КУЮ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
кува́ти «формувати гарячий метал»
псл. kovati, kujǫ «кувати, бити метал молотом»;
споріднене з лит. káuti «бити, кувати», лтс. kaût «бити, рубати; убивати», двн. houwan «рубати, завдавати ударів», нвн. hauen «рубати, сікти; бити, лупцювати; тесати», дісл. hǫggva «тс.; забивати; зрубувати (дерево)», лат. cūdo «б’ю, колю; обробляю метал, кую; карбую», тох. A ko- «убивати», В kau «тс.»;
іє. *kou- або *kāu-/ kəu- «бити»;
р. кова́ть, бр. кава́ць, др. ковати «кувати; заковувати; замишляти (щось погане)», п. kuć «кувати; приковувати; довбати (про дятла); зубрити», ч. kouti «кувати; готувати, плести, затівати», слц. kovať «кувати, обковувати, підковувати», вл. kować «кувати», нл. kowaś «тс.», болг. кова́ «кую; підковую; клепаю, відбиваю; створюю», м. кова «кує; підковує; карбує», схв. кòвати «кувати; карбувати; замишляти», слн. kováti «тс.», стсл. ковати «кувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́ков
«виковування»
ви́ковка
закі́вець
«металева скріпа, окуття на дерев’яних предметах»
закі́вці́
«металеві окуття, прибиті до верхньої частини ярма і до місця, де ярмо з’єднується з дишлом (війям), щоб запобігти швидкому зносові цих частин воза»
зако́ви
«кайдани»
зако́вка
«біль у коней, викликаний тим, що підкова підбита неправильно»
закува́ти
коваленко
«син коваля»
ковале́нька
«невелике ковадло для відбивання кіс»
коваленя́
«дитина коваля»
ковали́н
«тс.»
ковали́ха
«дружина коваля»
ковалі́
«вид дитячої іграшки»
ковалі́вна
«дочка коваля»
кова́ло
«ковадло»
кова́ль
«майстер, що куванням обробляє метал; [назва батька новонародженого (на хрестинах); у сполученні холодний к. «слюсар»
кова́льний
«який застосовується для кування (про молоток); ковкий Ж»
кова́льня
«кузня»
кова́льство
ковальчу́к
«підмайстер коваля; син коваля»
ковалюва́ти
ко́ванець
«обшитий залізом віз »
ко́ваний
ко́ванка
«кування; кована гармата, скріплена залізними обручами Я»
ко́вань
«підковування коня; руда Ж; метал Я»
кова́ти
«кувати»
кова́ч
«коваль»
ко́вка
ковки́й
ко́вний
«ковкий»
кува́льний
кува́ч
«тс. Г; (іноді) мельник, що наковує млинові жорна Я»
ку́ти
«тс.»
на́ковальце
«ковадло, слухова кісточка в середньому вусі»
на́ковань
«невелике ковадло»
на́ко́вка
«візерунок; насічка; оббивка, оковка Ж»
обкува́ти
обку́ти
око́ви
«кайдани»
око́вка
окува́ти
оку́ття́
переко́вка
підко́ва
«металева пластина, що прибивається до копита коня, до взуття; [металева підбивка на верхній частині ярма]»
поко́в
«кування»
прико́в
«ланцюг»
прико́ва
(у сполученні [на прикові] «на ланцюзі»)
прико́вка
проко́вка
розко́ваний
розко́вка
розку́тий
розкуття́
ско́ва
«сковування»
(зко́ва)] Я
ско́ваність
ско́вка
«залізний обруч, залізний наконечник; оббивка, обшивка»
ско́вувальний
ско́вувач
скува́ти
«викувати; охопити з усіх боків; обмежити можливість рухатися, діяти; заморозити; [розбити] Me»
уко́вка
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кава́ць | білоруська |
| кова́ «кую; підковую; клепаю, відбиваю; створюю» | болгарська |
