ДИВИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
диви́тися «глядіти»
псл. diviti sę «дивитися з інтересом, подивом», очевидно, похідне від divo «диво»;
в українській мові значення «глядіти» є вторинним, що розвинулося з давнішого «дивитися з подивом»;
псл. diviti sę пов’язують також з іє. *dei- «блищати, ясніти», поширеним суфіксом -u- (Sławski І 209; Преобр. І 184; Brückner 114; Bern. I 203; Trautmann 50; Pokorny 183–184; інакше Rozwadowski Studia 62, прим. 2), тоді спорідненими є лит. [deivoti] «спостерігати», гр. δέατο «здавався», δηλος «видимий, ясний», δέελος «тс.», дінд. dīvyati «випромінює», а також численні назви неба та богів;
є малопереконливі спроби пов’язання також з дінд. dhī «думка,молитва», dhīra «мудрий» (Mikl. EW 46; Meillet Études 372–373; RÉS 6, 167–168; Zubatý St. a čl. II 2, 95; Reichelt KZ 39, 50; Machek ESJČ 119);
р. диви́ть(ся) «дивуватися», бр. дзіві́цца, др. дивити(ся) «тс.», п. dziwić «дивувати», ст. dziwić się «дивуватися», ч. diviti se «тс.», dívati se «дивитися», слц. diviť sa «дивуватися», divať sa «дивитися», вл. dźiwać so «дивуватися», нл. źiwaś «дивитися», źiwaś se «дивуватися», болг. дивя́ (ce) «дивувати(ся)», м. диви се «дивуватися», схв. ди́витисе «захоплюватися», слн. diviti se «дивуватися», стсл. дивити сѧ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́дивити
(у виразі в. очі «зіпсувати очі»)
ди́вень
«хліб у вигляді кільця, крізь який наречена дивиться на гостей»
диви́дло
«вид»
диви́ти
«дивувати»
дивитися
«дивуватися (XV ст.), глядіти (XVII ст.)»
дивля́тися
«дивуватися; роздивлятися»
додиви́тися
«помітити»
додивля́тися
здивля́тися
«задивлятися, помічати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзіві́цца | білоруська |
| дивя́ «дивувати(ся)» (ce) | болгарська |
| dźiwać so «дивуватися» | верхньолужицька |
| δέατο «здавався» | грецька |
| dīvyati «випромінює» | давньоіндійська |
| dhī «думка,молитва» | давньоіндійська |
| дивити «тс.» (ся) | давньоруська |
| *dei- «блищати, ясніти» | індоєвропейська |
| deivoti «спостерігати» | литовська |
| диви «дивуватися» | македонська |
| źiwaś «дивитися»«дивуватися» | нижньолужицька |
| źiwaś se «дивитися»«дивуватися» | нижньолужицька |
| dziwić «дивувати» | польська |
| diviti sę «дивитися з інтересом, подивом» | праслов’янська |
| diviti | праслов’янська |
| диви́ть «дивуватися» (ся) | російська |
| ди́витисе «захоплюватися» | сербохорватська |
| diviť sa «дивуватися»«дивитися» | словацька |
| divať sa «дивуватися»«дивитися» | словацька |
| diviti se «дивуватися» | словенська |
| дивити сѧ «тс.» | старослов’янська |
| diviti se «тс.»«дивитися» | чеська |
| dívati se «тс.»«дивитися» | чеська |
| divo «диво» | ? |
| значення «глядіти» | ? |
| давнішого «дивитися з подивом» | ? |
| -u- | ? |
| δηλος «видимий, ясний» | ? |
| δέελος «тс.» | ? |
| dhīra «мудрий» | ? |
| dziwić się «дивуватися» | ? |
ади́ «дивись»
результат злиття частки а і диви́ (-і́ться]) у вигуковій функції при одночасному скороченні диви;
Фонетичні та словотвірні варіанти
