СТУПЕНЮВАННЯ — СЛОВОВЖИВАННЯ
Ступенювання якісних прикметників
Вищий ступінь якісних прикметників творять, як відомо, додаванням до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника суфікса -іш- або -ш-: червоний — червоніший, довгий — довший; найвищий ступінь порівняння твориться з вищого ступеня прикметника додаванням до нього префікса най-: червоніший — найчервоніший, довший — найдовший.
Є ще й складена форма вищого ступеня прикметників, що твориться додаванням до звичайного ступеня слова більш: витриманий — більш витриманий, — і найвищого ступеня, складеного з слова найбільш і звичайного ступеня: найбільш витриманий.
Хоч ці форми ступенювання прикметників — проста й складена — є ніби паралельні, проте українська художня література й жива народна мова давали перевагу, за деякими винятками, простій: «Їй-бо, взяла б оцю спідницю, якби ж трошки довша була» (з живих уст); «І були вони, всі ті таланти рідного люду, ті найулюбленіші діти свого смутного краю, як і цеє вбоге й забите дівча, — люди з найбідніших бідні, з найтемніших темні, були наймитами в чужих людей і пасинками долі» (С. Васильченко).
Однак на сторінках газет, а часто й у науковій літературі вдаються до складеної форми ступенювання: «Цей спосіб — більш зручний для практичного застосування», — читаємо в журналі; «Самі передові райони області ще не закінчили збирання врожаю», — читаємо в газеті; «Найбільш цікавим був виступ акробатів», — чуємо в доповіді; «Передова частина української інтелігенції намагалася зробити українську літературу більш дійовою і активною», — бачимо в дисертації. Але куди природніше звучить по-українському: «спосіб зручніший», «найпередовіші райони», «найцікавішим був виступ акробатів», «зробити українську літературу дійовішою й активнішою».
Складеної форми ступенювання вживають здебільшого тоді, коли вона стосується дієприкметника. Наприклад: випробувати — випробуваний — більш (найбільш) випробуваний. Ця форма буває потрібна й тоді, коли порівнюють не іменник з іменником через прикметник вищого ступеня, а — прикметник із прикметником: «Він — більш хитрий, як розумний». У такому разі слово більш відповідає російському скорее: «Он — скорее хитрый, чем умный». Допоміжне слово найбільш часто не так порівнює, як відзначає вагу або роль прикметника в фразі, відповідаючи якоюсь мірою російському главным образом: «Це є найбільш характерні ознаки нашого часу».
Слово самий як допоміжне для творення найвищого ступеня порівняння часом трапляється в класичній літературі: «Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней» (Панас Мирний). Однак уживати цієї форми не варто, щоб не плутати слово самий із подібним щодо звукового складу словом самий, яке означає «один тільки»: «Ми вже так вихарчувалися, що їмо самий хліб і цибулю» (І. Нечуй-Левицький). Поєднуючись часто з прислівником тільки, слово самий підкреслює винятковість: «У нашій області — самі тільки передові райони, тому й область звуть передовою».
Якщо треба надати щонайбільшої міри певній ознаці, то до найвищого ступеня порівняння додають частки що- або як-: «Він — щонайстарший над усіма» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Данилові довелося лише думати про якнайскорішу реалізацію свого плану» (І. Ле).
Вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж: «Страх — більший від переполоху» (М. Номис); «Це буде мій твір, може, кращий за ті, які ви читали» (М. Коцюбинський); «У дружбі він свої чуття гартує, у нім сильніше «наше» над «моє» (І. Муратов); «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим» (Т. Шевченко); «Повітря в горах — дуже прозоре, отже, й видимість тут стала набагато краща, ніж на рівнині» (О. Гончар).
