ПУТІВЕЦЬ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: путівець

"Через гору шлях-доріженька, ой, широкая та пробитая, слізоньками перемитая",- співається в народній пісні. Можливо, не всі знають цю пісню, але кожному відоме в ній значення обох споріднених слів. То смуга землі, якою їздять і ходять. Дорогу, шлях прокладають у потрібному напрямку, їх будують (насипають, підвищують, аби зручно було і людям, і транспорту пересуватися). Так виникають підвісні дороги (шляхи), канатні, трамвайні, тролейбусні тощо.
Смуга для руху, взагалі сполучення, може бути й у небі чи на воді – тоді йдеться про повітряні або морські, річкові дороги (шляхи).
Спеціалістів з будівництва та експлуатації земних трас називають дорожниками (шляховиками). Вони виконують дорожньо-ремонтні роботи. Саме таке словосполучення побутує в мовленні, хоча паралельно вживається вислів ремонт шляхів. Чому автодорожній інститут, але Міншляхбуд, Держшляхбуд? У власних назвах користуються усталеними умовними найменуваннями, не допускаючи синонімії. Узвичаєні також словосполучення: дорожні знаки (а не шляхові), вулично-шляхова мережа міст (а не вулично-дорожня). Є шляхопровід, однак немає дорогопроводу. Коли мовиться про вирушання кудись неблизько, про подорож, тоді доречне буде слово путь жіночого роду або дорога. "Далекая путь, хвилини не ждуть" (Леся Українка), "В далеку дорогу піду" (Борис Грінченко).
Невелика дорога між селами зветься путівець, не пряма, а кружна – манівець.
Російські вислови дорога домой, обратный путь, на обратном пути, (не) по пути, половина дороги (пути), счастливого пути по-українському звучать так: дорога додому, дорога назад (а не зворотна дорога), по дорозі назад, повертаючись назад (а не на зворотній дорозі), (не) по дорозі, (не) по путі; половина дороги (шляху), щасливої дороги чи просто: щасливо. А сполука торная (укатанная) дорога передається як битий шлях. Відповідно до російських таким путем; туда ему и дорога нашою мовою кажуть: таким способом (або ); так йому й треба, катюзі по заслузі, своїм шляхом пішов!
Переносне тлумачення "напрям діяльності, розвитку" треба передавати словом шлях. Його вживають переважно з означенням або з іменником у родовому відмінку, перед яким стоїть прийменник до, наприклад: важкий шлях до щастя, шлях до миру.
Як синонімічні назви відтінюються ці іменники в поетичній мові: "Спільна дорога у всіх дівчат, та окремий у кожної шлях" (Максим Рильський).
Літературна норма рекомендує уникати конструкцій з прийменником типу по шляху технічного прогресу. Краще сказати й написати: шляхом технічного прогресу.

У нас дуже вподобали слово шлях, ставлячи його іноді там, де воно зовсім не до речі, й забуваючи про інші підхожі слова — дорога, путь тощо. «Я не знаю шляху до вашої квартири», — чуємо з уст; «Вона йшла вже потемки, намацуючи ногою шлях на вузькій гірській стежці»; «Він минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе», — читаємо в сучасних оповіданнях; «А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?» — читаємо в газеті. Мимоволі постає питання: невже наша мова — така бідна, що доводиться користуватись одним словом у фразах із різним значенням або з різним відтінком значення?.. Звернімось до української класичної літератури й фольклору: «В похід у дорогу славні компанійці до схід сонця рушали» (Т. Шевченко); «Олекса Безик їздив у містечко, але з дороги вернувся» (М. Коцюбинський); «Позаростали дороги, де ходили панські ноги» (з живих уст); «Через гору шлях-доріженька, ой, широкая та пробитая, слізоньками перемитая» (народна пісня).
Як бачимо, класична література й фольклор не цуралися слова дорога й широко користувались ним, бо словом шлях називають проїзну, широку дорогу, відповідно до російського тракт: «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися, на чужину з України брати розійшлися» (Т. Шевченко). Уживають слово шлях і в переносному розумінні, близькому до поняття «широка, далека дорога»: «На шляху поступу ми — лиш каменярі» (І. Франко).
Коли мовиться про вирушання в дорогу, про подорож, тоді до речі буде слово путь жіночого роду або дорога: «Далекая путь, хвилини не ждуть» (Леся Українка); «Ми путь землі покажем нову, царем на ввесь світ буде труд» (переклад із російської); «В далеку дорогу піду» (Б. Грінченко).
Невелика дорога між селами зветься путівець: «Путівцем над річкою... тихою ступою чвалала руда конячка» (О. Довженко).
Не пряма дорога, а кружна зветься манівець: «Хто манівцями простує, той удома не ночує» (прислів'я).
Дорогу нагору називають узвіз: «До стін Китай-городка почавсь крутий узвіз» (П. Усенко).
Відповідно до російського торная (укатанная) дорога українською мовою кажуть битий шлях, бита дорога: «Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі» (народна пісня).
Російському вислову таким путем відповідає український таким способом (або таким чином): «Батьки приводили дітей до школи, і Раїса таким способом знайомилась з селянами» (М. Коцюбинський); «Таким чином я добув вищу освіту» (з живих уст).
До речі, останнім часом став дуже поширюватися в нас західноукраїнський вислів у такий спосіб, що подекуди витискує вислів таким способом: «Тільки в такий спосіб ми знайдемо, нарешті, істину». Краще додержуватися скрізь загальноукраїнського давнього вислову таким способом, що не має впливу інших мов, тому й у щойно наведеній фразі буде природніше сказати: «Тільки таким способом ми знайдемо, нарешті, істину».
На російський вислів туда ему и дорога! українською мовою кажуть: так йому й треба!, катюзі по заслузі!, своїм шляхом пішов!
Не треба обмежувати свою мову одним-однісіньким словом шлях, коли маємо стільки інших засобів. Отож у наведених на початку фразах треба було сказати або «не знаю дороги», або «не знаю, як пройти до вашої квартири», «намацуючи ногою путь на вузькій гірській стежці», «обмацуючи путь поперед себе», «А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?».