аді́ть
«дивіться»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| а (-і́ться]) | ? |
| диви́ (-і́ться]) | ? |
див «зле божество у вигляді птаха; міфічна тварина»
загальноприйнятої етимології не має;
вважається давнім сармато-аланським запозиченням (Баскаков та ін. Взаимод. и взаимообог. 52) або запозиченням з перської мови через посередництво тюркських, пор. тур. dev «демон, злий дух, велетень», перс. dev «демон», ав. daēva- «божество; демон, злий дух», інд. dēváḥ «бог», споріднені з лат. deus (‹*deivos), лит. dievas «тс.», псл. divъ «дикий», divo «диво» (Горяев 91; Mikl. TEI Nachtr. I 29; EW 46; Bern. I 202; Machek ESJČ 119; Skok I 409; проти Meлиоранский ИОРЯС 7/2, 287; БЕР І 384);
припускається також, що слов’янське слово є здавна успадкованим індоєвропейським, як і іранські (БЕР тж; Polák Slavia 46, 288);
не виключається й вторинне зближення запозичення з псл. divъ «дикий»;
р. див «міфічний птах, що віщує нещастя; одуд; чудовисько; велетень; демон», др. дивъ «чудовисько, gryphus», п. diw «демон», ч. div «міфічний птах, що віщує нещастя», болг. див «велетень; злий дух; чудовисько», ди́ва «зла чаклунка», самоди́ва «тс.», м. див «велетень», схв. дȕв «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| daēva- «божество; демон, злий дух» | авестійська |
| див «велетень; злий дух; чудовисько» | болгарська |
| дивъ «чудовисько, gryphus» | давньоруська |
| deus (‹*deivos) | латинська |
| dievas «тс.» | литовська |
| див «велетень» | македонська |
| dev «демон» | перська |
| diw «демон» | польська |
| divъ «дикий» | праслов’янська |
| divъ «дикий» | праслов’янська |
| див «міфічний птах, що віщує нещастя; одуд; чудовисько; велетень; демон» | російська |
| дȕв «тс.» | сербохорватська |
| dev «демон, злий дух, велетень» | турецька |
| ди́ва «зла чаклунка» | українська |
| самоди́ва «тс.» | українська |
| div «міфічний птах, що віщує нещастя» | чеська |
| dev «демон, злий дух, велетень» | ? |
| dēváḥ «бог» | ? |
| divo «диво» | ? |
ди́во
лит. dỹvas «диво» запозичено з білоруської мови (Skardžius 64);
розглядається також як зворотний дериват від diviti sę (Sławski І 209) або divati (Маchek ESJČ 118): divъ, divo : diviti sę, як čudъ, čudo : čuti, подібно і гр. ϑαυμα : ϑεάομαι (Bern. I 202);
менш переконливим є зіставлення (Bern. І 203; Rozwadowski RO І 103) з дінд. dēváḥ «божий; бог», лат. divus «божий», deus (‹*deivos) «бог», лит. dievas «тс.», що зводяться до іє. *dei-u- «ясний»;
очевидно, споріднене з дінд. dhī- «споглядати, спостерігати»;
псл. divo «диво», субстантивована форма с. ρ., аналогічна до čudo (пор. чол. р. п. dziw, ч. слц. div та ін.);
р. ди́во, др. диво, бр. дзі́ва, п. dziwo, частіше dziw, ч. слц. div, вл. dźiw, нл. źiw, болг. ди́вен «дивний, чудовий», схв. дùван «чудовий», слн. заст. díven «тс.», стсл. диво, дивъ (мн. дивеса, мабуть, вторинне під впливом семантично близького чоудо);
Фонетичні та словотвірні варіанти
див
дива́к
ди́ва́ло
дива́ція
«дивина»
дива́цтво
дива́чити
диве́нний
дивеса́
«дива»
(мн.)
