ЗАЧИНИ — ЕТИМОЛОГІЯ
відчини́ти «відкрити; відімкнути»
розглядається також (Непокупный 86–88; Лучыц–Федарэц БЎІ 41; Fraenkel Slavia 13/1, 11) як паралель до лит. atidarýti «відчинити», букв. «від-робити», лтс. atdarît, нвн. aufmachen» «тс.», лит. uždarýti «зачинити», лтс. àizdarît, нвн. zumachen «тс.»;
префіксальні утворення від дієслова чини́ти «робити, творити», що виникли, очевидно, в результаті заміни семантично тотожних давніших форм др. отворити, затворити, у яких основа -творити букв. «робити, чинити» утворилася шляхом перерозподілу префікса оту дієслові от-ворити і приєднання кінцевого т з цього префікса до деетимологізованої основи -ворити «відчиняти, зачиняти», спорідненої з воръ «мішок; жердина для відгороджування, замикання», вере́я та ін;
р. [отчини́ть, зачини́ть, расчини́ть], бр. адчыні́ць, зачыні́ць, прачыні́ць, прычыні́ць, расчыні́ць, п. [zaczynić] «загородити», слц. [priečin] «перегородка», вл. začinic «зачинити», нл. pśizacyniś «зачинити», huwotcyniś «відчинити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відчиня́ти
зачини́ти
«закрити; замкнути»
одчини́ти
причини́ти
прочини́ти
розчини́ти
«розкрити»
(двері, вікно)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| адчыні́ць | білоруська |
| začinic «зачинити» | верхньолужицька |
| отворити | давньоруська |
| atdarît | латиська |
| àizdarît | латиська |
| atidarýti «відчинити» | литовська |
| uždarýti «зачинити» | литовська |
| pśizacyniś «зачинити»«відчинити» | нижньолужицька |
| huwotcyniś «зачинити»«відчинити» | нижньолужицька |
| aufmachen» «тс.» | нововерхньонімецька |
| zumachen «тс.» | нововерхньонімецька |
| zaczynić «загородити» | польська |
| отчини́ть | російська |
| priečin «перегородка» | словацька |
| зачини́ть | українська |
| расчини́ть | українська |
| зачыні́ць | українська |
| прачыні́ць | українська |
| прычыні́ць | українська |
| расчыні́ць | українська |
| чини́ти «робити, творити» | ? |
| затворити | ? |
| творити | ? |
| от-ворити і приєднання кінцевого т з цього префікса до деетимологізованої основи -ворити «відчиняти, зачиняти» | ? |
| воръ «мішок; жердина для відгороджування, замикання» | ? |
| вере́я | ? |
поча́ти
псл. počęti (‹*po-čьnti), počinati, na-, za-, похідні від *čęti, пов’язаного чергуванням звуків з konьcь «кінець», konъ «кін»;
споріднене з лтс. cītiês (‹*kinties), cìnîtiês «боротися», дінд. kannaḥ «молодий», гр. καινός «новий, молодий, свіжий», лат. re-cēns «свіжий, молодий, новий», ірл. cinim «випливаю, розпочинаюсь», cét- «перший», гал. cintu- «тс.»;
зіставляється також (Schuster-Šewc 1110–1111) з псл. čędo «чадо, дитина»;
р. [поча́ть], начать, бр. пача́ць, др. почати, п. począć, ч. počíti, слц. počat’, вл. počeć, нл. póceś, болг. по́чна «почну», м. почне «почне», схв. по̀че̄ти «почати», слн. počétі, цсл. почѧти, стсл. почѧти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
всча́тися
«початися»
зача́ло
зача́ти
зача́ток
зача́ття
«зародження, виникнення»
за́чи́н
зачина́льник
зачина́ння
зачина́тель
зачина́ти
зачи́нщик
надпоча́ти
надпочина́ти
«тс.»
надча́ти
«почати»
нача́ло
нача́ти
нача́ток
«початок; намір»
начи́н
«початок»
начина́тель
«ініціатор»
начина́ти
поча́тки
«основні положення, принципи; (бот.) кукурудза»
початкі́вець
поча́тко́вий
початку́ючий
поча́ток
поча́тоньки
(пестливе)
почату́ха
«та, що починає»
почи́н
почина́лець
«ініціатор»
почина́льник
почина́ння
почина́ти
почи́нок
«веретено з пряжею; [початок]»
розпоча́тє
«початок»
розпоча́ти
розча́ти
«почати»
розчина́ти
споча́тку
сча́ти
«почати»
счина́ти
уча́ти
учну́ти
«тс.»
