ГОВОРИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

говори́ти

бушувати», болг. гово́ря «говорю», м. говори «говорить», схв. говȏрити, слн. govoríti, стсл. говорити «галасувати, кричати»;
псл. govoriti, [*gavoriti], похідне від goѵоrъ [*gavorъ] суфіксального утворення від звуконаслідувального gov- [gav-]‹ ‹ іє. *gou-/gōu- (пор. [го́вка] «розмова» МСБГ);
первісне значення дієслова, очевидно, «галасувати, кричати»;
споріднене з лтс. gavilêt «голосно веселитися, співати без слів (також про соловʼя)», gaurât «свистіти, бушувати», gauda «нарікання», gaura «базікання», лит. gaũsti «шуміти; лунати (про дзвони)», двн. gikewen «звати», дангл. cíegan (з герм. *kaujan), двн. kuma «скарга», гр. γόος «стогін, скарга», γοάω «скаржуся, оплакую», дінд. gávate «звучить», jṓguve (з редуплікацією) «повідомляю, кричу»;
менш надійне зіставлення з гр. βοή «крик», ірл. guth «голос», що передбачає іє. *guou- (Meillet Études 408; Pedersen Kelt. Gr. I 108), а також з гр. θόρυβος, що передбачає праформу іє. *ghuorubos (Machek ESJČ 181);
р. говори́ть, бр. гавары́ць, др. говорити «кричати; говорити», п. goworzyć «балакати, базікати», [gaworzyć] «лепетати; балакати», ч. hovořiti, слц. hovoriť, вл. howorić «глухо» звучати;
Фонетичні та словотвірні варіанти

го́вір
гові́рка
говірки́й
говірли́вий
говірни́й
гово́р «поговір, говір»
говори́ло (у виразі говори, г. «казала-балакала»)
говори́льня
говорі́нка «буркітлива розмова Ж; базікання Я»
говорли́вий
говору́н
говору́ха
говору́шки «лепетання дитини»
говору́щий «говіркий»
говорю́чий
до́говір
за́говір «змова»
загово́рець «змовник»
за́говорок «тс.»
зго́вір
згово́рини «змовини»
нагові́р
одгові́р «відмовка»
перегові́рник «парламентер»
перегово́ри
перегово́рщик «перекладач»
погові́р
пригові́р «приказка, прислівʼя»
пригові́рка «тс.»
пригово́рка «приповідка»
прогово́р «договір»
ро́зговір «розмова»
розгово́рки «розмови»
ро́згово́рливо
угові́р «умова»
угово́р «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
гавары́ць білоруська
howorić звучати «глухо» верхньолужицька
γόος «стогін, скарга» грецька
βοή «крик» грецька
θόρυβος грецька
cíegan (з герм. *kaujan) давньоанглійська
gikewen «звати» давньоверхньонімецька
kuma «скарга» давньоверхньонімецька
gávate «звучить» давньоіндійська
говорити «кричати; говорити» давньоруська
*gou-/gōu- (пор. [го́вка] «розмова» МСБГ) індоєвропейська
*g індоєвропейська
*gh індоєвропейська
guth «голос» ірландська
gavilêt «голосно веселитися, співати без слів (також про соловʼя)» латиська
gaũsti «шуміти; лунати (про дзвони)» литовська
goworzyć «балакати, базікати» польська
govoriti праслов’янська
говори́ть російська
hovoriť словацька
gaworzyć «лепетати; балакати» українська
hovořiti чеська
*gavoriti ?
*gavorъ ?
gaurât «свистіти, бушувати» ?
gauda «нарікання» ?
gaura «базікання» ?
γοάω «скаржуся, оплакую» ?


ґава́ґати «верзти, ляпати язиком, базікати»

очевидно, споріднене з п. gawędzić «балакати», яке зводиться до того самого кореня, що й укр. ґа́ва, говори́ти;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ґава́ґа «базіка, губошльоп»
ґава́кати «голосно розмовляти»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
gawędzić «балакати» польська
ґа́ва українська
говори́ти українська

ґвандя́ка «базіка, патяка»

не зовсім ясне;
можливо, суфіксальне утворення від *ґвандя‹*ґавенда, запозиченого з польської мови;
п. gawęda «фамільярна розмова, балачка, широка епічна розповідь; (ст.) вигадка, байка; говорун, балакун, базіка» утворене за допомогою суфіксального -ęda від звуконаслідувальної основи псл. *gav-, *gov-, наявної в п. gaworzyć «жебоніти», укр. говори́ти, а також, можливо, гав, га́вкати;
непереконливе семантично пов’язання п. gawęda з псл. *govędo «худоба» (Bern. I 297; Brückner 136);
сумнівний з фонетичного погляду також його зв’язок з укр. ґа́ва, га́ва (Sławski І 261);
Фонетичні та словотвірні варіанти

ґвандя́кати «базікати, патякати»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
gawęda «фамільярна розмова, балачка, широка епічна розповідь; (ст.) вигадка, байка; говорун, балакун, базіка» польська
gaworzyć «жебоніти» польська
gawęda польська
*gav- праслов’янська
*govędo «худоба» праслов’янська
говори́ти українська
ґа́ва українська
від ?
ґвандя ?
ґавенда ?
*gov- ?
гав ?
га́вкати ?
га́ва ?

