СПОДІВАТИСЯ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Замініть характерне для розмовного стилю дієслово надіятися на стилістично кращий варіант: мати надію, сподіватися.

Правильніше: питати розуму в когось

Правильніше: гнатися за вчорашнім днем

Правильніше: зовсім несподівано; всупереч сподіванням; хто б міг сподіватися?

Правильніше: важити (бити, цілити) на кого (на що); мати [певні] наміри (заміри) на кого (на що); рахувати (розраховувати, сподіватися) на кого (на що); накидати оком на кого (на що)

Правильніше: понадіявся дід на обід і без вечері спати ліг

Правильніше: від нього можна усякого сподіватися; по нім усього надійся

Правильніше: будемо сподіватися

Надіятися вживається в двох прямих значеннях. Це насамперед — «мати надію», тобто «очікувати на щось радісне, приємне і бути впевненим у можливості його здійснення». «Варто було в найскрутніші часи воєнних невдач, розминувшись у розбурханому морі народному, втративши всякий зв'язок між собою, все-таки надіятись — без листів». (О. Гончар.) «З вірою, з запалом неофіта розгортав передо мною Солонина план своєї діяльності на селі, …а я слухав і чув, як спочиває моє серце, як мені хочеться разом з ним і вірити, і надіятись». (М. Коцюбинський.)
Друге пряме значення дієслова надіятися — «покладатися на когось, щось». «Лід треба ламати, і мені здавалося, що я вже це роблю, а виявляється, що ні. Я не з того боку почав. Надіявся сам на себе, а сам багато не зробиш». (Григорій Тютюнник.)
Іноді в контексті слово надіятися виражає ці два значення одночасно. Наприклад:

Чого ви прагнете, грабіжники з пустелі?
………………….
Чи не надієтесь, що славний наш народ
Подасть вам хліб і сіль на золотій тарелі?
О, по-належному ми зустрічаєм орди
Гостей, не кликаних у край наш на ралець!
(М. Рильський.)

У слові сподіватися дуже сильно відчувається семантичний струмінь «чекання», який має різні забарвлення. Передусім — очікування, поєднане з позитивними емоціями в зв'язку з переконаністю в здійсненні мрій.

Сподівалися Шевченка
Сей год на Вкраїну,
А діждалися побачить
Його домовину.
(Пісні та романси українських поетів.)

«Це мороз його заковує. Головою у сніг, ліктем у сніг, обидві руки під себе, і боком, боком на шлях, бо його мати вдома виглядає, Марта сподівається його, йому жити, працювати треба…» (М. Стельмах.)
На фоні семантики «чекання» у слові сподіватися може бути і забарвлення значенням «припускати» («передбачати», «підозрювати») з двома відтінками — побоювання, наприклад: «Вона сподівалася (тобто чекала з побоюванням) гіршого». «— О, та від тебе й цього свинства сподіватися можна». (А. Головко.)

Я все виглядала,
Чи не шле за рушниками… І не сподівалась,
Що він мене, дурну, дурить.
(Т. Шевченко.)

Існує ще відтінок слова сподіватися в значенні «припускати» (на фоні семантики «чекання») — «усвідомлювати без побоювання». «Але ось щось помітив Юхим, підступив ближче до тину. Придивився в сутінях до Катрі і голосом, що Катря ніколи й не сподівалася в ньому такої теплоти, спитав: — Ти плакала, Катре?» (А. Головко.) «Становий здивованим поглядом змірив Семена від голови до п'ят, наче не сподівався такої упертості». (М. Коцюбинський.)
Зі сказаного видно, що надіятися і сподіватися мають семантично спільні моменти: здатність виражати значення «очікувати на щось позитивне, радісне і бути впевненим у можливості його здійснення», тобто те, що виражає слово надіятися в першому значенні. І в контексті, який зумовлює вживання слова саме в такому значенні, можна поставити будь-яке з них. Виходячи з цього, деякі мовці вважають ці слова взагалі синонімічними і вживають їх паралельно. Оскільки другі значення в них різні, виникають стилістичні помилки. По-перше, не варто вживати надіятися, коли йдеться про негативне, наприклад: «Він ніколи не надіявся, що смерть настане так скоро»; «Вона ніколи не надіялася, що її син виявить себе таким боягузом». В обох наведених прикладах слід було вжити дієслово сподіватися, а не надіятися.
По-друге, не можна вживати дієслово сподіватися в значенні «покладатися на когось, щось». Наприклад, у реченні «Автор сподівався на редактора і сам не дуже дбав про стилістичне оформлення рукопису» і в подібних реченнях треба вживати дієслово надіятися.

