СТАРОСТІ — СЛОВОВЖИВАННЯ
ЗМІСТ
По старості літ
Правильніше:
Через старість
ноги змучені від утоми (виснаження, старості)
Правильніше:
ледве (насилу) ноги несуть; ноги не слухають
Мова – не калька: словник української мови
досягнути старості
Правильніше:
дійти (досягти) старого віку (старих літ, старощів, старості); дожити до старості
Мова – не калька: словник української мови
дожити до старості
Правильніше:
дожити до сивого (білого) волосся (до сивини)
Мова – не калька: словник української мови
у похилому віці
Правильніше:
на (під) старість
Мова – не калька: словник української мови
старість
Правильніше:
старі літа
Мова – не калька: словник української мови
старість наступає
Правильніше:
старість настає (надходить)
Мова – не калька: словник української мови
старість – не радість
Правильніше:
старій бабі й на печі ухаб
Мова – не калька: словник української мови
глибока старість
Правильніше:
старенна старість
Мова – не калька: словник української мови
Ста́роста
В родовому відмінку множини виступає у двох формах: старост і старостів; перше слово означає відповідальну особу в якійсь групі людей (староста класу, гуртка); друге — дійову особу весільного обряду, свата. В останньому випадку флексія і перенесення на неї наголосу (у формах множини) відіграють смислорозрізнювальну роль, розмежовуючи омоніми: старост (гуртків), старостів (сватів). «Сиділо тут і кілька поліцаїв та старост, та їм таки було легше, ніж отаким, як Калинка, бо вони хоч знали, що завинили, їх не пекла, не душила, не гризла образа — ця найпекельніша мука з усіх людських мук». (А. Дімаров.) «Ну, що ж, справді-таки, думаю, треба женитись, справедливо батько кажуть. Та й стали ми з батьком і матір'ю дівчат підбирати. І виходить воно так, що, ясне діло, до багатої не підеш — не рівня, вибрали одну сироту та й до неї заслали старостів». (Нар. творчість.)
Серед поширених раніше варіантів сусіда і сусід другий виявився частіше вживаним у літературній мові останнього часу, тому й у родовому відмінку множини закріпилася форма із закінченням -ів — сусідів.
Серед поширених раніше варіантів сусіда і сусід другий виявився частіше вживаним у літературній мові останнього часу, тому й у родовому відмінку множини закріпилася форма із закінченням -ів — сусідів.
Яке закінчення має іменник староста в родовому відмінку множини?
У родовому відмінку множини він виступає у двох формах: старост і старостів. Перше слово означає відповідальну особу в якійсь групі (староста курсу, староста класу, староста гуртка); друге – дійову особу весільного обряду, свата. В останньому випадку закінчення слова та перенесення на нього наголосу (у формах множини) відіграють розрізнювальну роль, розмежовуючи омоніми: старост (гуртків), старостів (сватів). «Сиділо тут і кілька поліцаїв та старост, та їм таки було легше, ніж отаким, як Калинка, бо вони хоч знали, що завинили, їх не пекла, не душила, не гризла образа – ця найпекельніша мука з усіх людських мук» (Анатолій Дімаров), «Сказала Настя, стоячи під яблунею: – Піду за тебе, присилай старостів» (Михайло Коцюбинський).
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)