диве́сний
диве́сник
диве́ць
дивина́
дивити
ди́вище
диві́ння
ди́вка
(у виразі нема́ ди́вки «не дивно»)
ди́вний
дивни́ця
дивнува́тий
дивови́на
диво́висько
диво́вище
диво́зний
диво́та́
диво́чний
ди́вощі
дивува́ти
(ся)
за́див
«здивування»
задиво́ваний
здив
«здивування»
здивачні́ти
«стати диваком»
здиві́лий
зди́во
«диво»
здиво́ваний
здивува́ння
на-проди́во
назди́в
переди́в
подавля́ч
«поклонник»
по́див
подивля́ти
«дивувати, захоплювати»
поди́вний
преди́венний
предивний
проди́во
«велике диво»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзі́ва | білоруська |
| ди́вен «дивний, чудовий» | болгарська |
| dźiw | верхньолужицька |
| ϑαυμα : ϑεάομαι | грецька |
| dēváḥ «божий; бог» | давньоіндійська |
| dhī- «споглядати, спостерігати» | давньоіндійська |
| диво | давньоруська |
| *dei-u- «ясний» | індоєвропейська |
| divus «божий» | латинська |
| dỹvas «диво» | литовська |
| dievas «тс.» | литовська |
| źiw | нижньолужицька |
| dziwo | польська |
| divo «диво» | праслов’янська |
| ди́во | російська |
| дùван «чудовий» | сербохорватська |
| div | словацька |
| díven «тс.» | словенська |
| частіше dziw | українська |
| дивъ (мн. дивеса, мабуть, вторинне під впливом семантично близького чоудо) | українська |
| div | чеська |
| čudo (пор. чол. р. п. dziw, ч. слц. div та ін.) | ? |
| díven «тс.» | ? |
| диво | ? |
ди́во «танок, хоровод»
можливо, пов’язане з диви́тися, ди́во1 (пор.);
неясне;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| диви́тися | ? |
| ди́во (пор.). | ? |
гляді́ти «дивитися; доглядати; стежити; шукати»
псл. *ględěti ‹ ‹ glendētei;
споріднене з лтс. [glendi] «шукай», *glenst (*glendêt) «дивитися, шукати», nuogleñst «побачити, помітити», свн. glinzen «блищати», нвн. Glanz «блиск», норв. glindra «мигати», [gletta] «заглядати», сангл. glenten «кинути погляд», ірл. inglennat «стежать», atgleinn «показує»;
іє. *ghlend- «блищати, дивитися»;
значення «дивитися» (звідки й «шукати; доглядати») розвинулося з первісного «блищати» (так само, як у псл. zьrěti, укр. здрі́ти, пор. також укр. зорі́ти «світити(ся)», зори́ти «пильно дивитися»);
р. гляде́ть, бр. глядзе́ць, др. глядѣти, п. [glądnąć, glądać], ст. glądać, ględać, ч. hleděti, hledati, hlédati, hlídati, слц. hl’adieť, hl’adať, вл. hladać, нл. glědąś, glědnuś, болг. гле́дам, м. гледа, схв. глȅдати, слн. glédati, стсл. ΓΛѦДАΤИ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вгляд
«увага»
ви́гляд
вигля́дини
«виглядання під час чекання»
ви́глядка
«висока будова, звідки далеко видно»
ви́глядки
«тс.»
гледі́ти
гля
«дивись»
(виг.)
гляд
«погляд»
гля́данка
«торгівля»
гляда́ти
«шукати; виглядати»
гляда́ч
гляди́ло
«дзеркало»
глядівни́й
«спритний, меткий»
гляді́й
«наглядач»
гляді́лище
«видовище»
гляді́нка
«догляд»
гля́дний
«такий, що дивиться; обачний, розсудливий»
глядь
глядько́
«той, хто постійно дивиться»
гля́ти
«глянути»
до́гляд
догляда́льниця
догляда́цький
догля́да́ч
згляд
«погляд»
згляда́тися
«оглядати щось незвичайне»
(на щось)
зглядь
«поблажливість; догляд»
згля́нутися
(над кимось)
на́гляд
нагляда́тель
нагляда́цький
нагля́да́ч
наглядо́вий
на́глядом
«назирці, слідом»
на́глядці
«тс.»
не́глядка
«нероба, ледарка»
ненагля́дний
нео́глядки
«не оглядаючись»
нео́глядком
«тс.»
неогля́дний
непрогля́дний
о́гляд
огляда́льник
огля́да́ч
огля́ди
«огляд; оглядини нареченої»
огля́дини
«тс.»
