ГОЛКА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *jьbgъla;

різні форми рефлексів jb, – очевидно, наслідок аналогійних вирівнювань за однією з форм відмінювання, переходу jь- в -і в частині прасловʼянських говірок або виникнення паралельної форми псл. *jьgla (менш імовірний звʼязок з індоєвропейським наголосом, – Lang ČMF І 385 – 387);

етимологія не зʼясована;

найімовірніший звʼязок з прус. ayculo «голка» (‹*aigulā або *eigulā, – Trautmann 3), який проте ставиться під сумнів (Meillet BSL 24, 137; Machek Slavia 3, 595 – 596);

малоймовірні з огляду на фонетичні чи семантичні труднощі інші відповідники: пізнє гр. αɩκλοι «вістря стріли» (Fick І 345; Pokorny 15, 18);

псл. *ęga (укр. яга́), лат. aeger «хворий; сумний» (Bern. I 423; Brückner 189);

дісл. igull «їжак», нвн. Igel «тс.», псл. *ežь (укр. їжа́к) (Преобр. І 263 – 264);

іє. *ioug- у кімр. gwnio «шити», дірл. con-oigim «шию» (Zupitza KZ 37, 392; Mikkola RSl І 5 – 6);

гр. ὀβολός «монета», первісно «металічний прутик» (β ‹ іє. g^u) при прийнятті слов. ь- і гр. ὀ- за протетичні елементи (Meillet BSL 24, 54, 137);

пор. гр. βέλος «стріла», βελόνη «вістря, зокрема голка», лит. geluonìs «жало»;

заслуговує на увагу виведення від псл. jьgo «ярмо» первісно як назви занози в ярмі (Парасунько Мовозн. 1968/4, 51 – 53; Machek Slavia 3, 593 – 597; ESJČ 220 – 221);

р. болг. игла́, бр. іго́лка, го́лка, др. игла, п. igła, [jegła], ч. jehla, [ihła, jahła], слц. ihla, вл. jehła, нл. gła (заст. jegła), полаб. jågłă, м. игла, схв. ùгла, [јàгла, иглà], слн. ígla, iglà, стсл. игълинъ «голочний»;

п. gołka (gółka) «безоста пшениця» походить від goły «голий» (goła pszenica букв. «гола – без остюків – пшениця»);

запозичення з польської мови;

пов’язане з го́лка;

назва зумовлена голкоподібною формою носика у плодів рослини;

складне утворення з числівника три та іменника го́лка;

назва пояснюється тим, що в основі листків цієї рослини є по 1–2 трироздільні міцні жовті колючки;

пор. інші назви цієї рослини: [триножник] Маk, Нед, Шейк, [трикутник-(будяк)] См;

немає достатніх підстав для зближення (Moszyński PZJP 227–228) з тюрк. jägü «їжа», jägülük «їстівний»;

помилковим є зіставлення слова (Sławski I 487) з р. ягель «оленячий мох»;

менш вірогідні зближення з я́года і його індоєвропейськими відповідниками (Sławski I 487–488; Schuster-Šewc 420; Skok I 745–746; Mikl. EW 99; Zubatý AfSlPh 16, 394) або з псл. *jьgla, укр. го́лка (Bern. I 443; Brückner KZ 45, 307);

іє. *i̯ēg^u̯-;

споріднене з лит. jė˜gti «могти, бути сильним», jėgà «сила», гр. ἥβη «юнацька, чоловіча сила»;

псл. jagla, jaglo, jaglъ «сильна (-е, -ий); та, що дає силу (про кашу)» є віддієслівним прикметником;

р. ст. ягла́ «вид каші», [яго́льник] «великий горщик», др. яглъ «вид овоча», п. jagła «просо; просина; (мн. jagły) пшоно», ч. jáhly «пшоно», jáhla «крупинка пшона», вл. jahła «зерно проса», jahły (мн.) «просо, пшоно», нл. jagły (мн.) «просо, пшоно; риб’яча ікра», схв. [jа́гла (jа̏гла)] «кукурудзяні пластівці; зерно кукурудзи (що розтріскалося й розгорнулося на жаровні, на парі)», слн. jâgla «пшоно; крупа для каші», jâglo «пшоняна каша»;