ЛУСКА — ЕТИМОЛОГІЯ

висловлювалось припущення про походження слов’янського кореня lusk- з *lup-sk- (Machek ESJČ 344–345);

з іншими детермінантами цей корінь виступає в укр. лупи́ти, лузга́, лу́спа́, лу́ста;

балтосл. *lauskā «відокремлення, відривання; те, що відокремлюється» ‹ іє. *leu- «відокремлювати» з детермінантом -sk-;

споріднене з лтс. laûska «уламок, тріска; шкаралупа, щось зламане», laûskas «лупа», лит. luskà «лахміття», lusnà «луска, шкірка, лушпина»;

псл. luska «луска, оболонка», luskati, lusčiti;

р. бр. луска́, р.-цсл. луска, п. вл. łuska «луска», ч. luska «стручок; [лушпина]», схв. љy̏ска «лусочка, луска, лушпина, оболонка, шкаралупа; [яйце]», слн. lúska «луска, оболонка»;

можливо також, що слово виникло як калька наукової назви рослини Lemna, яка пов’язується з гр. λέμμα «оболонка, луска»;

очевидно, результат перенесення назви луска́ «лушпина», зумовленого зовнішнім виглядом рослини, дрібні листоподібні стебельця якої утворюють ніби луску на водяній поверхні;

може бути зіставлене і з р. ст. вымолъ (к вымлу ‹вымъл-) «намите водою підвищення коло річки», пов’язаним з ми́ти, псл. myti;

первісне значення –«позбавити дрібних часток» (у т. ч. і в вигляді мулу), як у ви́лущити від луска́, ви́потрошити від по́трох і под;

можливо,префіксальне утворення від основи міл-, тієї самої, що і в мілки́й «дрібний», р. мел, ме́лкий;

не зовсім ясне;

можливо, часткова калька нім. Schuppenkoralle (Schuppe «луска»);

похідне утворення від лу́щити, луска́;

назви пов’язані з луска́, з огляду на те, що шапинка і ніжка цих грибів укриті лусочками;

пор. р. чешуйчатка «лускатка», чешуйчатник «лускач»;

схв. luskavka «Pholiota squarrosa Müll.», љускава грмача «тс.»;

пор. семантично подібне р. чешу́йница «тс.»;

назва зумовлена особливостями будови тіла комахи;

похідне утворення від луска́¹, що виникло як калька латинізованої наукової назви, в основі якої лежить гр. λεπίς «луска, шкаралупа»;

похідні від луска́ «лушпина», утворені як кальки латинської наукової видової назви squamaria «луската», пов’язаної з squama «луска»;

назва пояснюється тим, що довге галузисте кореневище рослини вкрите м’ясистими лусками;

форма [лусківник] розглядається як запозичення з польської мови (Sławski V 356);

пор. семантично подібні назви цієї рослини, що теж з’явилися внаслідок калькування: р. чешу́йник, нім. Schuppenwurz (Schuppe «луска» і Wurz «корінь, рослина»);

п. łuskiewnik, схв. [љускара], слн. [luskavka], lusnec, [luš, lušč] «тс.»;

вважається також власне слов’янським утворенням, яке не має відповідників в індоєвропейських мовах і є формою інтенсива на -sk- від lupati ( ‹ *lup-skati) звуконаслідувального походження (Machek ESJČ 344– 345);

нерідко розглядається як тотожне з луска́¹, лу́скати¹ «чистити, лузати, лущити», при цьому первісним значенням вважається «тріскатися, розриватися» (Преобр. І 475–476; Bern. I 747; Holub–Kop. 211);

споріднене з лтс. láušķēt «стукати», laušķinât «тріскати, тріщати, лопатися з тріском, гуркотіти, стукотіти», laũkšķêt, laũkšêt «тріскати, тріщати», лит. lùskoti «бігти»;

р. [лусь, луск] (виг.), [лу́скать] «тріщати; ударяти, бити; базікати; гавкати», бр. лусь (виг.), лу́скаць «тріщати; тріскати; [хрустіти; лопатися з тріском]», п. [łusk] (виг.), [łuskać] «потріскувати (про стіни, пальці); багато пити (алкоголю); (ст.) тріщати, хрустіти», ч. [lusk] (виг.), luskati «хлопати; тріскати», louskati «спричиняти тріск, тріщати», ст. luskati, lúskati «тріскати, тріщати», слц. lusk (виг.), lúskat’ «ударяти пальцями; тріскати», вл. łusk (виг.), łuskat’ «тріскати, тріщати, лопатися з тріском; глухо дзвеніти, звучати», болг. [лу́снеш] «тріснеш, лопнеш», лю́скам «бити, ударяти; (бренькати; колихати; багато пити]», схв. ст. ljȕskati «бити по м’ячу; [балакати, базікати]», слн. lúskati «ударяти, бити; тріскати, хлопати; [пити]», цсл. лɤснѫти «луснути»;– псл. lusъ, lusкъ (вигуки), luskati «спричиняти шум, тріск, гуркіт, стук; тріскати, тріщати; ударяти з шумом, стукати, хлопати», паралельне до loskati, *lesčěti;

неясне;

можливо, пов’язане з р. шелуха́ «лузги», що розглядається як утворення з давнім експресивним префіксом ше- від*луха́, ототожнюваного з луска́;

може бути також результатом контамінації форм лузга́ і труха́;

р. [л́ухта] «каша; крупа», [лу́хта́] «нісенітниця», бр. [лухта́] «лузга, полова»;

п. luz «вільне місце, вільний простір між предметами, вільний час», [loz, lóz] «тс.», luzem «без вантажу, без обтяження; вільно», luźny «вільний, незакріплений; незапряжений; без вантажу», luzować «змінювати; зменшувати напруження, пускати вільно; [іти боком; буксувати]» походять від нім. los «вільний, слабо прикріплений або з’єднаний; відірваний» (свн. двн. lōs «вільний, звільнений; позбавлений чогось; свавільний, зухвалий»), спорідненого з дангл. lēas «фальшивий, брехливий», англ. lease «брехня», дісл. lauss «вільний», гр. λύω «розв’язую, звільняю», дінд. lunā́ti «відрізує», що зводяться до іє. *leu-s- «відокремлювати, відривати», звідки також псл. luska, укр. лу́ска;

запозичення з польської мови;

бр. [люс] «невеликий проміжок між чимсь», [люз] «тс.»;

звуконаслідувальне утворення, паралельне до ляск, пор. [визк] і виск, лузга́ і луска́;

р. лязг зіставляється як звуконаслідувальне утворення з [лезга́] «базікало», яке пов’язується з [лозгота́ть] «тріщати, стрекотати, базікати безупинно», лит. lazgù, lazgėˊti «тс.»;

р. лязг, ля́згать;