УЯВНИЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ
позірний
Правильніше:
уявний
Мова – не калька: словник української мови
ефемерний
Правильніше:
уявний; небувалий
Мова – не калька: словник української мови
Іван мав уяву, та не мав уявлення
Уявляти собі що-небудь може тільки людина внаслідок діяльності її мозку, яку ми називаємо уявою, а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось. Сказати, наприклад, «Іван не мав ніякої уяви про космічні катастрофи» не можна, бо уява в нього була, тільки вона не створила уявлення про це. Тож треба розрізняти значення цих слів і не підмінювати їх одне одним. Обидва слова-поняття стосуються сфери нашого мислення, ширше – внутрішнього світу людини. Проте кожен з іменників має характерну тільки для нього сполучуваність.
Уява – здатність образно створювати або відновлювати в думках щось бачене, чуте. Як синонім до слова фантазія найчастіше виступає у зворотах: уява малює, в уяві постає (оживає), уява працює, робота уяви, викликати в уяві, спливати в уяві. Уживається також зі словами: багата, буйна, дитяча, збуджена, мимовільна, поетична, творча, художня, убога, хвора, людини, письменника, митця; плід уяви, сила уяви тощо.
Уявлення – розуміння чого-небудь, знання, яке грунтується на основі попереднього досвіду; чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, що зберігається і відтворюється в свідомості людини поза безпосереднім впливом їх на органи чуття. Вживається зі словами: загальне, зорове, наше, неточне, повне, помилкове, правильне, релігійне, чітке, про мистецтво, про розвиток суспільства; давати уявлення, зберігати уявлення, складати уявлення, спростовувати уявлення і т. ін.
Ось перед нами речення: «Книжка дає уяву про життя і творчість літераторів України» (з газети), «Зелений Оленець справді не мав уяви про Сіроманців і Пломистих Блискавок» (з казки). В обох випадках ідеться про знання, пізнання, тому тут варто було скористатися сполученнями дає уявлення та не мав уявлення.
Правильним є слововживання в таких, наприклад, контекстах: «Їхні уявлення про мову викривлені» (з газети), «Я хочу показати, яка то нелегка справа дати іншомовним читачам, читачам інших країн, уявлення про художній твір, написаний на певному місцевому матеріалі» (Максим Рильський).
Уявний – який не існує в дійсності, а створений уявою, в уяві: уявне задоволення. «Імператор Іоанн був задоволений уявним боєм і велів видати всім гребцям і воїнам, які брали в ньому участь, нагороду» (Семен Скляренко).
Уява – здатність образно створювати або відновлювати в думках щось бачене, чуте. Як синонім до слова фантазія найчастіше виступає у зворотах: уява малює, в уяві постає (оживає), уява працює, робота уяви, викликати в уяві, спливати в уяві. Уживається також зі словами: багата, буйна, дитяча, збуджена, мимовільна, поетична, творча, художня, убога, хвора, людини, письменника, митця; плід уяви, сила уяви тощо.
Уявлення – розуміння чого-небудь, знання, яке грунтується на основі попереднього досвіду; чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, що зберігається і відтворюється в свідомості людини поза безпосереднім впливом їх на органи чуття. Вживається зі словами: загальне, зорове, наше, неточне, повне, помилкове, правильне, релігійне, чітке, про мистецтво, про розвиток суспільства; давати уявлення, зберігати уявлення, складати уявлення, спростовувати уявлення і т. ін.
Ось перед нами речення: «Книжка дає уяву про життя і творчість літераторів України» (з газети), «Зелений Оленець справді не мав уяви про Сіроманців і Пломистих Блискавок» (з казки). В обох випадках ідеться про знання, пізнання, тому тут варто було скористатися сполученнями дає уявлення та не мав уявлення.
Правильним є слововживання в таких, наприклад, контекстах: «Їхні уявлення про мову викривлені» (з газети), «Я хочу показати, яка то нелегка справа дати іншомовним читачам, читачам інших країн, уявлення про художній твір, написаний на певному місцевому матеріалі» (Максим Рильський).
Уявний – який не існує в дійсності, а створений уявою, в уяві: уявне задоволення. «Імператор Іоанн був задоволений уявним боєм і велів видати всім гребцям і воїнам, які брали в ньому участь, нагороду» (Семен Скляренко).
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)