ХОДА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Конструкція у(в) ході,  що вказує на якусь паралельну до основної дію, є калькою, замініть стилістично кращим варіантом: під час, у процесі.

АЛЕ:

Хода - манера ступати.

У ході хлопця було щось неприродне.

Правильніше: тиха хода

Правильніше: хода

Замініть іменник поступ, якщо мовиться про манеру ходити, ступати, на правильний варіант: хода.

АЛЕ:

поступ — прогрес.

Вічний революцьонер — Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю, Він живе, він ще не вмер (Іван Франко).

1. Хресний хід, а не хода
Іменники хід і хода збігаються у значенні «процес ходіння, ходьба; рух уперед». Швидкий хід (швидка хода). Поступальний хід (поступальна хода).
За «Словником труднощів української мови», тільки хід вживається у значеннях: 1. Швидкість руху. Набирати хід. 2. Похід, процесія. Полонинський хід. Хресний хід. 3. Прохід, коридор, тунель. Вузький хід. Хід сполучення. 4. Розвиток у часі, етап розв'язання задачі. Хід подій. Хід думок. 5. Прийом, маневр. Ризикований хід. 6. Черговий виступ гравця у грі. Твій хід. Хід білих. 7. У складі фразеологічних одиниць. Давати задній хід. На повному ходу. На ходу підметки рвати. Знати всі ходи й виходи. Це в нас у ходу. Хід конем.
Тільки хода виступає останнім часом переважно у значенні «манера ходити, ступати». Поважна хода. Легка хода.
2. Поступ – хода
Читаємо в газеті: впевнений поступ весни. А чи правильно це? Ні. У такому разі доречне хода, яке російською перекладається поступь, що й спричинює помилки в українському мовленні. Поступ, синонім слова прогрес, широко вживалося в нашій класиці: «Дух, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю» (Іван Франко), «Невже не вірите в людство, в поступ, у культуру?» (Юрій Смолич).
У радянські часи, коли прагнули злити нації та їхні мови, cлово поступ було майже витіснене іменником іншомовного походження прогрес. Тепер, на думку мовознавців, українському синонімові треба повернути законне місце. Але для цього його слід застосовувати в правильному значенні.

