СТУПОЮ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: носитися як дурень (чорт) із ступою; носитися як дурень (чорт, циган, старець) з писаною торбою; носитися як з писанкою; носитися як чорт із грішною душею; носитися як курка з яйцем

У художній літературі й публіцистиці ми палко полюбили дієслово крокувати. Що тільки в нас не крокує з легкої руки авторів, охочих до переймання досвіду й запозичення! Не тільки частини Української Армії, «чітко карбуючи крок, крокують святковими вулицями столиці», а й «весна крокує по ланах республіки», навіть «Першотравень крокує весняними вулицями Києва»...
Нам так полюбилося це слово, що ми вживаємо його на всякі лади. Якщо в одного письменника позитивний герой, «крокуючи, згадує про сон», то в другого не менш позитивний герой уже «стрімко крокує», а третій творить навіть похідні дієслова: «Спинив бричку, скочив на землю і швидко закрокував сюди».
Не співалося в народних піснях «Ой, не крокуй, Грицю, та й на вечорниці», не читали ми й у творах наших класиків, щоб хтось чи щось у них крокувало, дарма що класики намагалися йти в ногу з мовою своєї епохи. Виходить, що це поширене тепер слово — неологізм.
Кожна жива мова, розвиваючись, удається до словотворення, до неологізмів. Нові економічні й соціальні зміни, що позначаються на побуті народних мас, загальне піднесення прогресу й культури вимагають нових слів для понять і явищ, котрі вже ввійшли в життя. І ось письменники, журналісти, науковці створюють неологізми, що через художню літературу, пресу й наукові праці проникають у мову народних мас і згодом стають невід'ємними складовими частками певної мови. Але проникають і засвоюються в тому разі, якщо в них справді є доконечна потреба. До того ж такий неологізм має постати на базі вже наявного лексичного матеріалу відповідно до законів і духу мови. У другій половині ХІХ ст. українська мова збагатилася словами, що їх ми тепер широко вживаємо, не замислюючись над тим, народні вони чи штучні, або «ковані», як казали колись. Візьмімо слово годинник. Коли стали входити в побут настільні й кишенькові годинники, українська мова знала тільки слово дзиґарі — «нескладний механізм, що, визначаючи час за допомогою гир, висів на башті ратуші або на стіні в покоях». Таке слово не пасувало для нової речі, яку приніс загальний проґрес, тому виникла потреба створити для неї нове українське слово. Таким стало слово годинник, утворене з давнього година. Отак виникли й неологізми мріяти, мрія, створені на базі народного слова мріятися, та багато інших і швидко прижилися в нашій мові, бо в них була нагальна потреба, без них не могла обійтись мова, що ступала на вищі щаблі свого розвитку, поширюючись у різні галузі знання та вміння.
А яка потреба в неологізмі крокувати? Хіба нема в нашій мові безлічі синонімів до дієслова йти: простувати, прямувати, маршувати, податися, чимчикувати, дибати, чалапати, дріботіти й ще багатьох із різними відтінками? Може, всі ті слова застаріли чи не передають нового поняття, що криється в слові крокувати? Аж ніяк! Може, це — суто спортивний' або військовий термін, якого досі не було в нашій мові? Теж ні.
Дієслово крокувати хтось нерозважний переклав із російського шагать. Та біда в тому, що слово крок, від якого штучно створено нове дієслово, має в українській мові далеко вужчу семантику, ніж російське шаг; це, власне, не рух, а тільки відстань між ногами під час руху: «Дурному з кроку ступити — сто днів одпусту доступити» (М. Номис). А до російського шаг — «рух» є в українській мові інші відповідники: ступа («На тому березі почулася кінська ступа». — М. Коцюбинський), хода («Він ішов попереду легкою оленячою ходою». — О. Гончар), хід («Гусій тільки піддає ходу». — М. Коцюбинський). Тим-то й такі вислови, як идти пешком, буде по-українському не йти кроком, а йти ступою («Проти вітру повільною ступою йшли коні». — С. Чорнобривець), замедлить шаг — уповільнити ходу («Пара зацікавила Сергія, і він навмисне уповільнив ходу». — В. Козаченко), ускорить шаг — наддати ходу, придати ходи («Гнідко ще дужче придав ходи». — Панас Мирний). Виходить, що й семантично неологізм крокувати шкутильгає на всі чотири, він не вточнює поняття руху, а лише пантеличить звиклого до усталених давніх слів читача. Не дивно, що такий неологізм не прищепився в живій народній мові, дарма що ним рясніють сторінки наших книжок і шпальти газет. Мені досі не доводилося чути з живих уст щось на зразок: «Де голова колгоспу? — А он крокує до правління. — А бригадир де? — А той давно вже покрокував додому»… Тим часом кажуть і, мабуть, ще довго казатимуть: «Голова йде (а в разі потреби надати певного нюансу, то — чимчикує, дибає чи, коли поважно, то простує) до правління», а бригадир, безперечно, «давно вже подався додому».
Весна й Першотравень не стануть менш запашними й барвистими, якщо вони перестануть крокувати, а простуватимуть ланами республіки, та й карбований крок частин Української Армії не стане менш лунким, якщо ці частини маршуватимуть замість безнастанного крокування.

Правильніше: як оселедці в бочці; курці ступити ніде; як у ступі; як у рукавичці

Правильніше: жити як кішка з собакою; дулі в'язати; каламутити воду в ступі; скакати в очі

Правильніше: товктися, як марко в ступі

Правильніше: теревені городити (правити); молоти, як порожній млин; товкти воду в ступі

Правильніше: дурень заплішений (несосвітенний); дурний аж світиться; страшенний (великий) дурень; дурний як пень (як колода, як ступа); вісімнадцятий туман; дурень з дурнів

Правильніше: товкти воду в ступі; переливати з пустого в порожнє; дурних у решето ловити

Правильніше: товкти воду в ступі ; переливати з пустого в порожнє

Правильніше: з дурнем і в ступі не справишся

Правильніше: дурний, аж світиться (аж крутиться); дурний як ступа (як пень, як довбня, як колода, як кіл у плоті, як чіп, як ціп, як путо)