Правильніше: сподіватися на кращі часи

Збігаються у значенні «очікувати на щось позитивне, радісне й бути впевненим у можливості його здійснення». І в контексті, який зумовлює вживання лексеми саме в такому розумінні, можна поставити кожне з цих дієслів. Тому деякі мовці вважають їх синонімічними і використовують паралельно. Оскільки другі значення в них різні (надіятися – «покладатися на когось, щось», сподіватися – «передбачати», «підозрювати», «чекати з побоюванням гіршого»), виникають стилістичні труднощі. По-перше, не варто вживати надіятися, коли йдеться про негативне, наприклад: «Хворий не надіявся, що опиниться в інвалідному візку», «Батьки не надіялися, що син завалить екзамени». У обох прикладах замість надіятися слід поставити сподіватися. По-друге, не можна використовувати слово сподіватися в значенні «покладатися на когось, щось». Приміром, у реченні «Автор сподівався на літредактора і не подбав про стилістичне оформлення статті» доречним було б дієслово надіятися, а не сподіватися.

Дієслова чекати й дожидати, ждати є абсолютні синоніми, між ними нема ніякої значеннєвої різниці, тільки й того, що перше вживається переважно в говорах Правобережжя України, а друге й третє — здебільшого в говорах Лівобережжя, але в літературній мові їх однаково широко вживають: «Олександра давно вже зварила вечерю і чекала чоловіка» (М. Коцюбинський); «А мати спати не лягала, дочку вечерять дожидала» (Т. Шевченко); «Не на тебе ждать я буду» (Леся Українка). Надарма не в міру ретельні працівники редакцій часом виправляють дієслово дожидати на чекати: в цьому нема ніякої потреби. А от між дієсловами чекати, дожидати, ждати й дієсловом сподіватися є деяка семантична різниця. Якщо візьмемо дві фрази: «Я чекала на тебе» і «Я сподівалася, що ти прийдеш», — то враз вiдчуємо певну вiдмiннiсть у змiстi. Якщо в першiй мовиться лише про дожидання, то в другiй, крiм дожидання, вчувається ще й надiя на прихiд. У фразi «Я не сподiвалась нiкого до себе в гостi» (Леся Українка) мовиться про те, що не покладалось надiї на прихiд гостей, а в фразi «Я не чекала нiкого до себе в гостi» вiдчувається, що прихiд гостей, може, й був сподiваний, але до цього не готувались.
Пам'ятаючи про перевагу, яку надає українська мова дієслову й дієприслівникові над віддієслівним іменником, про що мовилось вище, слід уникати таких висловів із віддієслівними іменниками, як у чеканні, в сподіванні: «Він простояв перед дверима в чеканні дві години»; «Я залишилася в сподіванні, що він таки повернеться». Такі фрази краще й природніше побудувати, користуючись дієприслівником: «Він простояв перед дверима, чекаючи дві години»; «Я залишилася, сподіваючись на те, що він таки повернеться».

Правильніше: сподіватися

Правильніше: Сподіватися на кращі часи

Правильніше: Розраховувати (сподіватися) на когось

Правильніше: в голову не клалося

Правильніше: хто б сподівався?

Правильніше: сподіваюся на вашу допомогу (поміч)

Правильніше: ніхто цього не сподівався

«Я й не чекав від нього іншого», — чуємо в перекладі з німецької українською мовою тексту телефільму; «Надіюсь, що не зустрінемося більше», — читаємо в художньому творі й відчуваємо якусь недоладність відомих нам слів чекати й надіятись у цих текстах. А тим часом ці самі слова в фразах «Явдоха була вже заручена і тільки чекала осені, щоб весілля грати» (Панас Мирний); «Надіявся дід на обід та й води не пив» (приказка) стоять на своєму місці. У чому річ?
Слова чекати, ждати, надіятись і сподіватись, дарма що є дуже близькі одне до одного за змістом, мають деяку нюансову різницю. Слово ждати, як і чекати, — більш функціональне, воно свідчить про активне спрямування людських думок і почуттів до когось чи до чогось: «Ждала, ждала козаченька та й плакати стала» (народна пісня). Слово сподіватися більше вказує на можливість якогось явища, припускає, що може щось статися чи хтось може щось зробити: «Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу» (О. Десняк); «Не завжди так складається, як сподівається» (М. Коцюбинський). Особливо цю різницю помітно в такій фразі: «Я багатьох ждав, але не сподівався, що й він прийде: адже ми давно вже з ним розбили глек» (із живих уст).
Із цього випливає, що й у наведених на початку фразах треба було б написати: «Я й не сподівався від нього», «Сподіваюся, що не зустрінемось».
Ще менше помітно різницю між словами сподіватись і ждати в такому, наприклад, реченні: «Не сподівайтесь, мати, сина з походу вже довіку» (народна пісня), — де сподіватись виступає як синонім дієслова ждати. Проте коли візьмемо фразу з живих уст: «На кого ж мені, старій, і надіятись, як не на тебе», — то відчуємо, що тут не можна замінити дієслово надіятись ні словом ждати, ні близьким до нього сподіватись, тимчасом як у другій фразі — «Від кого ж мені й сподіватися помочі, як не від тебе» — це слово стоїть саме до ладу. Тільки чуття мови, що розвивається внаслідок довгого користування нею, може непомильно підказати, де й коли слід послугуватись одним із цих близьких між собою слів.

Правильніше: Хворий надіявся на досвідченість лікаря

Правильніше: Не сподіваємося спеціальної відповіді