ПРОХАТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: просити (прохати) кого вибачати (пробачати); перепрошувати кого

Правильніше: прохати на виступці

Правильніше: прохати

Правильніше: уклінно прохати

У нашій мові вживають обидва слова: перше утворене від дієслова просити (прошу, просиш), друге — від прохати (прохаю, прохаєш). «Отже, в мого дядька був віл такий розумний, але любив, щоб його просити, годить і не бить, то тільки тоді можна його запрягти». (Нар. творчість.) «— Обідать подано. Прошу до столу, гості дорогі! — промовив син Волховської». (В. Шевчук.) «— Дозволите курити? — спитав він, добуваючи шкіряного цигарника.
— Прошу, — відповіла господиня, розгортаючи вальси Шопена». (В. Підмогильний.) «Саме по цій дорозі везли кудись сливи. Я був маленький і прохав у тітки слив.
Тоді вона дала мені жменю.
Та не були то сливи. Було дитинство. (М. Хвильовий.) «Хвалився циган, ідучи з гостей:
— Так вже прохали мене, так не пускали!
— Куди ж прохали?
— Із хати.
— А не пускали?
— В хату». (Нар. усмішка.)
Проте останнім часом дієслово просити в усіх формах вживається значно частіше, ніж прохати, особливо це відчувається в діловому стилі: «прошу надати мені відпустку», «прошу Вашого дозволу», «прошу зарахувати мене слухачем курсів» і т. ін.

Правильніше: уклінно прошу (прохаю); дуже прошу

Правильніше: уклінно прошу (прохаю)