КОЧОВИК — ЕТИМОЛОГІЯ
кочува́ти «жити мандрівним (неосілим) життям»
запозичення з тюркських мов (уйг. кочмак «переселятися, кочувати», алт. кöч, кар. кöчмэк, тур. göçmek «тс.»);
р. кочева́ть, бр. качава́ць, п. koczować, ч. kočovati, слц. kočovat’;
Фонетичні та словотвірні варіанти
коче́вний
кочевни́к
«кочовик»
кочі́вля
кочівни́к
кочови́й
кочови́к
кочо́висько
«стоянка кочовиків»
кочови́ця
«кочування; стоянка кочовиків»
кочо́ви́ще
кочо́вник
кочува́тий
«такий, що любить кочувати»
кочува́тися
«приходити до когось»
скочува́тися
«переселитися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кöч | алтайська |
| качава́ць | білоруська |
| кöчмэк | карельська |
| koczować | польська |
| кочева́ть | російська |
| kočovat' | словацька |
| göçmek | турецька |
| кочмак | уйгурська |
| kočovati | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України