ЗВАЛИТИ — ФРАЗЕОЛОГІЯ | Горох — українські словники

як (мов, ні́би і т.ін.) ски́нути (звали́ти) го́ру (тяга́р) з плече́й.

Відчути велике полегшення. Приклади

Пан маршалок глубоко [глибоко] зітхає, немов скинув з плечей якийсь великий тягар, і звішує голову, мов підрізаний (І. Франко)
Висповідавшись, Кабанець ніби гору скинув з плечей. Ми з ним подружили по-справжньому (Ю. Збанацький)
Після зборів у Гната відлягло на серці, а на душі стало легко, ніби з плечей звалив гору (С. Чорнобривець)

Призводити до великого виснаження, хвороби; змучувати кого-небудь. Приклади

Добрі діти на ноги поставлять, а кепські з ніг звалять (Укр. присл.);Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила (Т. Шевченко)
З ніг валить бабу горе! (С. Олійник)
Дедалі туга за рідним краєм все дужче валила Павла з ніг, наче отой страшний голод у морі (В. Кучер)

Змушувати кого-небудь лягти, впасти (від хвороби, втоми і т.ін.); позбавляти кого-небудь можливості триматися на ногах. Приклади

Страшенний гуркіт звалює мене з ніг. Я втрачаю свідомість… (П. Колесник)
— Мій старий — то козарлюга: хоч кухлем [буде пити] — ніщо його з ніг не звалить… (О. Гончар)
— О, що ви, отче, ми дуже, дуже раді вам, — поспішив запевнити Варава, не забуваючи якнайприродніше вдати, що горілка вже валить його з ніг (М. Стельмах)
Але й тут чигають на тебе всякі хвороби та валять з ніг (навіть цей лист пишу у ліжку хорий [хворий]) (М. Коцюбинський)

Змішувати, сплутувати що-небудь або кого-небудь, незважаючи на відмінності. Приклади

І все ж у його серці чомусь жевріла образа на тих, хто валив усе докупи (Ю. Бедзик)

Хто-небудь швидко або безслідно зник. Приклади

— Настю поминай як звали. На другий рік по Коліївщині татари як погнали її в ясир, так і слід захолов (С. Добровольський)
[Націєвський:] Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку — і — поминай як звали! (І. Карпенко-Карий)
— Ой, держіть, ловіть псяюху! — Усі загукали. А псяюхи нема й духу: Поминай як звали! (П. Гулак-Артемовський)
Накинув [Чіпка] на плече сірячину і хутко вийшов з хати.— Куди ти, сину? — питає його навздогін Мотря. Та сина — поминай як звали! (Панас Мирний)