КАБЛУКОМ — ЕТИМОЛОГІЯ

вважається утвореним з основи blǫkъ «вигин» (пор. п. błąk «вигин річки»), яка виникла в результаті перерозподілу префіксальної форми ob-lǫkъ (пор. укр. облу́к «лука сідла») ›o-blǫkъ, за допомогою гіпотетичного словотворчого елемента ka- (ko-), виділюваного також у словах ка́діб, [ка́ворот, коверза́], ка́верза і повʼязуваного з прийменником kъ «к» або з питальним займенником kъ (пор. псл. kъ-to, укр. хто);

допускається (Moszyński JP 39, 1) можливість запозичення слова в польську мову з української;

р. [каблу́к] «комір сорочки», [каблу́чка] «перстень; кільце», п. kabłąk «дуга; дугоподібний предмет»;

єдиного етимологічного пояснення не має;

здебільшого вважається запозиченням з тюркських мов (Преобр. І 279; Дмитриев 558–559; Вахрос 48), хоча в них воно ніде не зафіксоване;

при цьому пояснюється як похідне від тюрк. каб (кап) «оболонка; футляр; взуття» або від запозиченого ар. ka‛b «пʼята»;

існує також думка про власне словʼянське походження слова і про його звʼязок з [каблу́к] «дуга, вигин» (Iljinskij PF 11, 191; Фасмер II 151);

р. бр. каблу́к «підбор»;

можливо, похідне від каблу́к «підбор» і первісно означало «викручуватися на каблуках» або від [каблу́к] «дуга, частина кола», [каблу́ч] «обруч із кількох сплетених прутів»;

у такому разі можна припустити існування в давнину дієслова викаблу́чувати «вигинати, робити дугу», яке згодом набуло переносного значення і стало вживатися з часткою -ся;

бр. [выкаблу́чвацца] «викручуватися, вихвалятися»;

псл. *kavornъ›, складене з *ka- і *ѵоrnъ «ворон»;

споріднене з лит. kóvarnis «грак», лтс. kuõvãrnis, kuõvãrna «галка»;

походження початкового ка- не зовсім ясне;

вважається тим самим компонентом займенникового походження, який виділяється і в словах каблу́к, ка́верза (Brückner 137; Rudnicki SO 3–4, 290–292);

припускається також первісна форма *kavo-vornos, у якій перша частина ототожнюється з псл. kava, kavъka, укр. ка́ва «галка; сива ворона» (Machek LP 3, 100–101; Sławski I 264; Георгиев БЕ 1978/3, 201; Būga RR I 444, II 343);

нл. karwona (‹*kawrona) «ворона», karona «тс.», схв. [кȁврāн] «грак», слн. [kȃvran, kavrána, kovran] «тс.»;

не зовсім ясне;

можливо, утворене з компонента ка-, наявного також у словах каблу́к, ка́верза, ка́діб, і основи дієслова (на)вра́титися «привʼязнути; упертися, затятися»;

реконструкція псл. *kalo-luža (Vasmer RSl 4, 164; Otrębski LP 5, 187; Holub–Kop. 161; Machek ESJČ 237) непереконлива;

досить поширеним також є пояснення слова як результату сполучення словотворчого компонента ka-, наявного у словах каблу́ка, ка́верза, ка́діб, з іменником luža (Фасмер II 170; Brückner AfSlPh 39, 11; Malinowski PF 5, 117; Mikl. EW 153, 177);

пор. у тому ж значенні утворення з іншим суфіксом п. kal-eń «тс.»;

можливо, повʼязане з kalъ (укр. кал «бруд, болото»);

щодо дальшої етимології погляди розходяться;

псл. kaljuža, kaluža «калюжа»;

р. [калю́жа́, калу́жа], [ка́лу́га] «калюжа; болото, драговина», бр. [калю́га], калю́жына «калюжа», п. kałuża, [kałuż], ст. kaługa, ч. kaluž, kaluže, ст. kaluha, слц. kaluž(a), kalužina, схв. кàљужа, кàљуга, слн. kalúža «тс.»;

неясне;

можливо, повʼязане з каблу́к «дуга»;

південнословʼянські форми зводяться до псл. *k^ъr̥l-, похідного від кореня *kr-, того самого, що і в основі krivъ, укр. криви́й;

укр. кар- замість очікуваного *кор-, [кир-], можливо, є результатом впливу паралельних форм каблу́ка, закаблу́ка;

болг. къ́рлеж «палка пастуха», м. крлук «пастуша палка з карлюкою; гак», крлик «тс.», схв. кр̏љӯк «ковінька пастуха», слн. kŕlj «пень, колода»;

зіставляється з каблу́к (Желех. І 353) або з скоба́ (Варбот Этимология 1979, 34–37; ЭССЯ 1091;