ВОДИЛО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ве́сти́
іє. *uedh/uodh- «водити»;
псл. vesti‹*vedti, voditi;
споріднене з лит. vèsti «вести; одружуватися», vedỹs «наречений», vadžióti «водити», лтс. vadât «водити», vadît «проводити», прус. vedduns «ведений», дірл. fedid «веде, йде, несе», ав. vāδayeiti «веде, приводить», дінд. vadhuḥ «наречена, молода дружина», ав. vaδū- «тс.», кімр. arveddu «вести, приводити», хет. u-wate «вести»;
р. вести́, води́ть, бр. ве́сці, вадзі́ць, др. вести, водити, п. wieść, wodzić, ч. vesti, voditi, слц. viesť, vodiť, вл. wjesć, нл. wjasć, болг. во́дя, заст. веда́, м. веде, схв. вòдати, вòдити, слн. vésti, voditi, стсл. вести, водити;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ве́сти́ся
«здійснюватися; існувати; плодитися; щастити»
вза́від
«щодуху»
ви́веденець
«селянин, переселений на іншу землю»
(заст.)
ви́від
ви́відець
«крива лінія вздовж крисів миски»
ви́водка
ви́водок
відві́д
відво́дини
«обід молодих, свекра й свекрухи у тестя й тещі в кінці весілля»
відво́дич
«тягач; відвідний пристрій»
відво́дка
відво́дник
«комонник, Succisa»
(бот.)
відводо́к
«штучно створений рій; відсадок»
води́ло
«чепіги»
води́ти
воді́й
вожа́й
«вожак, провідник»
вожа́к
вожа́тий
во́живо
«приведення (людини куди-небудь)»
дово́дити
(у т. ч. «наводити докази»)
дово́дитися
дово́дка
заведе́нція
«звичай»
завиді́я
«причепа, скандаліст»
завидія́ка
«тс.»
за́від
«початок, привід; звук плачу; звичаї; те, що водиться; домашнє свято; рід, походження»
завідний
«обманливий, ненадійний»
завідня́
«колода для повертання вітряка»
завідськи́й
«заводський; породистий»
заві́дця
«заводій»
заві́дчик
«тс.»
заво́д
за́водень
«заводій»
за́води
«завивання; голосіння»
заводи́ло
«ініціатор»
заво́дина
«створіння, істота»
заво́дини
заво́дити
(у т. ч. «голосити, плакати»)
заво́дище
«місце, де був завод»
заводі́й
«призвідник»
заводія́ка
заво́дник
за́во́дня
«клопітлива справа»
заводськи́й
«тс.»
заво́дця
«тс.»
заво́дчик
запрова́джувати
запро́вод
«уведення, організація»
зведени́ця
«покритка»
зведе́нник
«звідник, посередник»
зве́дення
зведеню́к
«одне із зведених дітей»
зведеня́
«тс.»
зведеня́та
звід
«кодекс; дугоподібне перекриття; колодязний журавель; [знищення, руйнування, обман; пристрій для лову лисиць, вовків тощо; підмурок, на якому стоїть піч, груба Дз]»
звідни́й
зві́дни́к
звідникува́ти
звідни́цтво
зві́дниця
«дурисвітка»
звідня́
«очна ставка; омана, ошуканство»
зво́ди
«плітки; очна ставка»
зво́дини
«каркас дерев’яної будівлі; очна ставка»
зво́дник
«звідник»
зво́дниця
«посередниця, сваха; [дурисвітка, ошуканка Ba]»
зво́дні
«брехні, поговір»
зво́дня
«посередництво; плітка»
ізво́дниця
«звідниця»
навза́води
«щодуху»
наво́дити
наво́дка
наво́дчик
о́бві́д
о́бві́дка
обві́дни́к
обводи́стий
«колоподібний»
обводі́вки
«вид плоских молюсків, дискофор, Craspidota»
(зоол.)
