ТОЖ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: тож

Замініть прислівник відтак, якщо його вжито як сполучник у приєднуваних конструкціях, на стилістично правильний варіант: отже, тому, тож, через те.

АЛЕ:

відтак — потім, після того.

На Свалявщині, порубавши сокирою двері кафе, нетверезий ревнивець відтак погрожував правоохоронцям гранатою.

Тож – 1. сполучник. Уживається звичайно на початку речення, в якому підсумовується щось, робиться висновок зі сказаного; наближається значенням до таким чином, отже. «Тож як мудрості доходиш – хочеться і жить, і жить!» (Павло Тичина). Коли використовується для приєднання речення, що слугує поясненням думки, висловленої в попередньому, то змістово відповідає сполучникам тому, через те. «Ти (Леся Українка) йшла проти бурі, Мірялась силою з нею, Проти надії надіялась ти, Тож годиться тебе, непоклінну, Слово твоє, що міцніше за крицю, Називать Ломикамінь!» (Максим Рильський). 2. частка. До неї вдаються для логічного виділення якогось слова або підсилення загального змісту фрази. «І тож треба таке: з учителювання увільнили, заарештували, потім заслали, а за віщо? За те тільки, що книжки селянам читав» (Архип Тесленко); «Ластівки завжди дивують його своїм інженерним умінням, – тож треба зуміти так зробити, щоб гніздо не відліпилось від жмуття проводів, не впало» (Олесь Гончар).
Словосполученнями тож воно і є, тож-бо, тож-бо і є послуговуються, щоб підсумувати висловлене кимось. «Де це ти забарилася, дочко? – загув він, підходячи. – З новобранцями прощалася. – Тож-бо бачу, що вже зарюмсана» (Яків Баш). Зворот тож тільки подумати виражає подив, здивування, чи тож виступає синонімом лексем невже, хіба. Якщо частка то має у складі речення відтінок вказівності, ж пишеться з нею окремо. «А навкруги – то ж рідна земля!»

Правильніше: Тож розмовляймо далі