КОМУ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. kоmъ;

споріднене з лтс. kams «грудка», kama «брила», kamõls «клубок», лит. kamuolõs «тс.», а також з снн. ham «обгороджена ділянка», нн. «обгороджене поле», гр. κώμος «зв’язка»;

пов’язання з дінд. camuḥ «миска, чашка» (Petersson Glotta 8, 76) сумнівне;

п. [kom] є, мабуть, запозиченням з російської мови (Sławski II 389), ч. kominy – з південнослов’янських мов (Machek ESJČ 271);

р. ком «грудка», п. [kom] «грудка, брила», ч. заст. kominy «виноградні вижимки», болг. [ко́ми́на], м. комиње (зб.), схв. [кȍм] «тс.», кȍмина «тс.; зелена шкірка волоських горіхів»;

утворено від абревіатури КІМ – К(омуністичний) І(нтернаціонал) М(олоді), що є калькою р. КИМ՝, не виключено, що українське ім’я Кім є також запозиченням з російської мови;

р. Ким, бр. Кім «тс.»;

неясне;

очевидно, через польське, чеське і німецьке (нім. Komma) посередництво запозичено з латинської мови;

лат. comma «кома» (спочатку «частина періоду, цезура») походить від гр. κόμμα «кома; (ст.) частина речення; чеканка», пов’язаного з κόπτω «ударяю, б’ю; кую; відсікаю, відрубую», спорідненим з псл. kopati «копати, рити», укр. копа́ти;

п. ч. вл. koma, болг. заст. м. кома, схв. кома, слн. kóma «тс.»;

псл. kъto – складне слово, утворене з двох займенників: къ, спорідненого з лит. kàs «хто, що», лтс. kas «тс.», гр. τέο «кого, чий», алб. kë «кого», лат. quī «який, котрий», ав. дперс. ka- «хто, котрий», kā- «тс.», дінд. kás «хто», хет. kui (з іє. *qu̯o-, *qu̯i-), що виділяється також в укр. ко́жний, ко́трий, куди́ тощо, і -to, похідного від псл. tъ (наявний лише в наз. – зн. в., пор. род. кого, дав. кому і т. д.);

форма з х в українській та деяких інших мовах постала внаслідок дисиміляції проривних кт і заміни першого з них фрикативним х;

р. кто, [хто], бр. хто, др. къто, п. слц. kto, ч. kdo (під впливом kde «де», kdy «коли»), ст. kto, вл. štî (під впливом što «що»), нл. chto, схв. тко̏ (метатеза), ко̏, слн. kdî, стсл. къто;

видозмінене запозичення з німецької мови;

нім. wer da «хто тут» складається з займенника wer, спорідненого з гот. ƕas «хто», лат. quod «що, яке», лит. kas «хто», псл. kъ-to, укр. хто, і прислівника da «там, тут», спорідненого з двн. dar, гот. þar «тс.», псл. tamo, укр. там;

схв. бèрдō (оклик вартового), бердо́кати «кричати бердо», п. ст. werdo (оклик вартового), werda «тс.»;

очевидно, похідне утворення від [кім] (род. в. ко́му) «тс.» із збільшувальним суфіксом -иґа (мабуть, з первісного -ика) і початковим г- з ґ- замість к під впливом суфіксального -ґ-;

може бути зіставлене і з [гоми́ла\ «брила, глиба». – Верхратський ВеНЗн 64. – Див. ще кім;

задовільної етимології не має;

пояснюється як наслідок обниження артикуляції е в де-(хто) і под. і переходу е в а (Зілинський RSl 9, 240, 244; Тимченко Курс історії укр. язика 125), виводиться з прислівника *къда (Німчук НЗ УжДУ 1958, 48), вважається генетично пов’язаним із спол. da¹ (Sł. prasł. II 323, 325);

можливо, запозичене з словацької мови, де також немає переконливого пояснення: виводиться з bodaj через проміжну ланку poda- (Machek ESJČ 79);

слц. da- (dačo «щось», dajako «якось, як-небудь», dajeden «якийсь, котрийсь», dakade «подекуди» тощо);

