ПРИКІНЦЕВИЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Замініть прикметник заключний, якщо мовиться про щось, на стилістично кращий варіант: кінцевий, прикінцевий; підсумковий; остаточний.

Дієслово заключати й похідний від нього прикметник заключний, а також іменник заключення нерідко доводиться чути з уст і бачити на письмі: «Колгосп заключив договір на продаж городини»; «З досвіду минулого можна заключити, що до весни треба готуватися взимку»; «На заключения зльоту відбувся концерт»; «Заключна вистава театру пройшла з великим успіхом»; «У своєму заключному слові доповідач відповів на всі питання». Прикметник заключний попав навіть до наших словників, хоч дієслова заключати й віддієслівного іменника заключения там немає. Чому? Та тому, що дієслова заключати нема в українській мові, а прикметник заключний є не що інше, як калька з російського слова заключительный.
Яка потреба в такому калькуванні? Чи нема відомих українських відповідників, що доводиться на певні поняття позичати слова з інших мов? Ні, такі відповідники є, ними широко користуються ті, що дбають за культуру своєї мови. Ось прикметник кінцевий («Кінцеві форми тієї еволюції». — А. Кримський; «Розмір додаткової оплати визначається залежно від кінцевих результатів роботи тваринників». — «Радянська Україна»); є ще прикметник прикінцевий («У прикінцевій строфі висловлено основну думку твору». — «Історія української літератури»); в деяких випадках відповідником до російського прикметника заключительный є слово остаточний, наприклад: остаточний баланс, остаточна цифра («Почисливши все звільна, він прочитав остаточну цифру без голосу». — І. Франко).
З цих прикладів бачимо, що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: «Колгосп уклав договір»; «Можна зробити висновок»; «На закінчення (наприкінці, наостанку) зльоту»; «У кінцевому (прикінцевому) слові».

Правильніше: прикінцевий період

1. Висновок – заключення
Висновок – остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів. Прийти до висновку, дійти висновку, практичні висновки.
Часто замість висновок мовці невиправдано вживають віддієслівний іменник заключення. Його, як і слова заключати, нема в українській літературній мові. Неправильно: заключення першого розділу, в заключенні до книжки. Треба: висновки першого розділу, у висновках до книжки тощо. Договір, угоду не заключають, а укладають. І в багатьох інших випадках замість заключати, заключити слід ставити робити висновок, зробити висновок. «З досвіду минулого можна заключити (нормативно: зробити висновок), що до весни маємо готуватися ще взимку» (з газети).
Прикметник заключний, хоч він і потрапив до наших словників, є звичайнісінькою калькою з російського заключительный. Цю лексему потрібно замінювати такими українськими відповідниками, як завершальний, кінцевий, прикінцевий, підсумковий тощо. Наприклад, заключний концерт – завершальний концерт; заключне слово – кінцеве (прикінцеве) слово; заключні заняття – підсумкові заняття.
2. Закінчення, а не заключення
У літературній мові, коли йдеться про кінцеву частину чогось, уживають слово закінчення. «Колосок вирішив ждати закінчення бою, щоб знайти того героя, хто вчинив цей подвиг» (Василь Кучер); «Олімпіада відбулася після закінчення занять у школах» (Леонід Смілянський). У таких випадках інколи помилково використовують штучне слово заключення. Якщо мають на увазі підсумок якоїсь наукової праці, доповіді, слід говорити про висновки. Іменник закінчення (епілог) виступає тоді, коли мовиться про останню частину художнього твору.

Правильніше: кінцеве (прикінцеве, підсумкове, завершальне) слово

Правильніше: кінцеве (прикінцеве) слово