обзаведе́нція
«хатнє господарство»
обзаведі́нка
«обладнання, обстановка»
одво́д
«оборона, захист»
перевід
перевідни́й
перево́д
«перевід; [кінний привід коло молотарки, січкарні, олійниці і под. Me]»
переводжа́ти
«обдурювати»
пове́сти́ся
(у т. ч. «подружити»)
по́від
пові́ддя
повіде́ць
повідки́
«поводи»
повода́р
повода́тор
поводи́
поводи́р
пово́дити
«злегка рухати; (себе) поводитися»
приві́д
«приведення»
при́від
«причина, нагода»
приві́дець
приві́дця
при́вод
приво́дка
приводни́й
прова́дити
провід
провідни́й
про́відний
прові́дни́к
провіднико́вий
провідни́цький
провідни́ця
прові́дність
провода́mop
«провідник»
провода́р
проводжа́йка
«провідниця»
проводжа́ти
проводжа́тий
про́води́
прово́дини
проводи́р
проводи́рити
проводи́рка
проводи́тель
«провідник»
прово́дити
прово́дка
проводни́к
«лежак у димоході»
проводни́чий
«кондуктор, провідник»
прово́дничка
прово́дця
«провідник»
прозво́дник
«спокусник, звідник»
розведе́нниця
«жінка, що розлучилася з чоловіком»
ро́зві́д
ро́звідка
«розведення»
розві́дни́й
розвідни́ця
(=розведенниця)
розвідня́к
«чоловік, що розлучився з жінкою»
ро́звідь
«розбещеність, розпуста»
ро́зводень
«гульвіса»
розво́дець
«розподільник»
розво́ди
розво́дити
«розлучати, рознімати»
розво́дка
розводя́щий
уві́д
увідни́й
уво́д
«вступ»
уво́дини
(церк.)
уза́води
«щодуху»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vāδayeiti «веде, приводить» | авестійська |
| vaδū- «тс.» | авестійська |
| ве́сці | білоруська |
| во́дя | болгарська |
| wjesć | верхньолужицька |
| vadhuḥ «наречена, молода дружина» | давньоіндійська |
| fedid «веде, йде, несе» | давньоірландська |
| вести | давньоруська |
| *uedh/uodh- «водити» | індоєвропейська |
| arveddu «вести, приводити» | кімрська |
| vadât «водити» | латиська |
| vèsti «вести; одружуватися» | литовська |
| веде | македонська |
| wjasć | нижньолужицька |
| wieść | польська |
| wodzić | польська |
| vesti‹*vedti | праслов’янська |
| vedduns «ведений» | прусська |
| вести́ | російська |
| вòдати | сербохорватська |
| viesť | словацька |
| vodiť | словацька |
| vésti | словенська |
| voditi | словенська |
| вести | старослов’янська |
| води́ть | українська |
| вадзі́ць | українська |
| водити | українська |
| вòдити | українська |
| водити | українська |
| u-wate «вести» | хетська |
| vesti | чеська |
| voditi | чеська |
| voditi | ? |
| vedỹs «наречений» | ? |
| vadžióti «водити» | ? |
| vadît «проводити» | ? |
| веда́ | ? |
верхово́д
складне слово, утворене з основ іменника верх і дієслова води́ти;
пор. перед вести;
пов’язується також (Шанский ЭСРЯ I 3, 69) із др. вьрхъ «перемога» як «той, хто веде до перемоги»;
р. верхово́д, бр. Верхово́д;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вepxoвíд
верхводи́ти
верхово́да
верхово́дар
верхово́дець
верхово́ди́ти
верхово́дний
верхово́дник
верхово́дство
верхъ водити
(XVII ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Верхово́д | білоруська |
| вьрхъ «перемога» | давньоруська |
| верхово́д | російська |
| верх | ? |
| води́ти | ? |
| перед вести | ? |
| як «той, хто веде до перемоги» | ? |
взвод (військ.)
запозичення з російської мови;
р. взвод утворене з префікса вз- (‹въз-), що відповідає укр. уз-, з-, та основи дієслова води́ть;
бр. узво́д;
Фонетичні та словотвірні варіанти
взво́дний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| узво́д | білоруська |
| взвод (‹въз-) | російська |
| вз- (‹въз-) | російська |
| уз- | українська |
| з- | ? |
| води́ть | ? |
води́льця «вудила»
результат видозміни слова вуди́ла (зменш. вуди́льця), зближеного з основою дієслова води́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вуди́ла (зменш. вуди́льця) | ? |
| води́ти | ? |
волові́д «налигач; моток вірьовки у 5 сажнів Я; той, хто торгує волами; хто краде воли»
складні слова, утворені з основ іменника віл і дієслова води́ти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
волово́дня
«місце на ринку, де продається рогата худоба»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| віл | ? |
| води́ти | ? |