псл. *kъ-de, займенниковий прислівник, який складається з питального займенникового кореня *kъ, наявного також у псл. *kъ-to, укр. хто, і частки або суфікса -de (‹*dhe);

споріднене з дінд. kúha (‹*kudha) «де», ав. kudā «тс.», а також лит. kur «тс.», що має іншу частку;

р. где, бр. дзе, др. къде, п. gdzie, ч. слц. kde, вл. (h)dźe, нл. źe, źo, болг. [де], къде́, м. каде, схв. гдȅ, слн. [gdè], kjè, стсл. къде;

псл. kotrъ, kotorъ, koterъ, *kъtorъ, *kъterъ;

споріднене з лит. katràs «котрий (із двох)», [katarás] «тс.», лтс. katrs «кожен, усякий, будь-який», дінд. kataráḥ «котрий (із двох)», ав. katara-, гот. haѣar, двн. hwedar, гр. (іон.) κότερος, гр. πότερος «тс.», оск. pútúrús-píd «з обох боків», які зводяться до іє. *q^u̯o-, займенникового кореня, наявного також у псл. kъto, укр. хто, і суфікса -tor- (-ter-);

первісно займенник означав «котрий із двох», але пізніше набув значення «котрий із багатьох (незалежно від кількості)» і «який»;

р. кото́рый, бр. като́ры, др. которыи, котерыи, п. który, ч. který, слц. ktorý, [koterý, kot(o)rý], вл. kotry, нл. kótary, [kótery, kótory], схв. [котери], болг. [кутри́] «хто», слн. katéri, стсл. которъ, которыи, котєрыи;

псл. *kǫdy, *kǫda, утворене з кореня питального займенника *kъ, того caмого, що і в псл. *kъto, укр. хто, і часток -dy, -da, також займенникового походження, споріднених з псл. *kъ-de, укр. де, рос. укр. діал. да;

найімовірнішими відповідниками є прус. isquendau «звідки», лат. unde «звідки», inde «звідси»;

зіставлення з лат. quandō «коли, коли-небудь» (Walde–Hofm. II 398; Фасмер II 399) сумнівне;

р. куда́ [куды́], бр. куды́, др. куда, куды, п. kędy «де; куди», ч. kudy «яким шляхом», слц. kade «тс.; куди; де», полаб. vitkǫd «звідки», болг. къде́ «куди; де», м. каде «тс.», схв. куд «куди», кỳдā, «тс.», слн. kód «яким шляхом», стсл. кѫдоу «звідки; яким шляхом»;

очевидно, результат видозміни незасвідченої форми *комиши́ти «тс.» (пор. [скомиши́тися] «збитися в грудку»), пов’язаної з [кім] «грудка» (див.);

результат злиття частки ni «ні» і займенникової форми ким (ор. в. одн. від ст. кыи «який»);

п. [nikim] «тс.»;

вважається утвореним з основи blǫkъ «вигин» (пор. п. błąk «вигин річки»), яка виникла в результаті перерозподілу префіксальної форми ob-lǫkъ (пор. укр. облу́к «лука сідла») ›o-blǫkъ, за допомогою гіпотетичного словотворчого елемента ka- (ko-), виділюваного також у словах ка́діб, [ка́ворот, коверза́], ка́верза і повʼязуваного з прийменником kъ «к» або з питальним займенником kъ (пор. псл. kъ-to, укр. хто);

допускається (Moszyński JP 39, 1) можливість запозичення слова в польську мову з української;

р. [каблу́к] «комір сорочки», [каблу́чка] «перстень; кільце», п. kabłąk «дуга; дугоподібний предмет»;

через російську мову запозичено з західноєвропейських;

нім. quasi «нібито», фр. quasi «майже, мало не; нібито», quasi-, англ. quasi, quasi- походять від лат. qua-si «нібито; майже» з давнішого quamsi, що складається з прислівника quam «як», повʼязаного з відносним займенником qui «хто, який», спорідненим з псл. kъ-, укр. хто, і займенникового елемента sī «якщо, коли б; так», спорідненого з гот. swa «так», двн. sō «тс.»;

