть «випадати, допускати; цілитися» | російська |
| лучи́ться «трапитися» | російська |
| случи́ться «тс.» | російська |
| слу́чай «випадок» | російська |
| слу́чити се «трапитися; потрапити» | сербохорватська |
| лу́чити «знаходити, досягати» (ст.) | сербохорватська |
| lúčiť «кинути (камінь)» | словацька |
| lučíti «кинути» (ст.) і (діал.) | словенська |
| лоучити сѧ «зустрітися, трапитися» | старослов’янська |
| лу́чи́ти «з’єднувати» | українська |
| lučiti «кинути, кидати, метати» (заст.) і поет. | чеська |
| loučeti «метати, стріляти» (заст.) | чеська |
| lučiti «кинути (камінь)» (ст.) | чеська |
| *leuk- «дивитися; світити, блищати» | ? |
гуч (вигук, яким відганяють гусей Г, ВеУг, лошат Дз)
очевидно, повʼязане з -гуш (агу́ш)՛, можливо, видозмінене під впливом лу́ча (вигук, яким відганяють телят);
Фонетичні та словотвірні варіанти
гуч
«лоша-сисунець»
гуч-гуч
(вигук, яким підкликають лошат, коней)
гуча́
(вигук, яким підганяють лошат)
гу́чик
«тс.»
гу́чки-гу́чки
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гуш (агу́ш)՛ | ? |
| лу́ча (вигук, яким відганяють телят) | ? |
недолу́гий «безсилий, слабий, кволий; [неповороткий, невміючий Дз]»
запозичення з польської мови;
п. niedołęga «немічна, млява людина; недотепа, розтелепа, нездара; каліка; імпотент» не зовсім ясного походження;
пов’язується (Sławski I 155; Преобр. I 640) з dola «доля»;
виділяються (Machek ESJČ 293–294) морфеми псл. ne, do і кореневе lǫg-, яке зіставляється з нвн. langen «вистачати»;
виводиться також (Brückner 360) з п. ст. niedołęka «немічна людина», dołęka «сила, насильство; достаток, запас; досвід; сильна людина», зіставлюваних з łączyć «з’єднувати», укр. лучи́ти;
р. [недолу́гий, недолу́жный] «слабосилий, кволий, млявий, хворий; невправний», бр. [недалу́гі, недалу́жны] «слабосилий, кволий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
недоле́нґа
«бездарна людина»
недо́лу́г
«нероба»
недолу́га
«слабосила, квола людина; нероба ВеУг; дряхлість, слабість, недостатність Ж»
недолу́жний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| недалу́гі | білоруська |
| недалу́жны «слабосилий, кволий» | білоруська |
| niedołęga «немічна, млява людина; недотепа, розтелепа, нездара; каліка; імпотент» | польська |
| dola «доля» | польська |
| niedołęka «немічна людина» | польська |
| dołęka «сила, насильство; достаток, запас; досвід; сильна людина» | польська |
| łączyć «з’єднувати» | польська |
| ne | праслов’янська |
| langen «вистачати» | праслов’янська |
| недолу́гий | російська |
| недолу́жный «слабосилий, кволий, млявий, хворий; невправний» | російська |
| лучи́ти | українська |
лу́кно «гніздо бобра» (заст.)
псл. *lǫkъnо «посудина з кори дерева; міра зерна, меду», пов’язане, очевидно, з *lękti «гнути», lǫčiti «з’єднувати», укр. лучи́ти і, далі, з lyko, укр. ли́ко;
зіставлялося з гр. λίκνον «віялка; плетена колиска» (Matzenauer 246; Mikl. EW 175);
р. [лукно́] «корзина з лози, коробка з лубу; міра зерна, борошна», луко́шко «кошик», бр. луко́шка «тс.», др. лукъно «діжечка, корзинка; міра місткості», п. ст. łukno «посудина; міра меду», ч. ст. lukno «берестяна корзина; міра зерна або меду», слц. [lukno] «кошик з кори; стара міра зерна», нл. łuknaško «перегородка в скрині», схв. ст. лу̏кно «міра хліба; данина священику», слн. lǫ́kno «данина священику», lukno «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лукно
«міра меду»
полуко́вщина
«оброк по одному грошу від лукна»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| луко́шка «тс.» | білоруська |
| λίκνον «віялка; плетена колиска» | грецька |
| лукъно «діжечка, корзинка; міра місткості» | давньоруська |
| łuknaško «перегородка в скрині» | нижньолужицька |
| łukno «посудина; міра меду» (ст.) | польська |
| *lǫkъnо «посудина з кори дерева; міра зерна, меду» | праслов’янська |
| *lękti «гнути» | праслов’янська |
| lǫčiti «з’єднувати» | праслов’янська |
| lyko | праслов’янська |
| lyko | праслов’янська |
| лукно́ «корзина з лози, коробка з лубу; міра зерна, борошна» | російська |
| луко́шко «кошик» | російська |
