ПРАВИЛЬНО — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: це не зовсім так (точно, правильно)

Правильніше: макітра зварила

Правильніше: вірне (певне) око

Правильніше: ходити (робити) по правді

Правильніше: правильно

Правильніше: як книжка пише

Правильніше: правильно

Правильніше: правильно говорити

Як наголошується в довіднику «Культура української мови», літературно правильні в цілому слова, вислови, якими користуємося, не завжди забезпечують нормативність нашого мовлення. Щоб порозумітися, мало знати окремі лексеми, треба вміти поєднувати їх, правильно відтворювати сказане на письмі. У дотриманні літературних норм є чимало труднощів, які незрідка призводять до помилок. Вони особливо помітні в мові засобів масової інформації, а також в усному мовленні. Існує два типи норми: однозначна (опановувати мову, але освоїти родовище; оплатити проїзд, але платити за проїзд, два поверхи, але п'ять поверхів; велика різниця, а не дві великі різниці тощо) і варіантна (бути в жеку і бути в ЖЕК; два великі яблука і два великих яблука; імунітет, стійкість проти хвороб і до хвороб). Керуючись принципом «Як правильно?», ми дотримуємося, по суті, однозначної норми, яка обов'язкова для мови взагалі, власне, для всіх її стилів. Проте є ще норми, котрих ми дотримуємося, виходячи з принципу «Як краще?». Це різновид варіантної норми. Порівняйте: нейтральне стати птахом і поетичне обернутися птахом; нейтральне нагородити і книжне, урочисте удостоїти. Обидва типи норми також враховують, перекладаючи тексти українською мовою. Так, російською кажемо мероприятие, а нашою тільки захід; значимый передається як значущий (не значимий); совпадать – збігатися (не співпадати). Перекладаючи вислів точно такой же, беруть до уваги стиль, де він ужитий. Приміром, поряд із більш нейтральним такий (отакий) самий, достоту такий в усному мовленні використовують такий самісінький.
Норма – явище динамічне, що потребує постійної пильної уваги мовця.

Чи треба ставити крапку між позначенням римськими цифрами місяця і назвою року? У багатьох виданнях ця частина запису дати оформлюється по-різному. Усталеними вважаються такі варіанти: 1) запис чисел місяця і року арабськими цифрами, наймення місяця – словами; після цифрового вираження назви року – «р» з крапкою (4 листопада 2002 р.); 2) запис числа арабськими цифрами, далі – крапка, потім – запис місяця римськими, а року – арабськими та «р» з крапкою, між записом місяця й року крапка не ставиться (18.ІV 1996 р.); 3) запис числа місяця арабськими цифрами, далі вертикальна похила риска, потім римськими назва місяця й арабськими назва року та «р» з крапкою, між записом місяця і року крапка не ставиться (5/ІХ 1999 р.). В останніх двох варіантах необов'язково ставити «р» і крапку після нього, а також повністю рік (можна лишити тільки останні дві цифри – 25.Х 92; 25/Х 92).
У зв'язку зі зрослим застосуванням обчислювальної техніки останнім часом великого поширення дістав варіант запису дат, який складається з двоцифрових компонентів, позначуваних арабськими цифрами і відокремлюваних крапкою: 25.10.92; такий запис застосовується не тільки в діловій документації, а й у приватному листуванні.
У шкільній практиці, зокрема в контрольних та екзаменаційних роботах, здебільшого назву місяця (а часто й число) пишуть словами.

У сучасній мовно-літературній практиці невиправдано поширюються слова вірно, вірний у невластивому їм значенні. Чуємо і читаємо: вірно пояснив, вірно зауважив, вірний засіб, вірна відповідь і под. А тим часом, коли йдеться про певну оцінку чого-небудь, українською мовою природно сказати: правильно пояснив, слушно зауважив, надійний засіб, правильна відповідь. Не варто забувати й інші синоніми: правдивий, певний, справедливий – правдиво, певно, справедливо тощо.
Вірний – це насамперед відданий, який не зраджує; стійкий, що не боїться випробувань.
«Люблю, як щиру, вірну дружину, як безталанну свою Вкраїну» (Тарас Шевченко); «Без вірного друга – велика туга» (присл.).

Правильніше: Правильно тримати виделку