р. квази-, бр. квазі-, п. quasi «ніби; майже», ч. quasi-, слц. kvázi, kvázi- «тс.», болг. ква́зи «нібито», квази-, м. квази-, схв. ква́зи, квази-, слн. kvázi-;

запозичення з західноєвропейських мов;

нім. Quórum, фр. англ. quorum «кворум, достатня кількість присутніх на зборах» походить від латинської формули quorum praeseniia sufficit «чия присутність достатня», в якій слово quorum є формою род. в. мн. чол. р. від відносного займенника quī «хто, який», спорідненого з псл. kъ-jь, kъ-to, укр. кий, хто;

р. бр. болг. м схв. кво́рум, п. kworum, ч. kvorum, слц. слн. kvórum;

очевидно, похідні утворення від кім «грудка» (див.);

очевидно, пов’язане з [кім] «грудка»;

щодо суфікса -са пор. Ку́кса «обрубок руки»;

очевидно, споріднене з п. [kimować] «розумітися»;

виводиться також від лат. comes (род. в. comitis) «товариш володаря, вождя; супутник», пов’язаного з *cumire «йти разом» (Фасмер II 261; Sławski II 279–281; Machek ESJČ 261–262; Bezlaj ESSJ II 47–48);

менш переконливе зіставлення з гр. κωμήτης «селянин» (від гр. κώμη «село») (Birkenmajer JP 21, 174–176), з укр. кім, кім’ях (п. kien «колода», ч. kmen «стовбур; плем’я, рід, покоління») (van Wijk Slavia 4, 209–212);

р. ст. кметь «селянин, юнак, вояк», др. къметь, къметъ, къмѣть «вояк», п. kmieć «селянин, хлібороб; багатий господар», ч. kmeť «дід; гласний», ст. kmet «хлібороб; підданець», слц. kmeť «мудрий дід; (заст.) гласний», вл. kmjeć (заст.) «перший селянин; привідець, голова», болг. кмет «війт, міський голова», м. кмет «війт», схв. кмȅт «селянин, хлібороб; орендатор», слн. kmèt «селянин», цсл. КЪМЕТЬ, КМЕТЬ «славетна людина»;

очевидно, запозичення з польської мови;

п. knuć, knować «тс.; (ст.) обмірковувати; розтинати дерево» може бути зведене до псл. *[kъnovati] «розтинати, розколювати (дерево)» (‹*[kъnъ] «стятий стовбур дерева, колода», пор. п. ст. kien «тс.», споріднене з укр. [кім] «грудка»);

пов’язання (Pokorny 562– 563; Fraenkel 278–279) з лит. kniaüstis «копатися», гр. κνύω «дряпаю» недостатньо обґрунтоване;

неясне;

можливо, пов’язане з [ко́вмо] «в’язка коноплі або льону» (пор.);

псл. komonika/komonica «конюшина; буркун; фіалка; шавлія; полин», найвірогідніше, похідне від komonjь «кінь»;

назва зумовлена тим, що більшість з цих рослин є цінним кормом для коней, а деякі вживаються як ліки для них;

до словотвору і розвитку семантики пор. подібні укр. конюши́на «Trifolium L.», п. koniczyna, ст. [konik, konicz], ч. заст. koníček, konníček «тс.», р. [ко́ники] «полин звичайний», а також ч. koňský dětel «Trifolium caballinum»;

тлумачення первісного значення як «бджолина рослина, бджолина трава» й пов’язання слов’янських форм з якимось гіпотетичним праслов’янським апелятивом у значенні «(дика) бджола», спорідненим з лит. kamanė «джміль», лтс. kamane «тс.; дика бджола» (Moszyński JP 33, 364; 35, 295–297; Holub–Lyer 251; Machek ESJČ 271; ESJČS 216), непереконливі;

зближення з псл. komъ «грудка, брила», р. ком, комо́к «тс.» (Младенов 247–248) неприйнятне, як і виведення від кореня *kъn- «жива істота; рослина» і, далі, пов’язання з р. [комя́га] «човен», [камя́га], п. komięga «тс.» (Schuster-Šewc Probeheft 48);

