КОПИЛ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. kopylъ, пов’язане з kopati «копати»;

необґрунтоване пов’язання (Фасмер II 320) з болг. ко́пеле «байстрюк, незаконнонароджений», схв. кȍпūле «тс.»;

п. [kopyła, kopyły], можливо, є словами українського походження (Karłowicz SWO 298);

р. копы́л «колодка; стояк, вбитий у полоз саней», [копыло́к] «костиль», бр. Капы́л «колодка; стояк (у санях)», п. [kopyła, kopyły] (мн.) «копили (в санях)», вл. kopoł «вила (для гною); роззява», нл. [kopyłka] «мотика (для гною)», kopołka, kopjeło, kopoło «тс.», полаб. t’üpəl «мотика»;

неясне;

менш імовірне пов’язання (Фасмер II 320) з р. копы́л «колодка; копил (у санях)», укр. копи́л;

алб. kopíl остаточно не з’ясоване, можливо, утворене за допомогою префікса алб. ko-, спорідненого з дінд. ka- «погано-», від алб. pjéll «народжувати» (про тварин) і продовжує фракійське/іллірійське *kopelnos «неправильне (погане) народження»;

псл. [kopilъ];

очевидно, субстратне слово дако-фракійського (або іллірійського) походження, можливо, запозичене з старих румунських або албанських говірок (пор. рум. copíl «дитина; хлопчик», [copil] «позашлюбна дитина», алб. kopíl «тс.; слуга», нгр. κοπέλι «хлопчик; слуга»);

др. копеличище «незаконнонароджена дитина», слц. [kopil], болг. ко́пеле, ко́пиле, м. копиле, схв. кȍпūле, цсл. копилъ, копелъ. «тс.»;

неясне;

можливо, пов’язане з р. [копы́льный] «впертий; який полюбляє сперечатися», а також з більш фонетично віддаленими [копы́рзиться] «величатися, бундючитися; вередувати, упиратися; сваритися», [копы́рза] «бундючна, самовпевнена жінка; вередлива, вперта, сварлива людина», що вважаються утвореними з словотворчого елемента ко- (як коверзува́ти та ін.) і основи пырз-, представленої у дієслові [чупы́рзнуть] «вдарити» (Фасмер II 320; Шахматов ИОРЯС 7/2, 337);

можливий також зв’язок з копи́л¹;