Проте в поточному мовленні часом доводиться спостерігати відступи від цього правила, коли, аби утворити вищий ступінь прикметника, вдаються до прислівникової форми з родовим відмінком слова: «У зайця задні ноги довше передніх»; «Він розумніше свого брата». Ці відступи — помилкові. Треба казати: «задні ноги — довші, ніж (як або за) передні», «довші проти передніх», «розумніший за (від або проти) свого брата», «розумніший, ніж (як) його брат»
Є ще й складена форма вищого ступеня прикметників, що твориться додаванням до звичайного ступеня слова більш: витриманий — більш витриманий, — і найвищого ступеня, складеного з слова найбільш і звичайного ступеня: найбільш витриманий.
Хоч ці форми ступенювання прикметників — проста й складена — є ніби паралельні, проте українська художня література й жива народна мова давали перевагу, за деякими винятками, простій: «Їй-бо, взяла б оцю спідницю, якби ж трошки довша була» (з живих уст); «І були вони, всі ті таланти рідного люду, ті найулюбленіші діти свого смутного краю, як і цеє вбоге й забите дівча, — люди з найбідніших бідні, з найтемніших темні, були наймитами в чужих людей і пасинками долі» (С. Васильченко).
Однак на сторінках газет, а часто й у науковій літературі вдаються до складеної форми ступенювання: «Цей спосіб — більш зручний для практичного застосування», — читаємо в журналі; «Самі передові райони області ще не закінчили збирання врожаю», — читаємо в газеті; «Найбільш цікавим був виступ акробатів», — чуємо в доповіді; «Передова частина української інтелігенції намагалася зробити українську літературу більш дійовою і активною», — бачимо в дисертації. Але куди природніше звучить по-українському: «спосіб зручніший», «найпередовіші райони», «найцікавішим був виступ акробатів», «зробити українську літературу дійовішою й активнішою».
Складеної форми ступенювання вживають здебільшого тоді, коли вона стосується дієприкметника. Наприклад: випробувати — випробуваний — більш (найбільш) випробуваний. Ця форма буває потрібна й тоді, коли порівнюють не іменник з іменником через прикметник вищого ступеня, а — прикметник із прикметником: «Він — більш хитрий, як розумний». У такому разі слово більш відповідає російському скорее: «Он — скорее хитрый, чем умный». Допоміжне слово найбільш часто не так порівнює, як відзначає вагу або роль прикметника в фразі, відповідаючи якоюсь мірою російському главным образом: «Це є найбільш характерні ознаки нашого часу».
Слово самий як допоміжне для творення найвищого ступеня порівняння часом трапляється в класичній літературі: «Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней» (Панас Мирний). Однак уживати цієї форми не варто, щоб не плутати слово самий із подібним щодо звукового складу словом самий, яке означає «один тільки»: «Ми вже так вихарчувалися, що їмо самий хліб і цибулю» (І. Нечуй-Левицький). Поєднуючись часто з прислівником тільки, слово самий підкреслює винятковість: «У нашій області — самі тільки передові райони, тому й область звуть передовою».
Якщо треба надати щонайбільшої міри певній ознаці, то до найвищого ступеня порівняння додають частки що- або як-: «Він — щонайстарший над усіма» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Данилові довелося лише думати про якнайскорішу реалізацію свого плану» (І. Ле).
Вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж: «Страх — більший від переполоху» (М. Номис); «Це буде мій твір, може, кращий за ті, які ви читали» (М. Коцюбинський); «У дружбі він свої чуття гартує, у нім сильніше «наше» над «моє» (І. Муратов); «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим» (Т. Шевченко); «Повітря в горах — дуже прозоре, отже, й видимість тут стала набагато краща, ніж на рівнині» (О. Гончар).
Проте в поточному мовленні часом доводиться спостерігати відступи від цього правила, коли, аби утворити вищий ступінь прикметника, вдаються до прислівникової форми з родовим відмінком слова: «У зайця задні ноги довше передніх»; «Він розумніше свого брата». Ці відступи — помилкові. Треба казати: «задні ноги — довші, ніж (як або за) передні», «довші проти передніх», «розумніший за (від або проти) свого брата», «розумніший, ніж (як) його брат»