ПРОЧИТАТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: вичитати кому; вишпетити кого; прочитати мораль; намилити голову комусь

У наведених сполученнях дієслова зачитати й прочитати синонімічні, тобто виступають як рівноправні, взаємозамінні. Однак різні префікси вносять і певні відтінки. У практиці спостерігається тенденція використовувати слово зачитати в тих випадках, коли йдеться про повідомлення вголос якоїсь лаконічної інформації (зачитати заяву, резолюцію тощо) на зборах, засіданнях. Теоретично можлива й така фраза: голова зборів прочитує резолюцію, тобто спочатку сам знайомиться з нею. Але звичайно побутує варіант (мовиться про теперішній час): голова зборів читає резолюцію.
Отже, коли знайомлять слухачів зі змістом офіційних паперів, здебільшого коротких, перевага надається дієслову зачитати: зачитати указ, зачитати телеграму. З іменниками доповідь, лекція усталилася інша сполучуваність: прочитати доповідь (лекцію).

В одному оповіданні для дітей є така фраза: «Карапузи вирішили відчитати Машу й добре присоромити». Ні, треба не відчитувати Машу, а — вичитати або прочитати Маші. Ганити когось, дорікати комусь або читати комусь нотацію, цебто по-російському отчитивать, отчитать, буде по-українському вичитувати, вичитати комусь (а не когось!): «Батько вичитав їй за поламану квітку» (Словник за редакцією А. Кримського), — або прочитувати, прочитати: «Добру молитву прочитали їй за брехні» (Словник за редакцією А. Кримського).

Правильніше: вичитати (кому), вишпетити (кого), прочитати мораль

Правильніше: Прочитати доповідь

Почнемо з того, що незмінювана форма дієслова твориться від пасивних дієприкметників шляхом зміни закінчення на суфікс -о: прочитаний – прочитано, виготовлений – виготовлено, забутий – забуто. Вона, як і безособові дієслова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При цій формі не буває підмета, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: звіт заслухано, всі роботи розглянуто, помилок не виявлено.
Згадаймо відому українську народну пісню:
Ой у полі жито
Копитами збито,
Під білою березою
Козаченька вбито.
Ой убито, вбито,
Затягнено в жито,
Червоною китайкою
Личенько накрито.
У кожному з цих речень нема підмета, а в ролі присудка виступають віддієслівні безособові форми на -но, -то: збито, вбито, затягнено, накрито. Такі форми є й у російській мові (сказано – сделано), але там вони вживаються далеко рідше, ніж в українській. Натомість російська ширше послуговується пасивними дієприкметниками у функції присудка: "В прошлом году сняты новые документальные фильмы", "Обязательства выполнены досрочно". Українською треба сказати: "знято нові документальні фільми", "зобов'язання виконано достроково". Це не значить, що пасивних дієприкметників узагалі слід уникати. Їх насамперед використовують як означення, переважно поширені: "зняті торік документальні фільми були вдалі", "достроково виконані зобов'язання піднесли престиж підприємства". Тут присудком уже виступають дієслова були, піднесли
Використовувати форму на -но, -то слід замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці. Маємо писати: споруджено нову станцію метрополітену, а не споруджена нова станція метрополітену. Але: бійці були виснажені після важкого бою. Безособова форма виражає дію, що відбулася недавно. Іспит складено, підручники здано. Якщо ж ідеться про дію давноминулу, то додаються дієслова було чи буде. Цю вулицю було прокладено на початку ХІХ сторіччя; незабаром буде відзначено ювілей журналу.

Правильніше: Прочитано багато доповідей