гвар «шум, говір»

запозичення з польської або словацької мови;
п. gwar «говір», gwarzyć «балакати», слц. [hvaгес] «говорити» походять від псл. gvar-, паралельного до govor-, що зберігається в укр. говори́ти;
таке хитання у вокалізмі характерне взагалі для звуконаслідувальних слів;
зіставлення вокалізму з гот. giþan «говорити» (Persson Beitr. 898) непереконливе;
Фонетичні та словотвірні варіанти

гва́рити «говорити»
огва́ра «докір, огуда Ж; обмова ВеУг»
огварчи́вий «наклепницький»
огваря́ти «зводити наклеп»
одгваря́ти «відповідати»
у́гварка «вислів»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
giþan «говорити» готська
gwar «говір» польська
gvar- праслов’янська
hvaгес «говорити» словацька
говори́ти українська
gwarzyć «балакати» ?
govor- ?

сугово́ра «розмова Г; серйозне зауваження Нед»

похідне утворення від говори́ти, ускладнене префіксом су- (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

сугові́рка (зменш.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
говори́ти ?
су- ?

вори́ «балакай»

[е;
можна думати, що це усічена форма наказового способу говори́, але не виключається й те, що це скостеніла форма праслов’янського дієслова voriti «говорити, бурчати, галасувати», спорідненого з псл. *vьrati/*vьrěti «говорити, шептати», укр. ворча́ти, [во́ркати] «бурчати», воркота́ти, вереща́ти, р. врать «брехати», п. wrzawa «шум, крик, гармидер», wrzask «крик, гамір, галас», болг. вря́ва «шум; [слово, говір]»;
усі ці слова могли мати початок у звуконаслідувальному іє. *u(е)rē- «говорити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вори́ «що там говорити! що з тобою говорити! нічого про це говорити!»
вори́нося «говори ти»«говорино собі» (очевидно, з *вори-но сі )
Етимологічні відповідники

Слово Мова
вря́ва «шум; [слово, говір]» болгарська
*u(е)rē- «говорити» індоєвропейська
wrzawa «шум, крик, гармидер» польська
*vьrati/*vьrěti «говорити, шептати» праслов’янська
врать «брехати» російська
ворча́ти українська
говори́ ?
voriti «говорити, бурчати, галасувати» ?
во́ркати «бурчати» ?
воркота́ти ?
вереща́ти ?
wrzask «крик, гамір, галас» ?

гу́то́рити «розмовляти»

прасловʼянська форма здебільшого реконструюється у вигляді іменника *gutorъ, що розглядається як складне утворення з основ gu/gov, тієї самої, що і в govorъ «говір» та р. торото́рить (Фасмер І 479; Fraenkel Glotta 4, 33; Berп. I. 364) або як результат контамінації р. говори́ть і торото́рить (Преобр, І 172);
більш переконливим є повʼязання з слц. hutať «гадати, замислюватися» (Ondrus Slovenská reč 1970/6, 332–340), укр. [гута́ти] «гаяти», [гу́танка] «розмова, балачка»;
залишається відкритим питання про зведення основи гут- (слц. hút-) до іє. *gou- (того самого, що і в го́вір) чи до псл. *gǫt- ‹ *gont-, яке повʼязується з gonjǫ, gъnati і вбачається також у запозиченому уг. gondolni «думати» (Ondrus там же);
р. [гуто́рить, гута́рить, гу́тор, гуто́ра, гута́рка], бр. гу́тарыць, гу́тарка, слц. hútoriť, hútor;
Фонетичні та словотвірні варіанти

гу́тір «розмова, бесіда»
гу́тірка «тс.»
гу́торний «жартівливий, веселий»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
гу́тарыць білоруська
*gou- (того самого, що і в го́вір) індоєвропейська
*gǫt- праслов’янська
торото́рить російська
говори́ть російська
торото́рить російська
гуто́рить російська
hutať «гадати, замислюватися» словацька
hútoriť словацька
hútor словацька
gondolni «думати» угорська
гута́ти «гаяти» українська
гута́рить українська
гу́тор українська
гуто́ра українська
гута́рка українська
гу́тарка українська
*gutorъ ?
govorъ «говір» ?
гу́танка «розмова, балачка» ?
гут- (слц. hút-) ?

Джерело:
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.