| kować «кувати» | верхньолужицька |
| houwan «рубати, завдавати ударів» | давньоверхньонімецька |
| hǫggva «тс.; забивати; зрубувати (дерево)» | давньоісландська |
| ковати «кувати; заковувати; замишляти (щось погане)» | давньоруська |
| *kou- або *kāu-/ kəu- «бити» | індоєвропейська |
| cūdo «б’ю, колю; обробляю метал, кую; карбую» | латинська |
| kaût «бити, рубати; убивати» | латиська |
| káuti «бити, кувати» | литовська |
| кова «кує; підковує; карбує» | македонська |
| kowaś «тс.» | нижньолужицька |
| hauen «рубати, сікти; бити, лупцювати; тесати» | нововерхньонімецька |
| kuć «кувати; приковувати; довбати (про дятла); зубрити» | польська |
| kovati | праслов’янська |
| кова́ть | російська |
| кòвати «кувати; карбувати; замишляти» | сербохорватська |
| kovať «кувати, обковувати, підковувати» | словацька |
| kováti «тс.» | словенська |
| ковати «кувати» | старослов’янська |
| kouti «кувати; готувати, плести, затівати» | чеська |
| kujǫ «кувати, бити метал молотом» | ? |
| A ko- «убивати» | ? |
| kau «тс.» | ? |
кува́ти «видавати звуки куку» (про зозулю)
результат спрощення давнішого кукува́ти (бр. кукава́ць, п. kukać), пов’язаного з ку́ку́, і наступного зближення з кува́ти (металеві речі);
виведення від псл. kovati «кувати (метал)» (Sławski III 18) позбавлене підстав;
бр. [кува́ць] «кувати» (про зозулю), п. [kować], ст., діал. kuć «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ку́ти
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кува́ць «кувати» (про зозулю) | білоруська |
| kować | польська |
| kovati «кувати (метал)» | праслов’янська |
| kuć | українська |
| кукува́ти (бр. кукава́ць, п. kukać) | ? |
| ку́ку́ | ? |
| кува́ти (металеві речі) | ? |
| kuć «тс.» | ? |
ску́ти «ударом вивести із гри»
пор. п. kuć «кувати; бити», skuć «скувати; побити»;
очевидно, пов’язане з [ку́ти] «кувати»;
не зовсім ясне;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kuć «кувати; бити» | польська |
| skuć «скувати; побити» | польська |
| ку́ти «кувати» | українська |
кий «частина тонкого стовбура або грубої гілки, очищена від пагонів; палиця для гри в більярд»
споріднене з лит. kújis «важкий ковальський молот», прус. cugis «молот», лтс. kũja «дрючок, кий»;
більярдний термін кий, мабуть, походить від р. кий або п. kij (bilardowy) «кий (більярдний)», що виникли під впливом фр. queue «хвіст; шлейф; черга; стебло; більярдний кий», яке продовжує лат. cōda (cauda) «хвіст», віддалено споріднене з псл. kuti (kovǫ), укр. кува́ти;
псл. kyjb ( ‹*kū-jo-) «кий, молот, довбня», повʼязане з kūti ( ‹*koutei) «бити, ударяти», укр. [кова́ти (ку́ти)];
р. кий «більярдний кий; [палиця, дрючок; товкач]», бр. кій «палиця; костур; більярдний кий», п. kij «тс.», ч. слц. kyj «кий, дрюк», вл. kij «кий», нл. kij «великий (особливо, залізний) молот», полаб. tʼəjanáicə «дрюк, уживаний як морський знак», болг. [кий] «кий, дрюк», схв. кȕјāк «дрюк», слн. kîj «тс.; деревʼяний молот»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кийо́к
кия́ччя
«киї»
(зб.)