волово́дити «зволікати справу»
пов’язане з волові́д «налигач»;
утворене, можливо, на тій підставі, що воловодом у давнину міряли землю, а це разом з підрахунками площі займало чимало часу;
можливо, тому, що водити волів на оранці є досить повільним, одноманітним заняттям;
пор. також [корово́дитися] «воловодитися», очевидно, утворене з коро́ва і води́ти(ся) за зразком волово́дитися;
р. [волово́дить], бр. валаво́дзіць «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
волово́дитися
«водитися, возитися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| валаво́дзіць «тс.» | білоруська |
| волово́дить | російська |
| волові́д «налигач» | ? |
| корово́дитися «воловодитися» | ? |
| коро́ва | ? |
| води́ти | ? |
| ся | ? |
| волово́дитися | ? |
зво́да «звада, незгода, сварка»
результат контамінації форми зва́да «тс.» і основи дієслова води́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| зва́да «тс.» | ? |
| води́ти | ? |
наза́дводі «ведучи поза себе»
результат злиття прислівника наза́д з якоюсь формою дієслова води́ти;
семантико-словотворча природа слова не зовсім ясна;
можливо, це результат видозміни деетимологізованої форми назадгу́зь із зміною г › в, як у сверби́гуз › сверби́вус;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| наза́д | українська |
| води́ти | українська |
| назадгу́зь | українська |
| сверби́гуз | українська |
| сверби́вус | українська |
неві́ста «дівчина або жінка, яка одружується, наречена; [жінка; дружина Ж; невістка ВеЛ]»
з *neu̯istha, найвищого ступеня порівняння від *neu̯os «новий, молодий» (букв. «наймолодша», пор. дінд. návišṭhaḥ «наймолодший» – Трубецкой Slavia I 12–13);
від ne «не» і *vēdno «віно», букв. «не продана» (Wiedemann BB 26, 216–217), а також зіставлення з лит. vaіsà «плодючість», pavaĩsti «зачати», букв. «не запліднена, яка не зачала» (Berneker IF 10, 166), з лат. noverca «мачуха», букв. «нова жінка в сім’ї» (Otrębski PF 11, 284–289);
з *neu- «ново-» і *ēdtā, пасивного дієприкметника мин. ч. ж. р. від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» – Kořínek LF 57, 8–15);
недостатньо обґрунтовані спроби виведення з *nevě-, форми місц. в. від *neu̯os «новий», і *sthā- (пор. ста́роста), букв. «яка перебуває в новому становищі» (Iljinskij AfSlPh 24, 227–228; 28, 456);
виводиться також з *neu̯ois-ta ‹ *ne-u̯oik ̑-ta (іє. *u̯oik ̑- «рід»), букв. «нерідна» (Мартынов ВЯ 1960/5, 143), або з *ne-u̯ēd-tā, букв. «ще не викрадена» (Bezlaj ESSJ II 221–222);
при цьому залишається загадковим кореневе Í замість очікуваного е;
назва може трактуватися як прояв мовного табу (намагання утаїти від злих духів перехід дівчини в іншу сім’ю);
на думку більшості дослідників, утворене з частки ne «не» і прикметника жін. р. věsta «знайома, відома», пов’язаного з дієсловом věděti «знати» (пор. вл. wěsty «відомий, визначений, певний», njewěsty «невідомий», стсл. вѣсть «відомий»);
псл. nevěsta, етимологічно не зовсім ясне;
інші дослідники реконструюють *neu̯ou̯edta, утворене з коренів іє. *neu̯- «новий» і *u̯ed(h)- «вести; брати заміж» (букв. «новоприведена»), пор. лит. vèsti «одружуватися», nauvedà «молода», др. водити жену «одружуватися», водимая «дружина» (Откупщиков ЭИРЯ IV 96–103; Machek ESJČ 398; Prusík KZ 33, 160–161; Mikl. EW 214);
р. неве́ста «наречена; молода; заручена; відданиця», бр. няве́ста «наречена, [нестара жінка]», др. невѣста «наречена; невістка», п. niewiasta «жінка», ч. nevěsta «наречена; невістка», слц. nevesta «тс.», вл. нл. njewjesta «наречена», болг. неве́ста (невя́ста) «наречена; молодиця; невістка», м. невеста «тс.», схв. нèвеста «молодиця; невістка», слн. nevésta «наречена», стсл. нєвѣста «наречена; невістка»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
неві́сник
«шурин, брат дружини»
неві́сниця
«невістка»
невісти́тель-дружи́тель
«той, що робить дружиною»
неві́стиця
«невістка»
неві́стка
невістча́ний
«який належить невістці чи невісткам»
невістю́к
«бабій; жіночний чоловік, баба»
невістю́х
«жіночний чоловік, баба»
не́вістя
«дружина»
(с. р.)