р. [комани́ка] «порічка червона, Ribes rubrum L.; ожина звичайна, Rubus caesius L.; морошка, Rubus chamaemorus L., Rubus arcticus L.»,[комани́ца] «тс.; лядвенець рогатий», [комони́ка] «ожина звичайна; морошка; костяниця, Rubus saxatilis L.; суниці лісові, Fragaria vesca L.», [комони́ца] «морошка, Rubus arcticus L.; костяниця; комонник лучний, Succisa pratensis Moench.», п. kornonica «лядвенець, Lotus L.; [комонник лучний; буркун, Melilotus Adans.; конюшина]» (з ч.), [komonika] «лядвенець», komunica «[тс.]; (ст.) комонник лучний; буркун; конюшина», ч. komonice «буркун», [komonka], ст. komonicě, komonnicě «тс.», слц. komonica «тс.; конюшина», вл. заст. komonica «вид конюшини», komonc «буркун», болг. комони́ча «тс.; [буркун жовтий, медова конюшина, Melilotus officinalis (L.) Desr.; шавлія лучна, Salvia pratensis L.; фіалка лісова, Viola silvestris Lam.; фіалка триколірна]», [комани́ча, комани́ка, кому́нича] «тс.», [комони́ка] «полин звичайний, Artemisia vulgaris L.; буркун жовтий; шавлія лучна; фіалка лісова», м. комоника «буркун», схв. комòника «полин звичайний; [ромашка, Matricaria L.]», комòњика, комòљика «тс.», komòtljika «полин звичайний», слн. komónika, komónjica «тс.»;

очевидно, через російську і, далі, через німецьку чи французьку мови (нім. Kommando «командування; наказ, загін; спортивний колектив», фр. commande «замовлення; керування») запозичено з італійської;

іт. comando «команда, наказ; командування», як і ісп. comando «тс.», зводиться до нар.-лат. commando «доручаю, наказую», пов’язаного з лат. commendo «доручаю, передаю, рекомендую», утвореним за допомогою префікса com- «з-» від дієслова mando «вручаю, передаю; довіряю; замовляю», до якого зводиться й укр. манда́т;

слово команди́р, очевидно, через посередництво російської і, можливо, німецької мови (нім. kommandieren «наказувати, командувати» або Kommandeur «командир, начальник; командор») запозичено з французької;

фр. commandeur «командор (ордену)», ст. commandeor «тс.» пов’язані з дієсловом commander «наказувати, командувати; керувати» (до якого зводяться також р. кома́ндовать, укр. кома́ндувати), що походить від нар.-лат. commando «доручаю, наказую»;

р. болг. м. кома́нда, команди́р, бр. кама́нда, камандзі́р, п. заст., ст. komando «наказ, розпорядження», ч. komando «командування, влада; (заст.) військовий наказ; штаб, комендатура», komandyr «військовий начальник», komandér «кавалер певного ордена; (заст.) війСЬКОВИЙ начальник», слц. komando «[наказ, розпорядження]; (заст. військ.) начальство; короткий наказ», komandír (заст., військ.) «командир», kornandér «тс.», вл. komando «командування; загін, підрозділ (військовий; міліції, поліції)», komander «командир; комендант; командор», болг. м. кома́нда, схв. кèмāнда «команда, командування; комендатура», комàндūр «командир», слн. komanda «команда», komàndo «загін», komandír «командир», komandêr «тс.»;

псл. komarъ, пов’язане чергуванням голосних з *čьmeljь «джміль»;

споріднене з лит. kamãnė «джміль», [kamìnė] «дика бджола», лтс. kamane «тс.; джміль», kamene «джміль», kamine, прус. camus «тс.»;

далі зіставляється з двн. humbal, свн. humbel, hummel «тс.», свн. сангл. hummen «дзижчати», дінд. camaráḥ «Bos grunniens», лит. kìmti «хрипнути», що зводяться до звуконаслідувального індоєвропейського кореня *kem-;