чина́ти
«починати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| пача́ць | білоруська |
| по́чна «почну» | болгарська |
| počeć | верхньолужицька |
| cintu- «тс.» | галльська |
| καινός «новий, молодий, свіжий» | грецька |
| kanīˊnaḥ «молодий» | давньоіндійська |
| почати | давньоруська |
| cinim «випливаю, розпочинаюсь» | ірландська |
| cét- «перший» | ірландська |
| re-cēns «свіжий, молодий, новий» | латинська |
| cītiês (‹*kinties) | латиська |
| почне «почне» | македонська |
| póceś | нижньолужицька |
| począć | польська |
| počęti (‹*po-čьnti) | праслов’янська |
| počinati | праслов’янська |
| *čęti | праслов’янська |
| konьcь «кінець» | праслов’янська |
| konъ «кін» | праслов’янська |
| čędo «чадо, дитина» | праслов’янська |
| поча́ть | російська |
| начать | російська |
| по̀че̄ти «почати» | сербохорватська |
| počat' | словацька |
| počétі | словенська |
| пачѧти | старослов’янська |
| почѧти | церковнослов’янська |
| počíti | чеська |
| cìnîtiês «боротися» | ? |
ча́до «дитя, дитина, [(зб.) діти]» (заст., жарт.)
псл. čędo/čędа/čędъ;
традиційно вважалося (Горяев 407; Machek ESJČ 92–93; Mikl. EW 32; Meillet Études 110, 266; Jagić AfSlPh 23, 537; Uhlenbeck AfSlPh 15, 485; Kluge–Mitzka 369) давнім запозиченням з германських мов;
днн. двн. kind (нвн. Kind) «дитина» зводяться до герм. *kinda- «народжувати», спорідненого з іє. *g’en- «тс.»;
більш переконливе тлумачення (Фасмер–Трубачев IV 310–311; Обнорский ИОРЯС 19/4, 100; Brückner 542, KZ 45, 102; Sł. prasł. II 191; Младенов 680; Skok I 302; Bern. I 154; Trautmann 133–134; Pedersen Kelt. Gr. I 120–121; Kiparsky GLG 22–23) як утворення із суфіксом -do (пор. ста́до) від псл. -čęti, -čьnǫ ‹ іє. *ken-, наявних у псл. na-čęti, na-čьnǫ, za-čęti, укр. кіне́ць, поча́ти, поча́ток, зача́ти, зачи́н тощо;
припускалася також спорідненість псл. *čęd- і čęstь зі значенням «спадкоємець; спадщина» (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 198–205);
р. ча́до, бр. [чадо́] «зла дитина», [ча́дзічка] «дитятко», др. чадо «дитина, син або дочка; породження; прихильник», чадь «люди; народ», п. ст. czędo «дитина», ч. ст. čád «хлопчик», čádа «дівчинка», болг. че́до, (заст.) ча́до, м. чедо, схв. че̏до, стсл. чѧдо «дитина», чѧдь «люди, челядь»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чадь
(зб.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чадо́ «зла дитина» | білоруська |
| че́до (заст.) | болгарська |
| *kinda- «народжувати» | германські |
| kind «дитина» (нвн. Kind) | давньоверхньонімецька |
| kind «дитина» (нвн. Kind) | давньонижньонімецька |
| чадо «дитина, син або дочка; породження; прихильник» | давньоруська |
| *g'en- «тс.» | індоєвропейська |
| *ken- | індоєвропейська |
| чедо | македонська |
| czędo «дитина» | польська |
| čędo/čędа/čędъ | праслов’янська |
| -čęti | праслов’янська |
| na-čęti | праслов’янська |
| *čęd- і čęstь зі значенням «спадкоємець; спадщина» | праслов’янська |
| ча́до | російська |
| до | сербохорватська |
| чѧдо «дитина» | старослов’янська |
| кіне́ць | українська |
| ча́дзічка «дитятко» | українська |
| чадь «люди; народ» | українська |
| чѧдь «люди, челядь» | українська |
| čád «хлопчик»«дівчинка» | чеська |
| čádа «хлопчик»«дівчинка» | чеська |
| -do (пор. ста́до) | ? |
| -čьnǫ | ? |
| na-čьnǫ | ? |
| za-čęti | ? |
| поча́ти | ? |
| поча́ток | ? |
| зача́ти | ? |
| зачи́н | ? |
| czędo «дитина» | ? |
| čád «хлопчик»«дівчинка» | ? |
| čádа «хлопчик»«дівчинка» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України