кій
«важіль у млині»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кій «палиця; костур; більярдний кий» | білоруська |
| кий «кий, дрюк» | болгарська |
| kij «кий» | верхньолужицька |
| cōda «хвіст» (cauda) | латинська |
| kũja «дрючок, кий» | латиська |
| kújis «важкий ковальський молот» | литовська |
| kij «великий (особливо, залізний) молот» | нижньолужицька |
| tʼəjanái̯cə «дрюк, уживаний як морський знак» | полабська |
| kij (bilardowy) «кий (більярдний)» (bilardowy) | польська |
| kij «тс.» | польська |
| kuti (kovǫ) | праслов’янська |
| kovǫ | праслов’янська |
| kyjь «кий, молот, довбня» ( ‹*kū-jo-) | праслов’янська |
| *koutei «бити, ударяти» | праслов’янська |
| *kū-jo- | праслов’янська |
| kūti | праслов’янська |
| cugis «молот» | прусська |
| кий | російська |
| кий «більярдний кий; [палиця, дрючок; товкач]» | російська |
| кȕјāк «дрюк» | сербохорватська |
| kyj «кий, дрюк» | словацька |
| kîj «тс.; деревʼяний молот» | словенська |
| кий | українська |
| кува́ти | українська |
| кова́ти (ку́ти)] | українська |
| queue «хвіст; шлейф; черга; стебло; більярдний кий» | французька |
| kyj «кий, дрюк» | чеська |
кльоф «кайло»
свн. kîlhouwe (нвн. Keilhaue) «кайло, чекан» утворене з kîl (Keil) «клин», спорідненого з двн. kīmo (нвн. Keim) «росток», лтс. ziet «проростати», вірм. cil (ciul) «стебло», і houwe (нвн. Haue) «кайло», спорідненого з псл. kūti (‹*koutei), укр. кува́ти;
прийняття польського посередництва (Онышкевич Исслед. п. яз. 243) необов’язкове;
запозичення з німецької мови;
п. kilof «кайло», ч. kylof «тс.», слц. [ki(e)lhof] «дрюк», вл. kilop «кайло»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kilop «кайло» | верхньолужицька |
| cil «стебло» (ciul) | вірменська |
| ciul | вірменська |
| houwe | вірменська |
| kīmo «росток» (нвн. Keim) | давньоверхньонімецька |
| ziet «проростати» | латиська |
| Haue «кайло» | нововерхньонімецька |
| Keilhaue | нововерхньонімецька |
| Keim | нововерхньонімецька |
| kilof «кайло» | польська |
| kūti (‹*koutei) | праслов’янська |
| kîlhouwe «кайло, чекан» (нвн. Keilhaue) | середньоверхньнімецька |
| kîl | середньоверхньнімецька |
| Keil | середньоверхньнімецька |
| ki(e)lhof «дрюк» | словацька |
| кува́ти | українська |
| kylof «тс.» | чеська |
ковила́ «тирса, Stipa L.; [біловус стиснутий (мичка), Nardus stricta L. Mak]» (бот.)
псл. *kovylь, похідне від kovati «кува́ти» (первісно «бити, рубати»), укр. кувати;
паралельне до гот. hawi «сіно», двн. hewi, нвн. Heu «тс.», похідних від рефлексів пгерм. *hau«бити, рубати», далі генетично пов’язаного з псл. kovati;
спочатку слово означало «те, що рубають (›косять)»;
менш переконливе пов’язання з р. ковыля́ть «кульгати, [гнути]» (Bern. І 594; Moszyński PZJP 65–66) або виведення слова як запозичення з тюркських мов (Менгес 105–107; Ванюшечкин РР 1971/2, 132–135);
р. ковы́ль «ковила», [ковы́л], бр. ковы́ль, др. ковылие, ч. kavyl (з р.), слц. kavyl’ (з р.), болг. [кови́л], схв. кòзūље, слн. kovílje «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кови́л
«тирса»
кови́лє
«ковила пірчаста, Stipa pennata L.»
ковилка
«ковила волосиста (тирса), Stipa capillata L.»
кови́ль
«ковила»
ковильо́к
«ковила Лессінга, Stipa lessingiana Trin. et Rupr.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ковы́ль | білоруська |
| кови́л | болгарська |
| hawi «сіно» | готська |
| hewi | давньоверхньонімецька |
| ковылие | давньоруська |
| Heu «тс.» | нововерхньонімецька |
| *hau «бити, рубати» | прагерманська |
| *kovylь | праслов’янська |
| kovati | праслов’янська |
| ковыля́ть «кульгати, [гнути]» | російська |
| кòзūље | сербохорватська |
| kavyl' (з р.) | словацька |
| kovílje «тс.» | словенська |
| кувати | українська |
| ковы́л | українська |
| kavyl (з р.) | чеська |
| kovati «кува́ти» (первісно «бити, рубати») | ? |
| означало «те, що рубають (›косять)» | ? |
| ковы́ль «ковила» | ? |
укува́ть «зуміти щось зробити»
очевидно, результат розширення семантики префіксального утворення від кува́ти «формувати гарячий метал» (із розвитком значення «зробити щось способом кування» → «зуміти щось зробити»);
Фонетичні та словотвірні варіанти
вкува́ть
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кува́ти «формувати гарячий метал» (із розвитком значення «зробити щось способом кування» → «зуміти щось зробити») | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України