припускається також (Sławski II 377–378) зв’язок з псл. *(š)čьmiti/sčemiti «затискати», укр. щеми́ти «тс.» (щодо семантики пор. лит. ùodas «комар», яке зіставляється з іє. *ōd-/ēd- «їсти», Schulze KZ 43, 41; Fraenkel 1164);

менш переконливе виведення від псл. komъ «брила, глиба; груда», р. ком, лтс. kams «тс.» (Nieminen LP III 187–205; Fraenkel 212), яким відповідає укр. [кім] «брила, грудка»;

р. кома́р «комар; [мурашка]», [кама́р] «мурашка», бр. кама́р «комар», др. ко-маръ, п. komar, [kamor, kamosa, komos, komosa, kómas, kómora], ст. [komor, komór, kumar, kumor], ч. слц. слн. komár, вл. заст. komor, нл. ст. komar «тс.», болг. Кома́р «тс.; довгоніг, Tipula L.», [ко́мар] «темно-коричневий хрущ; ґедзь», [ку́мар] «комар», м. комар, комарец, [ку́мар], схв. кàмāр, стсл. комаръ «тс.»;

сх.-сл. [komeljь] «тс.», як і пов’язане з ним чергуванням суфіксальних голосних псл. [komolъ] «безрогий», укр. комолий «тс.», є, очевидно, похідним від псл. [komъ] «брила, грудка», укр. [кім] «тс.»;

споріднене з лит. kamenas «пень, колода, стовбур; стебло; серцевина», kamíenas «стовбур; частина стовбура дерева біля кореневища», лтс. kamans «товстий кінець балки або колоди»;

р. комель «тс.; частина дерева, рослини біля кореня; [корінь дерева, рослини; стовбур дерева; пень; палиця; стеблина рослини; дрова; нижня частина снопа; жіноча зачіска]», бр. каме́ль «товстий нижній кінець колоди; частина дерева, рослини біля кореня; шматок дерева», п. [komel] «тс.» (з бр.);

неясне;

можливо, результат видозміни слова [кови́ка] «тс.», зумовленої народно-етимологічним зближенням з ко́ма (розділовий знак);

псл. komolъ «безрогий; тупий, зрізаний», очевидно, пов’язане чергуванням суфіксальних голосних із сх.-сл. [komeljь] «товстий кінець колоди; оцупок дерева», укр. [коме́ль] «тс.», що зводиться до псл. komъ «брила, грудка», укр. [кім] «тс.», і чергуванням початкових кореневих приголосних – із зах.сл. [*gomolъ] «безрогий», п. ст. gomoły «[тс.]; з тупим кінцем, заокруглений»› ч. мор. [gomol’a] «безрога корова», нл. gomoły «безрогий, затуплений», спорідненими з лит. gamulà «безрога худоби на», gãmulas «безрогий» і псл. *gomóla «брила, грудка», укр. [гомі́лка] «головка сиру»;

можливе також зближення з п. komolec «жердина, до якої прикріплюються краї невода», ч. мор. [chomolec] «вид сітки для раків», схв. кòмолац «ліктьова кістка», слн. komólec «лікоть; міра довжини; лопатка (у тварин); пагорб»;

зіставляється ще з двн. hamal «скалічений», нвн. Hammel «(кастрований) баран» та дінд. śámalam «помилка, вада, шкода, втрата» (Machek IF 53, 89–90);

проблематичним є пов’язання з гр. κολοβός «скалічений» (Machek LP 5, 84; ESJČ 271);

р. комо́лый «тс. (про худобу); [однорогий; гладкий, рівний; незавершений, недобудований (про будинок, споруду); тупий, без верхньої частини; безплідний чоловік!», [комла́тый] «безрогий», [комла́ться] «битися (про безрогу худобину)», п. ст. komoły «безрогий», ч. komolý «тупий, куций, зрізаний», слн. [komól] «безрогий»;

