ЛИТВИНИ — ЕТИМОЛОГІЯ

похідне утворення з суфіксом -ин (типу литви́н, воло́шин) від давнішої форми ле́зги, яка є самоназвою лезгинів, пов’язаною, очевидно, з назвою скіфського племені на Кавказі Λήγες (Strabo XI 503);

р. лезги́н, бр. лезгі́н, п. ч. Lezgin;

запозичення з литовської мови;

лит. Lietuvá «Литва», lietùvis «литовець» (лтс. leĩtis «тс.») загальноприйнятої етимології не має;

висловлювалось припущення про зв’язок з назвою річки Léita, Leĩte, п. *Lyta (Litjezioro), яку виводять від líeti, líeja «лити», lýti «дощити», lỹja «йде дощ», споріднених з псл. liti, укр. ли́ти (Otrębski Gramatyka języka litewskiego I З – 7; LP 9, 27);

зіставлялося з лат. lītus «берег моря», яке разом з лат. lībo «виливаю, роблю узливання» пов’язується з іє. *lei- «текти»;

сумнівне припущення (Šachmatov AfSlPh 33, 81 – 82) про кельтське походження;

перенесення назви литви́н на білорусів і українців-поліщуків відбулось у XIII – XVIII ст., коли відповідні частини східнослов’янських територій належали до складу Великого князівства литовського;

р. литви́н (заст.) «литовець», бр. літві́н «тс.», др. литъва (зб.) «литовський народ», п. Litwin «литовець», ч. Litvan, Litevec, слц. Litovec, Litovčan, вл. Litwjan, болг. лито́вец, м. литванец, схв. Литвáнац, слн. Lítovec «тс.»;

очевидно, похідне утворення від литви́н «литовець; (заст.) білорус; поліщук»;

назва могла виникнути в результаті сплутування двох різних видів – смілки армерієвидної, що розводиться в садах, і смілки литовської (Silene lithuanica Zapal.), що зустрічається в борових лісах Полісся;