ТВОЄ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: коли б твоє слово та богові у вухо

Правильніше: що тобі до того?

Правильніше: твоє зверху

Правильніше: не бери, де не клав

Правильніше: не твоє мелеться – не біжи з кошем; не пхай носа до чужого проса

Правильніше: не до тебе річ; не про тебе йдеться; не твоє мелеться; не до тебе п'ють

Правильніше: моє цвіте, а твоє гниє

Правильніше: на моє (твоє)

Форми родового та давального відмінків присвійних займенників мойого, твойого, свойого, мойому, твойому, свойому належать до просторічних. Їхніми літературними відповідниками виступають мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Присвійні займенники чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини мають варіанти: (на) моєму – (на) моїм, (на) твоєму – (на) твоїм, (на) своєму – (на) своїм, (на) нашому – (на) нашім, (на) вашому – (на) вашім. Частіше вживаються перші з наведених паралельних форм, а в науковому та офіційно-діловому стилях вони є єдино допустимими. Нерідко в реченнях присвійний займенник свій зайвий: «Я веду свій щоденник уже кілька років», «Свою відпустку Микола провів у Карпатах». Тут можна без шкоди для змісту обійтися без свій.

Правильніше: щоб і дух твій тут не пах

Правильніше: не твій клопіт; не твоя голова в тім

Правильніше: не з твоїм розумом братися до… (міркувати про…); на це твого розуму не стане

Конструкцію на мій (твій… їхній) погляд, що вказує на чиєсь припущення, передбачення, замініть стилістично кращим варіантом: на мою (твою… їхню) думку.

Правильніше: як собі хочеш; воля твоя

Правильніше: як ваші (твої) справи?; як ся маєте (маєш)?; як ведеться?

Правильніше: а, хай тобі біс! хай тобі сто чортів [і сіра свитка]! сто чортів твоєму батькові!

Правильніше: ти мене не повчай; не тобі мене вчити (повчати); твоя голова мені не указ

Правильніше: не спаде корона з тебе

Правильніше: скажи мені, з ким ти товаришуєш, – то я скажу, хто ти

Правильніше: нехай твого батька журавлі, а мого чаплі

Правильніше: не з твоїм писком

Правильніше: де твої очі були?

Правильніше: лови рибку як ловиться; не тоді до млина, як вітру нема; п'ятниця вдруге не трапиться; гуляй, дитино, поки твоя година

Правильніше: будь ласка; будь ласкавий; коли ласка [твоя]; зроби ласку

Правильніше: а дзуськи; а матері твоїй сім копійок

Коли йдеться про визнання слушності міркувань або дій, українська мова використовує фразеологічний зворот мати рацію. Він наявний у творах багатьох класиків нашої літератури минулого і сучасного, наголошує мовознавець Олександр Пономарів. Наприклад: «Ех ви, ясновельможні дикуни! Боїтеся Кармелюка – і маєте рацію!» (Степан Васильченко). Синонім цього звороту – ваша (твоя) правда. «Твоя правда: я завалив вступні іспити, бо не готувався до них» (з живих уст). Натомість прихильники зближення чи навіть злиття мов обстоювали й обстоюють калькований з російської вислів ви праві, хоч основними значеннями слова правий (наголос на першому складі) у нас є «справедливий, праведний, безгрішний, невинний», а не «слушний». Ще менше пасують до згаданого фразеологізму омонім правий (протилежне поняття до лівий) та омограф правий (наголос на останньому складі): «рівний, прямий». «Рубайся, дерево, криве і праве» (Матвій Номис). Отже, повноцінні українські відповідники російського вислову вы (ты) правы (прав) – ви (ти) маєте (маєш) рацію; ваша (твоя) правда.