АЗІ — ЕТИМОЛОГІЯ

тур. ağa «пан», іст. «начальник (яничарів)», первісно «старший брат», наявне і в інших тюркських мовах, споріднене з тунг. aka «тс.»;

запозичення з турецької мови;

р. бр. болг. ага́, п. ч. слц. aga, схв. а́га, слн. ága «тс.»;

очевидно, результат злиття двох часток займенникового походження а і га з давнім придиховим h (не g);

пор. аналогічні утворення еге́, ого́ (Фортунатов ИТ II 218–219, 226);

наявність таких вигуків і в неслов’янських мовах (нвн. англ. рум. іт. аһа) дозволяє припускати також інший шлях утворення – подвоєння чи емфатичного подовження аa з епентетичним придиховим г;

р. бр. ага́, п. ч. слц. aha, болг. аха́, схв. ȁхa, a-xȁ, слн. ahá;

складне слово, утворене з вигуків а і ги (гий, гі, гій) «тю»;

п. a hyj «геть» (вигук, яким відганяють собак);

відоме лише в українській мові складне утворення з вигуків а¹ і гуш (уш) або, можливо, втраченого в цьому значенні гу;

складне слово, утворене з вигуків а¹ і гу (див.);

р. бр. агу́ «тс.»;

очевидно, результат видозміни форми ага́ «тс.», зближеної фонетично з агу¹;

назва першої літери старослов’янського алфавіту, що походить від стсл. азъ «я», спорідненого з укр. я;

р. бр. болг. аз, стсл. азъ;

менш вірогідне припущення про проникнення імені через російську мову і запозичення його безпосередньо від тюркомовних народів, а також про його виникнення в російській мові як наслідку синтезу згаданого арабського й перського імен з чоловічим православним канонічним ім’ям Аза невідомого походження (Суперанская 84);

наявність у повісті значної кількості циганської лексики дозволяє припустити вживання цього імені в циган, можливо, запозиченого ними від тюркомовних народів, де воно існує як скорочена форма імені Муаззам (з ар. mu‘āzzam «поважана, шановна») і Азат (з перс. azad «вільна»);

жіноче ім’я не цілком ясного походження, яке поширилося, очевидно, завдяки п’єсі М. Старицького «Циганка Аза», що є драматургічною переробкою повісті польського письменника Й. І. Крашевського «Chata za wsią» («Хата за селом»);

р. бр. Аза;

звуконаслідувальне;

р. бр. агу́;

пояснюється як звуконаслідувальне утворення (Фасмер І 96; Преобр. І 10) або як наслідок злиття вигуків а та у (Шанский ЭСРЯ І 1, 174);

р. ау́, бр. агу́;

запозичення з тюркських мов;

полов. харбуз, карбуз, Крим.-тат. къарпуз, тур. karpuz «тс.» походять від перс. %arbūza, Xarbuza «диня» (букв, «ослячий огірок»), яке складається з основ іменників χβΓ «осел», спорідненого з ав. %ага «тс.», і сперс. bučiņā «огірок»;

р. арбуз «кавун», бр. гарбуз «кабак», п. harbuz «кавун», arbuz «тс.» (з укр.), болг. карпуз, м. карпуз, схв. карпуз(а) «тс.»;

споріднене з лит. àš, ст. еš, прус. as, (рідк.) es, лтс. es, дінд. ahám, ав. azǝm, дперс. adam, вірм. es, гот. ik, двн. ih (нвн. ich), венет. еχо, гр. ἐγώ, лат. ego;

псл. аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ);

менш переконливі пояснення я, що виходять з аzъ як первісної праслов’янської форми, незрозумілої на тлі індоєвропейських фактів: гіпотези про існування паралельних іє. *eĝ(h)eom і [*ōg(h)om] (Ernout–Meillet 342; Walde–Hofm. I 395; Milewski SPAU 37, 10, 7), злиття *а і *ězъ (Bern. I 35; Brugmann Grundriss II 2, 382), де в *а вбачають підсилювальну частку типу дінд. ād (Zubatý LF 36, 345–346), вплив дієслівного закінчення 1-ї особи одн. -ō (Pedersen KZ 38, 317);

іє. *еg̑-/[еg̑h-], *еg̑o eme «ось я» (ЭССЯ 1, 100–102);

не всі деталі походження слова з’ясовані;

зокрема, щодо появи j- найвірогідніше пояснення (Brückner 195–196; Sławski I 477–479), за яким псл. jazъ (‹ *ězъ) постало внаслідок прейотації ě ‹ ē, подовження якого пояснюється наголошуванням слова;

azъ, таким чином, є вторинним діалектним утворенням, що виникло через відпадіння початкового j-;

не ясна причина відпадіння кінцевого -z (припускається вплив займенника ty);

не має задовільного пояснення псл. а- при іє. е-;

кінцеве іє. -om, звідки псл. -ъ, пояснюється антиципацією дієслівного закінчення (Machek ESJČ 213–214);

р. бр. я, др. язъ, я, п. ja, ст. jaz, ч. já, ст. jáz, слц. вл. нл. ja, полаб. jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ), болг. аз, [яз], м. jac, схв. jа̑, слн. jàz, [jâ], стсл. азъ, цсл. азъ;