огля́дка
о́глядка
«огляд»
оглядни́й
«обережний»
О́глядь
«потвора»
пере́гляд
перегляда́ч
перегля́дний
«який легко переглядається»
переглядо́вий
перео́гляд
підгля́дач
підгля́дник
піддо́глядний
«такий, що перебував під наглядом поліції»
підна́глядний
«тс.»
по́гляд
про́гляд
про́глядь
«огляд»
ро́згляд
розгля́дач
розгля́дини
«оглядини нареченого»
розгля́дний
«обережний, завбачливий»
спогляда́льний
спогляда́льник
спогляда́ти
спогляда́ч
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| глядзе́ць | білоруська |
| гле́дам | болгарська |
| hladać | верхньолужицька |
| глядѣти | давньоруська |
| *ghlend- «блищати, дивитися» | індоєвропейська |
| inglennat «стежать» | ірландська |
| glendi «шукай» | латиська |
| гледа | македонська |
| glědąś | нижньолужицька |
| glědnuś | нижньолужицька |
| Glanz «блиск» | нововерхньонімецька |
| glindra «мигати» | норвезька |
| glądnąć | польська |
| glądać | польська |
| *ględěti | праслов’янська |
| гляде́ть | російська |
| глȅдати | сербохорватська |
| glenten «кинути погляд» | середньоанглійська |
| glinzen «блищати» | середньоверхньнімецька |
| hl'adieť | словацька |
| hl'adať | словацька |
| glédati | словенська |
| ΓΛѦДАΤИ | старослов’янська |
| hleděti | чеська |
| hledati | чеська |
| hlédati | чеська |
| hlídati | чеська |
| *glenst «дивитися, шукати» (*glendêt) | ? |
| nuogleñst «побачити, помітити» | ? |
| gletta «заглядати» | ? |
| atgleinn «показує» | ? |
| дивитися «дивитися» (звідки й «шукати; доглядати») | ? |
| блищати «блищати» (так само, як у псл. zьrěti, укр. здрі́ти, пор. також укр. зорі́ти «світити(ся) | ? |
| zьrěti | ? |
| здрі́ти «пильно дивитися» | ? |
| зорі́ти «світити(ся)», зори́ти «пильно дивитися» | ? |
| glądać | ? |
| ględać | ? |
дев'яси́л «оман високий, Inula helenium L.; відкасник звичайний, Carlina vulgaris L.» (бот.)
р. девяси́л «оман; кремена, підбіл, Реtasites officinalis», [девеси́л] «оман; відкасник», девятиси́л «тс.», [дивоси́л] «відкасник», бр. дзівасі́л «оман»та ін., п. dziewięćsił «відкасник; оман», [dziewiesił, dziewiosił, dziewosił, dziwosił] «тс.», ст. dziewięsił, ч. devětsil «кремена», ст. devěsil, слц. deväť sil, [devásel] «тс.», болг. девеси́л «оман», [деветси́л, девиси́л] «тс.», схв. девèсил, девèсиље «смовдь, Peucedanum», невèсиље «ферула»;
псл. *devęsilъ ‹ *nevęsilъ, – складне утворення з основ числівника devę- (‹*nevę) «дев’ять» та іменника sila «сила»;
можливо, проте, що схв. невè- є результатом зближення з ne-vę- (укр. нев’я́нучий), пор. схв. нèвен «Calendula» (Bern. І 189; Младенов 123);
зближення в деяких мовах першої частини з диво(divo-) та зміни в другій частині свідчать про деетимологізацію первісної назви;
на думку Прусіка (KZ 33, 161), devę- відбиває давню форму без форманта -t-, а схв. невèсиље зберігає ще більшу давнину (іє. *neuṇ-);
число дев’ять вважалося в давнину магічним, і назвою *devęsilъ позначалися рослини, яким приписувалися особливі лікувальні властивості (пор. н. Neunkraft «деревій; підбіл» та ін.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
дeв'єцeл
дев'єтосильник
дев'ясильник
дев'ятисе́льник
дев'ятисил
дев'ятиси́льний
(га́юн)
дев'ятиси́льник
дев'ятисіник
дев'ятісил
дев'ятосельник
дев'ятоси́л
дев'ятоси́льник
«тс.»
