ВЕЛІВ — ЕТИМОЛОГІЯ
велі́ти
псл. velěti;
споріднене з лит. vélti «бажати, дозволяти», гот. wiljan «хотіти», нвн. wollen, днн. williun «тс.», лат. vēlo «хочу», гр. ἔλδομαι «тс.», ав. vərənto «вибирає собі», дінд. vṛṇati (vṛṇῑtḗ) «тс.» від var- «вибирати, віддавати перевагу»;
іє *uel-/ul- «хотіти»;
р. веле́ть, др. велѣти, п. wielić, ч. veleti «командувати», слц. veliť «тс.», болг. [ве́ля] «кажу, говорю», м. вели, схв. вèлӣм «тс.», слн. veléti, стсл. велѣти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вели́тель
велі́ння
повели́тель
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vərənto «вибирає собі» | авестійська |
| ве́ля «кажу, говорю» | болгарська |
| wiljan «хотіти» | готська |
| ἔλδομαι «тс.» | грецька |
| vṛṇati «тс.» (vṛṇῑtḗ) | давньоіндійська |
| williun «тс.» | давньонижньонімецька |
| велѣти | давньоруська |
| vēlo «хочу» | латинська |
| vélti «бажати, дозволяти» | литовська |
| вели | македонська |
| wollen | нововерхньонімецька |
| wielić | польська |
| velěti | праслов’янська |
| веле́ть | російська |
| вèлӣм «тс.» | сербохорватська |
| veliť «тс.» | словацька |
| veléti | словенська |
| велѣти | старослов’янська |
| veleti «командувати» | чеська |
| var- «вибирати, віддавати перевагу» | ? |
| *uel-/ul- «хотіти» | ? |
вели́кий
псл. *velьjь «міцний, сильний, могутній», ѵеlікъ;
іє. *uel-/uol- «давити, оточувати; велика кількість»;
ѵеlікъ вважається формою займенникового походження, як і kolikъ, tolikъ, jelikъ (Ильинский Прасл. гр. 423), або пояснюється як утворення за аналогією до висо́кий, глибо́кий, дале́кий, широ́кий, тобто прикметників, що означають розміри (Machek ESJČ 682);
споріднене з тох. A wäl «князь, цар», тох. В walo «тс.», walke «тривалий», гр. Fἄλις «досить, достатньо», εἴλω, εἰλέω «тисну», лат. valēre «бути сильним», validus «сильний» і, можливо, з укр. велі́ти, во́ля;
р. вели́кий, бр. вялі́кі, др. великъ, п. wielki, ч. veliký, velký, слц. veliký, vel’ký, вл. wulki, болг. вели́к, м. велик, схв. вȅликӣ, слн. vélik, стсл. великъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ве́леч
«щось дуже велике»
велиґда́н
«тс.»
ве́лий
велика́н
«велетень»
великдо́н
«велетень»
велике́нний
вели́кні
«велетні»
ве́ли́ко
«дуже багато, сильно»
велико́нний
великува́тий
великува́тка
«чимала; старша»
велицьо́зний
велицю́зний
ве́лич
велича́вий
велича́йко
«хвалько»
велича́йний
«хвастовитий»
велича́льний
велича́ти
величе́зний
величе́нний
вели́чень
«тс.»
величе́нький
вели́чество
величина́
величи́ти
величі́нь
вели́чний
вели́чник
«шанувальник»
вели́чність
вели́ччя
ве́льо
«багато»
до́великий
«підліток»
завели́кий
завелича́тися
«запишатися»
звелича́ти
«вихваляти»
звели́чувати
«тс.»
повели
«зробити більшим, ніж треба»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вялі́кі | білоруська |
| вели́к | болгарська |
| wulki | верхньолужицька |
| Fἄλις «досить, достатньо» | грецька |
| великъ | давньоруська |
| *uel-/uol- «давити, оточувати; велика кількість» | індоєвропейська |
| valēre «бути сильним» | латинська |
| велик | македонська |
| wielki | польська |
| *velьjь «міцний, сильний, могутній» | праслов’янська |
| вели́кий | російська |
| вȅликӣ | сербохорватська |
| veliký | словацька |
| vel'ký | словацька |
| vélik | словенська |
| великъ | старослов’янська |
| велі́ти | українська |
| veliký | чеська |
| velký | чеська |
| ѵеlікъ | ? |
| tolikъ | ? |
| jelikъ | ? |
| висо́кий | ? |
| глибо́кий | ? |
| дале́кий | ? |
| широ́кий | ? |
| A wäl «князь, цар» | ? |
| walo «тс.» | ? |
| walke «тривалий» | ? |
| εἴλω | ? |
| εἰλέω «тисну» | ? |
| validus «сильний» | ? |
| во́ля | ? |
удовля́ти «задовольняти, удовольняти»
можливо, результат спрощення форм удовольня́ти, удовольни́ти, похідних від во́ля;
не виключений зв’язок з др. довълѣти (‹ стсл. довьлhти «бути достатнім»), що також споріднене з во́ля, велі́ти;
р. [удовля́ти] «тс.; забезпечувати уволю», [удовли́ти] «тс.» (церк.) (Даль), бр. [удаўля́ць] «тс.» (Носович);
Фонетичні та словотвірні варіанти
удовли́ти
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| удаўля́ць «тс.» (Носович) | білоруська |
| довълѣти (‹ стсл. довьлhти «бути достатнім») | давньоруська |
| удовля́ти «тс.; забезпечувати уволю» | російська |
| удовли́ти «тс.» (церк.)(Даль) | російська |
| довьлhти «бути достатнім» | старослов’янська |
| удовольня́ти | українська |
| удовольни́ти | українська |
| во́ля | українська |
| во́ля | українська |
| велі́ти | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України