КОЧОВИК — ЕТИМОЛОГІЯ

кочува́ти «жити мандрівним (неосілим) життям»

запозичення з тюркських мов (уйг. кочмак «переселятися, кочувати», алт. кöч, кар. кöчмэк, тур. göçmek «тс.»);
р. кочева́ть, бр. качава́ць, п. koczować, ч. kočovati, слц. kočovat’;
Фонетичні та словотвірні варіанти

коче́вний
кочевни́к «кочовик»
кочі́вля
кочівни́к
кочови́й
кочови́к
кочо́висько «стоянка кочовиків»
кочови́ця «кочування; стоянка кочовиків»
кочо́ви́ще
кочо́вник
кочува́тий «такий, що любить кочувати»
кочува́тися «приходити до когось»
скочува́тися «переселитися»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
кöч алтайська
качава́ць білоруська
кöчмэк карельська
koczować польська
кочева́ть російська
kočovat' словацька
göçmek турецька
кочмак уйгурська
kočovati чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України