Правильніше: Черепашача хода

Правильніше: Впевнена хода літа

Правильніше: прискорити ходу; набрати ходи

У художній літературі й публіцистиці ми палко полюбили дієслово крокувати. Що тільки в нас не крокує з легкої руки авторів, охочих до переймання досвіду й запозичення! Не тільки частини Української Армії, «чітко карбуючи крок, крокують святковими вулицями столиці», а й «весна крокує по ланах республіки», навіть «Першотравень крокує весняними вулицями Києва»...
Нам так полюбилося це слово, що ми вживаємо його на всякі лади. Якщо в одного письменника позитивний герой, «крокуючи, згадує про сон», то в другого не менш позитивний герой уже «стрімко крокує», а третій творить навіть похідні дієслова: «Спинив бричку, скочив на землю і швидко закрокував сюди».
Не співалося в народних піснях «Ой, не крокуй, Грицю, та й на вечорниці», не читали ми й у творах наших класиків, щоб хтось чи щось у них крокувало, дарма що класики намагалися йти в ногу з мовою своєї епохи. Виходить, що це поширене тепер слово — неологізм.
Кожна жива мова, розвиваючись, удається до словотворення, до неологізмів. Нові економічні й соціальні зміни, що позначаються на побуті народних мас, загальне піднесення прогресу й культури вимагають нових слів для понять і явищ, котрі вже ввійшли в життя. І ось письменники, журналісти, науковці створюють неологізми, що через художню літературу, пресу й наукові праці проникають у мову народних мас і згодом стають невід'ємними складовими частками певної мови. Але проникають і засвоюються в тому разі, якщо в них справді є доконечна потреба. До того ж такий неологізм має постати на базі вже наявного лексичного матеріалу відповідно до законів і духу мови. У другій половині ХІХ ст. українська мова збагатилася словами, що їх ми тепер широко вживаємо, не замислюючись над тим, народні вони чи штучні, або «ковані», як казали колись. Візьмімо слово годинник. Коли стали входити в побут настільні й кишенькові годинники, українська мова знала тільки слово дзиґарі — «нескладний механізм, що, визначаючи час за допомогою гир, висів на башті ратуші або на стіні в покоях». Таке слово не пасувало для нової речі, яку приніс загальний проґрес, тому виникла потреба створити для неї нове українське слово. Таким стало слово годинник, утворене з давнього година. Отак виникли й неологізми мріяти, мрія, створені на базі народного слова мріятися, та багато інших і швидко прижилися в нашій мові, бо в них була нагальна потреба, без них не могла обійтись мова, що ступала на вищі щаблі свого розвитку, поширюючись у різні галузі знання та вміння.
А яка потреба в неологізмі крокувати? Хіба нема в нашій мові безлічі синонімів до дієслова йти: простувати, прямувати, маршувати, податися, чимчикувати, дибати, чалапати, дріботіти й ще багатьох із різними відтінками? Може, всі ті слова застаріли чи не передають нового поняття, що криється в слові крокувати? Аж ніяк! Може, це — суто спортивний' або військовий термін, якого досі не було в нашій мові? Теж ні.
Дієслово крокувати хтось нерозважний переклав із російського шагать. Та біда в тому, що слово крок, від якого штучно створено нове дієслово, має в українській мові далеко вужчу семантику, ніж російське шаг; це, власне, не рух, а тільки відстань між ногами під час руху: «Дурному з кроку ступити — сто днів одпусту доступити» (М. Номис). А до російського шаг — «рух» є в українській мові інші відповідники: ступа («На тому березі почулася кінська ступа». — М. Коцюбинський), хода («Він ішов попереду легкою оленячою ходою». — О. Гончар), хід («Гусій тільки піддає ходу». — М. Коцюбинський). Тим-то й такі вислови, як идти пешком, буде по-українському не йти кроком, а йти ступою («Проти вітру повільною ступою йшли коні». — С. Чорнобривець), замедлить шаг — уповільнити ходу («Пара зацікавила Сергія, і він навмисне уповільнив ходу». — В. Козаченко), ускорить шаг — наддати ходу, придати ходи («Гнідко ще дужче придав ходи». — Панас Мирний). Виходить, що й семантично неологізм крокувати шкутильгає на всі чотири, він не вточнює поняття руху, а лише пантеличить звиклого до усталених давніх слів читача. Не дивно, що такий неологізм не прищепився в живій народній мові, дарма що ним рясніють сторінки наших книжок і шпальти газет. Мені досі не доводилося чути з живих уст щось на зразок: «Де голова колгоспу? — А он крокує до правління. — А бригадир де? — А той давно вже покрокував додому»… Тим часом кажуть і, мабуть, ще довго казатимуть: «Голова йде (а в разі потреби надати певного нюансу, то — чимчикує, дибає чи, коли поважно, то простує) до правління», а бригадир, безперечно, «давно вже подався додому».
Весна й Першотравень не стануть менш запашними й барвистими, якщо вони перестануть крокувати, а простуватимуть ланами республіки, та й карбований крок частин Української Армії не стане менш лунким, якщо ці частини маршуватимуть замість безнастанного крокування.

Правильніше: чути ходу

Правильніше: ходити, перехиляючись з боку на бік; ходити, вихитуючись [з боку на бік]; ходити перевальцем (перехильцем); коливати з ноги на ногу; ходити качиною ходою

Правильніше: у процесі

Правильніше: під час обговорення

Правильніше: увіритися ногам; кидатися навтікача; намазати п'яти салом; накивати п'ятами; дати ходу; дати тягу; брати ноги на плечі; давати драла; давати на п'ятки

Правильніше: рвати підметки на бігу (на ходу)

Правильніше: наддати (піддати) ходи [в ноги]; збільшити (прискорити) крок; на ноги налягти

Правильніше: з розвитку справи; у процесі роботи

Правильніше: не давати ходу; ставати на заваді (на дорозі); кидати колоди під ноги; сидіти кісткою в горлі

Правильніше: на ходу

Правильніше: всі входи (ходи) й виходи

Правильніше: приспішувати крок

Правильніше: так і знай; до ста баб не ходи; а ти думав!

Правильніше: іти тихою ходою

Правильніше: вкоротити ходи

Правильніше: іти позаду

Правильніше: на ходу

Правильніше: з прожогу; з наскоку

Правильніше: рвати підметки на бігу (на ходу)

Правильніше: трусити риссю (ристю, клусом)

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови. Замініть діючий на один з варіантів:

чинний — який діє за певних умов, має юридичну силу;

дієвий — здатний активно діяти; здатний робити вплив на що-небудь;

дійовий — стосується персонажів, героїв драматичного твору;

а також синонімічні варіанти та перифрази: активний, діяльний; у дії, у роботі, на ходу.

Замініть іменник хід, якщо мовиться про розвиток подій, на стилістично кращий варіант: перебіг.

Крім того, конструкція у(в) ході, що вказує на якусь паралельну до основної дію, є калькою, замініть її стилістично кращим варіантом: під час, у процесі.

АЛЕ:

Вмикати задній хід. Хресний хід. Підземний хід. 

Правильніше: Розмови дали можливість з'ясувати