ДЕВ'ЯТЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. devętъ ‹ *devьn-tos;

споріднене з лит. deviñtas, лтс. devîts, devîtais, прус. newīnts, гот. niunda, гр. ἔνατος, ἔννατος, іон. εἴνατος, які зводяться до іє. *neuṇ-to-, що становить поширення формантом -to- основи *neuṇ-, засвідченої в лат. novem «дев’ять», дінд. náva, гр. ἐννέα, гот. niun, тох. ñu, вірм. inn «тс.», а також на слов’янському ґрунті, як гадають, у словах дев’яно́сто, дев’яси́л, др. Девягорескъ;

припускається, що іє. *neuṇ- пов’язане з *neu-os «новий»: коли рахунок вівся четвірками, з дев’яти починалася нова четвірка після двох перших;

звук d на початку основи в праслов’янській та в балтійських мовах з’явився в результаті дисиміляції n – n ›d – n (Schulze Kl. Sehr. 58; KZ 42, 27; Эндзелин СБЭ 88) або під впливом наступного desętъ (Persson Beitr. 504; Meйe ОЯ 31);

р. девя́тый, бр. дзевя́ты, др. девятыи, п. dziewiąty, ч. devátý, слц. deviaty, вл. dźewjaty, нл. źewety, полаб. dívǫtê, болг. деве́ти, м. деветти, схв. дèвēтū, слн. dēvĕti, стсл. девѧтыи, девѧта;