| лу̏кно «міра хліба; данина священику» (ст.) | сербохорватська |
| lukno «кошик з кори; стара міра зерна» | словацька |
| lǫ́kno «данина священику»«тс.» | словенська |
| lukno «данина священику»«тс.» | словенська |
| лучи́ти | українська |
| ли́ко | українська |
| lukno «берестяна корзина; міра зерна або меду» (ст.) | чеська |
лу́ччий «кращий»
не зовсім ясне;
можливо, запозичене через давньоруську мову з старослов’янської, у якій пов’язане з лоучати «цілитися», лоучати сѧ «траплятися», спорідненими з укр. лу́чи́ти «мітити, попасти», влу́чи́ти;
первісним значениям слова вважається «такий, що більше підходить»;
розглядається також як форма порівняльного ступеня від *лукыи «визначений долею» і зіставляється з др. лучаи «доля, випадок», болг. слу́ка «випадок», р. слу́чай, причому припускається первісне значення «такий, що трапився, випав на долю» (КЭСРЯ 249);
висловлювалось також припущення про спорідненість із стсл. рачии «краще», рачити «любити, бажати», болг. [ра́ча] «хочу», схв. ра́чити се «мати бажання», а також др. алкать (Потебня РФВ І 83);
р. лу́чший, [лу́ччий, лу́тший], бр. [лу́чшы, лу́чшый, лу́ччый] «кращий; лицьовий (бік тканини)», др. лучии (чол. р.), лучьши (жін. р.), лутши, лутше, луче (с. р.), стсл. лоучии (чол. р.), лоучьши (жін. р), лоуче (с. р.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
лу́чий
лу́чча́ти
«кращати»
лучшати
«тс.»
лу́чший
«тс.»
надлу́ч
«найкраще»
полу́чче
«краще»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́чшы | білоруська |
| лу́чшый | білоруська |
| лу́ччый «кращий; лицьовий (бік тканини)» | білоруська |
| слу́ка «випадок» | болгарська |
| ра́ча «хочу» | болгарська |
| *лукыи «визначений долею» | давньоруська |
| лучаи «доля, випадок» | давньоруська |
| алкать | давньоруська |
| лучии (чол. р.) | давньоруська |
| лучьши (жін. р.) | давньоруська |
| лутши | давньоруська |
| лутше | давньоруська |
| луче (с. р.) | давньоруська |
| слу́чай | російська |
| лу́чший | російська |
| лу́ччий | російська |
| лу́тший | російська |
| ра́чити се «мати бажання» | сербохорватська |
| лоучати «цілитися» | старослов’янська |
| лоучати сѧ «траплятися» | старослов’янська |
| рачии «краще» | старослов’янська |
| рачити «любити, бажати» | старослов’янська |
| лоучии (чол. р.) | старослов’янська |
| лоучьши (жін. р) | старослов’янська |
| лоуче (с. р.) | старослов’янська |
| лу́чи́ти «мітити, попасти» | українська |
| влу́чи́ти | українська |
ілюстра́ція
запозичення з німецької чи французької мови;
нім. Illustration «ілюстрація, зображення», фр. illustratión «тс.; знаменитість, слава» походять від лат. illūstrātio «роз’яснення, унаочнення, зриме представлення», пов’язаного з дієсловом illūstro «освітлюю», утвореним з префікса in- (il-) «в-, на-» і дієслова lūstro «освітлюю, очищаю», пов’язаного з luceo «свічусь, яснію», lux «світло», спорідненими з гр. λευκός «блискучий, білий», псл. lučь «промінь», укр. лу́чити «цілити»;
р. иллюстра́ция, бр. ілюстра́цыя, п. ilustracja, ч. ilustrace, слц. ilustrácia, вл. нл. ilustracija, болг. Илюстра́ция, м. схв. илустра́ција, слн. ilustrācija;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ілюстрати́вний
ілюстратор
ілюстраці́йний
ілюструва́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ілюстра́цыя | білоруська |
| Илюстра́ция | болгарська |
| ilustracija | верхньолужицька |
| λευκός «блискучий, білий» | грецька |
| illūstrātio «роз’яснення, унаочнення, зриме представлення» | латинська |
| illūstro «освітлюю» | латинська |
| in- «в-, на-» (il-) | латинська |
| lūstro «освітлюю, очищаю» | латинська |
| luceo «свічусь, яснію» | латинська |
| lux «світло» | латинська |
| илустра́ција | македонська |
| ilustracija | нижньолужицька |
| Illustration «ілюстрація, зображення» | німецька |
| ilustracja | польська |
| lučь «промінь» | праслов’янська |
| иллюстра́ция | російська |
| илустра́ција | сербохорватська |
| ilustrácia | словацька |
| ilustrācija | словенська |
| лу́чити «цілити» | українська |
| illustratiоn «тс.; знаменитість, слава» | французька |
| ilustrace | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України