пн.-сл. [komięga] «барка, човен» (спочатку «видовбаний з колоди човен»), найімовірніше, пов’язане з псл. komъ «брила, грудка», укр. [кім] «тс.», до якого зводиться й сх.-сл. [komelјь] «товстий кінець колоди; корінь дерева», укр. [коме́ль] «тс.», або з *kъmen- «стовбур»;

до розвитку семантики «колода»–«видовбана колода» –«видовбаний з колоди човен» пор. псл. *č^ьlnъ «човен», укр. чо́вен, споріднене з лит. kelnas «тс.; паром», kélmas «пень», або лат. caudica «видовбаний з колоди човен», похідне від caudex «стовбур; колода, паля»;

неприйнятне з погляду фонетики та географії поширення слов’янських форм виведення їх від гол. kommeken «невелика посудина, коритце», пов’язаного з kom «миска, чаша», снідерл. komme, нвн. Kumme, Kumm «тс.», нн. kumm(e) «глибока кругла посудина» (Фасмер II 307; Matzenauer 211–212; Bern. I 553), або від тур. gämi (gemi) «судно, корабель», аз. тат. kämä «човен» (Горяев 154; Karłowicz SWO 293; Lokotsch 56);

р. [комя́га] «човен, видовбаний з одного дерева; видовбане з дерева корито; колода; горщик для меду; незграбна людина», [коми́га] «корито», [комья́га] «човен, видовбаний з цілого дерева», бр. [камя́га] «видовбаний з колоди човен; дерев’яне корито», п. заст. komiega (komięga) «примітивне судно для сплаву збіжжя; видовбаний з колоди човен», [kamiaha], ст. komaga «тс.», komiega «барка, річкове судно; бочка»;

можливо, пов’язане з псл. *komǫ(u)diti «непокоїти; затримувати», що реконструюється на підставі даних інших слов’янських мов (пор. п. [komudzić] «затемнювати; бруднити», каш. [k^uom^uudzëc są] «захмарюватися», [rozk^uom^uudzëc] «нахмурити, понурити, засмутити», вл. komdźić «зволікати, затримувати», нл. komuźiś «тс.; марнувати час», стсл. мѫдити «баритися») як утворення з словотворчим компонентом ко- (напр., в укр. [ко-верта́ти] «повертати») від дієслова mǫditі (muditi);

форма ком՝ ядува́ти у такому разі вказує на існування псл. komęditi з іншим ступенем вокалізму;

псл. xomǫtъ;

загальновизнаної етимології не має;

припускається зв’язок із псл. *(s)kem-/(s)kom-/xom- «тиснути, гнітити», пор. скемі́ти, щемі́ти, оскоме́лок «гілка, тріска», р. ком «брила, груда», п. ст. szczmić «стискувати, охоплювати», ч. chomáč «жмут, гроно; купа», мор. [chomtat] «жадібно хватати щось» (Sławski I 75; Brückner 182);

сюди ж відноситься лит. kamanos (мн.) «шкіряна вуздечка», н. [Hamen] «хомут», снідерл. hāme, гол. haam «тс.» (ЭССЯ 8, 69–70);

заслуговує на увагу припущення про монголо-тюркське походження слова: монг. (k)hom «подушка під сідло верблюда», мн. khomut, тат. komyt, чув. khomyt;

носове ǫ на слов’янському ґрунті могло виникнути із подвоєння tt при запозиченні слова (tt l nt; -unt l ǫt) (Machek ESJČ 203; Holub–Lyer 204);

менш переконливі гіпотези про запозичення готського дієприкметника *hamands (пор. н. hemmen «гальмувати», [Ham, Hamen] «хомут» – Bern. I 395), про спорідненість з дінд. śámyā «палиця, клин, опора, точка опори», śamyati «старається, працює», śamáyati «заспокоює» (Machek Slavia 16, 192, 211);

р. хому́т, бр. хаму́т, др. хомутъ, п. chomąt, chomąto, ч. chomout, слц. chomút «ярмо», вл. нл. chomot, болг. хаму́т, хомо́т «ярмо, іго, гніт», схв. хо̏муˇт «жменя, пучок», ст. «ярмо», слн. komat, homôt «невід», стсл. хомѫтъ;