КУЛЬМІНАЦІЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
кульміна́ція «момент найвищого піднесення, розвитку»
запозичення з німецької або французької мови;
нім. Kulminatión, фр. culmination походять від слат. culminatio, утвореного (спочатку як астрономічний термін) з лат. culmen «вершина, зеніт», спорідненого з дангл. holm «горб, пагорбок», дісл. holmr «острів»;
р. кульмина́ция, бр. кульміна́цыя, п. kulminacja, ч. kulminace, слц. kulminácia, вл. kulminacija, м. схв. кулминáциjа, слн. kulminácija;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кульмінаці́йний
кульмінува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кульміна́цыя | білоруська |
| kulminacija | верхньолужицька |
| holm «горб, пагорбок» | давньоанглійська |
| holmr «острів» | давньоісландська |
| culmen «вершина, зеніт» | латинська |
| кулминáциjа | македонська |
| Kulminatión | німецька |
| kulminacja | польська |
| кульмина́ция | російська |
| кулминáциjа | сербохорватська |
| culminatio | середньолатинська |
| kulminácia | словацька |
| kulminácija | словенська |
| culmination | французька |
| kulminace | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України