дев'ятотиси́на
дев'ятьсил
девесилиєвый
(XVII ст.)
девесѣль
«відкасник»
(XVII ст.)
деветісі́льник
девясин
див'ясил
дивесил
дивоси́л
дивосилъ
«оман»
(XVIII ст.)
дивоси́ль
дівосил
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *devęsilъ | праслов’янська |
| невè- (укр. нев’я́нучий) | сербохорватська |
| нèвен «Calendula» | сербохорватська |
| невèсиље (іє. *ne$u$ṇ-) | сербохорватська |
| devę- «дев’ять» (‹*nevę) | ? |
| sila «сила» | ? |
| нèвен «Calendula» | ? |
| диво | ? |
| devę- | ? |
| *devęsilъ | ? |
Деми́д
гр. Διομήδης є складним словом, перша частина якого пов’язана з Διόσ, род. в. від Ζεύς «Зевс», спорідненого з псл. dьnь, укр. день, диви́тися та ін., а друга містить основу дієслова μήδομαι «піклуюся, охороняю; обмірковую», етимологічно не зовсім ясного;
через посередництво церковнослов’янської мови запозичено в давньоруську з грецької;
р. Деми́д, заст. Диомид, бр. Дзямі́д, др. Диомидъ, стсл. Диомидъ, Диомидии;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Демидовъ
(прикм., 1472)
Діомидъ
«дивенъ съвѣтникъ або славно съвѣщател»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Дзямі́д | білоруська |
| Διομήδης | грецька |
| Диомидъ | давньоруська |
| dьnь | праслов’янська |
| Деми́д | російська |
| Диомидъ | старослов’янська |
| день | українська |
| від Ζεύς «Зевс» | ? |
| від Ζεύς «Зевс» | ? |
| диви́тися | ? |
| μήδομαι «піклуюся, охороняю; обмірковую» | ? |
| Диомид | ? |
день
походить з іє. *di-n- «ясний, блискучий», що є суфіксальним поширенням слабого ступеня кореня *dei- «ясніти, блищати», представленого в лит. dienà «день», лтс. dìena, прус. deinan (зн. в.) «тс.»;
споріднене також з дінд. dínam «день», ірл. denus «проміжок часу», гот. sin-teins «щоденний», лат. nūndinae (мн.) «9 днів, проміжок між двома торжищами»;
псл. dъnь «день»;
іє. *dei-/di- з іншими суфіксами (-eu-, -u- іт. д.) засвідчене в назвах неба та богів: дінд. dyáuḥ «небо», лат. deus «бог», Jovis, Juppiter, гр. Ζεύς, а також у кімр. dyw «день», псл. diviti sę, укр. диви́тися;
р. день, бр. дзень, др. дьнь, п. dzień, ч. den, слц. deň, вл. dźeń, нл. źeń. полаб. dan, болг. м. ден, схв. дȃн, слн. dán, стсл. дьнь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
девни́ця
девни́чка
демни́ця
демни́чка
«тс.»
дені́ти
«тс.»
дені́чний
де́нний
де́нни́к
«щоденник; загородка для худоби; [метелик Diurna Ж]»
денни́ця
«ранкова зірка»
денни́чка
день-де́нички
«з дня на день»
де́ньки
«оденки»
де́ньщиця
«чергова жінка в сім’ї, яка протягом дня обслуговує сім’ю за столом»
дивни́чка
дівни́цка
дне́вний
дне́вник
«тс.»
дни́на
дни́нськи
«щоранку»
дни́нцьки
«тс.»
дні́вка
«робочий день»
дні́ти
«світати»
днова́ти
«тс.»
днюва́льний
днюва́ти
дня́ми
(присл.)
дня́ний
задня́
«вдень»
напередо́дні
оде́нки
«зібрання жінок у зимові дні для рукоділля»
оде́нчичка
«жінка, що прийшла на оденки»
оде́ньки
«тс.»
передде́нь
передніва́ти
передо́день
поде́нка
(ент.)