уневісти́ти
«зробити дружиною»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| няве́ста «наречена, [нестара жінка]» | білоруська |
| неве́ста «наречена; молодиця; невістка» (невя́ста) | болгарська |
| njewjesta «наречена» | верхньолужицька |
| водити «одружуватися» | давньоруська |
| жену «одружуватися» | давньоруська |
| невѣста «наречена; невістка» | давньоруська |
| *neu̯- «новий» | індоєвропейська |
| noverca «мачуха» | латинська |
| vaіsà «плодючість» | литовська |
| vèsti «одружуватися» | литовська |
| невеста «тс.» | македонська |
| njewjesta «наречена» | нижньолужицька |
| niewiasta «жінка» | польська |
| nevěsta | праслов’янська |
| від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» -- Kořínek LF 57, 8--15) | російська |
| věsta «знайома, відома» | російська |
| неве́ста «наречена; молода; заручена; відданиця» | російська |
| нèвеста «молодиця; невістка» | сербохорватська |
| nevesta «тс.» | словацька |
| nevésta «наречена» | словенська |
| нєвѣста «наречена; невістка» | старослов’янська |
| від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» -- Kořínek LF 57, 8--15) | чеська |
| nevěsta «наречена; невістка» | чеська |
| *neu̯istha | ? |
| *neu̯os «новий, молодий» (букв. «наймолодша», пор. дінд. návišṭhaḥ «наймолодший» -- Трубецкой Slavia I 12--13) | ? |
| *vēdno «віно» | ? |
| pavaĩsti «зачати» | ? |
| *neu- «ново-» | ? |
| *ēdtā | ? |
| від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» -- Kořínek LF 57, 8--15) | ? |
| від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» -- Kořínek LF 57, 8--15) | ? |
| *nevě- | ? |
| від *neu̯os «новий» | ? |
| від *neu̯os «новий» | ? |
| *sthā- (пор. ста́роста) | ? |
| *neu̯ois-ta (іє. *u̯oik ̑- «рід») | ? |
| *ne-u̯ēd-tā | ? |
| ne «не» | ? |
| věsta «знайома, відома» | ? |
| věděti «знати» (пор. вл. wěsty «відомий, визначений, певний», njewěsty «невідомий», стсл. вѣсть «відомий») | ? |
| *neu̯ou̯edta | ? |
| *u̯ed(h)- «вести; брати заміж» (букв. «новоприведена») | ? |
| vèsti «одружуватися» | ? |
| nauvedà «молода» | ? |
| водимая «дружина» | ? |
сва́дьба́ «весілля»
псл. svatьba, похідне від svatъ «сватання»;
зближення з веду́, води́ти (Желтов ФЗ 1876/1, 20) неприйнятне;
р. сва́дьба, бр. [сва́дзьба], др. сватьба, п. swadźba, swaćba, ч. svatba, [svajba], слц. svadba, нл. swajźba, болг. сва́тба, м. свадба, схв. сва̏дба, слн. svàtba, стсл. сватьба;
Фонетичні та словотвірні варіанти
свадьби́
«сватання»
сва́дьбини
свадьби́чка
«наречена, молода»
свадьбува́ти
свадьбя́ний
сва́йба́
«весілля»
сва́льба
«тс.»
сва́льбини
«тс.»
сва́тба
«весілля»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| сва́дзьба | білоруська |
| сва́тба | болгарська |
| сватьба | давньоруська |
| свадба | македонська |
| swajźba | нижньолужицька |
| swadźba | польська |
| swaćba | польська |
| svatьba | праслов’янська |
| svatъ «сватання» | праслов’янська |
| сва́дьба | російська |
| сва̏дба | сербохорватська |
| svadba | словацька |
| svátba | словенська |
| сватьба | старослов’янська |
| веду́ | українська |
| води́ти | українська |
| svatba | чеська |
| svajba | чеська |
споводува́ти «спричинити»
очевидно, запозичення з польської мови;
п. spowodować «тс.» є префіксальним утворенням від powodować «спричиняти, спричинюватися, викликати, призводити; керувати чиїмись вчинками», похідним від powód «привід, причина» (звідки р. по́вод «тс.»), пов’язаного з wodzić «водити», якому відповідає укр. води́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| spowodować «тс.» | польська |
| powodować «спричиняти, спричинюватися, викликати, призводити; керувати чиїмись вчинками» | польська |
| powód «привід, причина» (звідки р. по́вод «тс.») | польська |
| wodzić «водити» | польська |
| по́вод | російська |
| води́ти | українська |
хорово́д «старовинний масовий народний танець»
складне слово, утворене з основи іменника хор(о)- та дієслівної основи -вод від води́ти;
припускається давніша форма *коловод, що пояснює початкове к в деяких мовах, діалектах та старих текстах (Черных II 351–352);
р. болг. хорово́д, бр. караго́д, п. korowîd, ч. слц. chorovod;
Фонетичні та словотвірні варіанти
хорово́дити
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| караго́д | білоруська |
| хорово́д | болгарська |
| korowîd | польська |
| хорово́д | російська |
| chorovod | словацька |
| chorovod | чеська |
| хор(о)- | ? |
| -вод | ? |
| води́ти | ? |
| *коловод | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України