поде́нне
поде́нний
поде́нник
поде́нщик
поде́нщина
поде́нька
«тс.»
уде́нішній
уде́нно
уде́нь
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзень | білоруська |
| ден | болгарська |
| dźeń | верхньолужицька |
| sin-teins «щоденний» | готська |
| Ζεύς | грецька |
| dínam «день» | давньоіндійська |
| dyáuḥ «небо» | давньоіндійська |
| дьнь | давньоруська |
| denus «проміжок часу» | ірландська |
| dyw «день» | кімрська |
| nūndinae «9 днів, проміжок між двома торжищами» (мн.) | латинська |
| deus «бог» | латинська |
| dìena | латиська |
| dienà «день» | литовська |
| ден | македонська |
| dan | нижньолужицька |
| dan | полабська |
| dzień | польська |
| dъnь «день» | праслов’янська |
| diviti | праслов’янська |
| deinan «тс.» (зн. в.) | прусська |
| день | російська |
| дȃн | сербохорватська |
| deň | словацька |
| dán | словенська |
| дьнь | старослов’янська |
| диви́тися | українська |
| den | чеська |
| *di-n- «ясний, блискучий» | ? |
| *dei- «ясніти, блищати» | ? |
| *dei-/di- з іншими суфіксами (-eu-, -u- іт. д.) | ? |
| Jovis | ? |
| Juppiter | ? |
| dan | ? |
диви́зія «диво»
можливо, виникло в бурсацькому арго як результат зближення з лат. visio «видіння, явище, образ»;
експресивне утворення на базі слова диво (пор. подібне [дива́ція] «дивина»);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| visio «видіння, явище, образ» | латинська |
| диво (пор. подібне [дива́ція] «дивина») | ? |
ди́вий «дикий»
як паралелі наводяться також лтс. dieva zāles «бур’ян», dieva zuosis «дикі гуси» (власне «божа трава, божі гуси»), лит. dievo karvùtė (ент.) «сонечко» (власне «божа коровка»);
далі зіставляється з дінд. dēváḥ «бог», прус. deiw(a)s, лит. diẽvas «тс.», лтс. dìevs «небо, бог»;
мабуть, ще на праслов’янському ґрунті *divъ поширилося також суфіксом -ьj- (укр. [ди́вій], р. [ди́вий], ч. ст. diví, стсл. дивии та ін.);
поширення кореня *deiсуфіксами -vъ і -kъ);
псл. *divъ «дикий», споріднене з *dikъ «тс.»;
р. [ди́вий], бр. [дзи́вый] «лісовик», др. ди́вий «дикий», п. dziwy, ч. divý, diví, слц. divý, вл. dźiwi, нл. źiwy, болг. м. див, схв. дùвљū, слн. dívjі, стсл. дивии;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ди́вій
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзи́вый «лісовик» | білоруська |
| див | болгарська |
| dźiwi | верхньолужицька |
| dēváḥ «бог» | давньоіндійська |
| ди́вий «дикий» | давньоруська |
| dieva zāles «бур’ян» | латиська |
| dìevs «небо, бог» | латиська |
| dievo karvùtė «сонечко» (ент.)(власне «божа коровка») | литовська |
| diẽvas «тс.» | литовська |
| див | македонська |
| źiwy | нижньолужицька |
| dziwy | польська |
| *divъ «дикий» | праслов’янська |
| deiw(a)s | прусська |
| ди́вий | російська |
| дùвљū | сербохорватська |
| divý | словацька |
| dívjі | словенська |
| дивии | старослов’янська |
| divý | чеська |
| diví | чеська |
| zuosis «дикі гуси» (власне «божа трава, божі гуси») | ? |
| *divъ (укр. [ди́вій], р. [ди́вий], ч. ст. diví, стсл. дивии та ін.) | ? |
| *deiсуфіксами | ? |
| *dikъ «тс.» | ? |
дивобу́сь «фламінго»
штучна складна назва, першою частиною якої є основа див (о)-, а друга пов’язана з словом бу́сол;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| див (о)- | ? |
| бу́сол | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України