ПОСТАВАТИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Перевірте вживання дієслова являтися і в разі потреби замініть:

бути, стати — як зв'язка у складеному присудку;

з'являтися, прибувати, приходити, поставати — в який-небудь населений пункт, установу тощо.

АЛЕ:

являтися — показуватися де-небудь, ставати доступним зорові, видним.

Чого являєшся мені у сні? (Іван Франко).

Повставати вживається в кількох значеннях:
1) «випростатися з сидячого чи лежачого положення» (у множині):

І встала.
І всі за нею повставали
І за апостолом пішли
У катакомби.
(Т. Шевченко.)

«Хлопці тим часом нишком пошепотіли з дівчатами, далі повставали і почали прощатись». (С. Васильченко.);
2) «перестать спати», «прокинутися» (у множині): «Гості повставали рано, і о 10 годині вже були на виставці». «Другого дня вдосвіта бурлаки повставали, полапали клунки: все було на своєму місці». (І. Нечуй-Левицький.);
3) «виринати, показуватися, вставати перед кимсь»: «Їхатимеш, то шлях тобі звивається бором… здалека щось гучить-гучить; коли, от, опахнув свіженький вітерець — засиніє старий Дніпро поміж зелених комишів та червоного верболозу, і повстають круті сиві гори». (Марко Вовчок.)
«Швидко, швидко летить поїзд. Красні краєвиди, мов у сні, зміняються. Високі гори, квітчасті долини, швидкі річки — все так швидко повстає і зникає, немов у тій казці, що то від помаху чарівної хусточки вставали й гинули гори та долини». (Леся Українка.) «Над зеленими ярами повстав легесенький туман». (І. Нечуй-Левицький.);
4) «виступати», «піднімати повстання»: «[Д і д Г а р а с и м:] — Я знаю, пане… ви за правду тут [у тюрмі] … ви против людської кривди повстаєте». (І. Франко.)

Є п и с к о п.
ми кесаря шануємо і владу,
не повстаєм ні словом, ані ділом
супроти них.
(Леся Українка.)

Поставати. Крім значення «стояти» (у множині) — «…Підійдуть хлопці до валки, постають та й годинами мовчки простоюють». (А. Головко.), «зробитися, стати якимись»: «— А хто ж буде свині пасти, як постають панами? — додав один сільський філософ». (І. Нечуй-Левицький.) і значення «перетворитися на когось» — «Одного разу поїхав батько у ліс по дрова, а мати лишилася вдома з хлопцями — та за щось так розсердилася на них, що не знала, як і вилаяти, та з гніву сказала, щоб вони гайворонами поставали» (Нар. творчість), — вживається й переносно — в значенні «виникати», «з'являтися», «вимальовуватися»: «Ні одна з галузей науки не вичерпала себе, перед кожною з них, зокрема перед історією, постають дедалі нові завдання в справі розкриття законів розвитку природи і суспільства». (З журналу.)

В моїй уяві раптом постає
Вчорашня ніч…
(О. Підсуха.)

Картина постає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграна рука.
(Леся Українка.)

Проте в мові художньої літератури в значенні «виринати в пам'яті», «виникати в уяві» нерідко вживають і слово повставати. Див. у М. Рильського:

Але рука безвладно випускає
Перо, — бо повстає в моїх очах
Жіноча постать, як ламка крижинка…
Тоненькі руки, ніби двоє крил,
Здіймаються у пориві несмілім,
І в косах перша срібна волосинка
Нагадує про осінь і печаль.

Я зараз вивчаю українську мову, і вона мені дається нелегко. От ніяк не можу, наприклад, вловити відмінність між дієсловами приводити і призводити, відрізняти і розрізняти. А можливо, її і немає. Чи як? Чекаю відповіді в «Уроках державної мови». Василь Колокольцев, м. Київ.
Справді, слова приводити і призводити дуже подібні, але різниця між ними є. Перше з них уживаємо в його безпосередньому значенні: допомагати чи примушувати йти за собою (приводити до хати), спонукати прибути куди-небудь (жадоба знань привела до школи), доводити до якогось стану (приводити в належний вигляд), або в значенні переносному – породити: «Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?» (Тарас Шевченко). Використовується воно і в таких висловах, як привести до пам'яті, привести в рух, привести до рівноваги тощо.
Коли ж ідеться про щось таке, що спричиняє певний негативний наслідок (наслідки), тоді послуговуємося дієсловом призводити: «Призвели до біди та й поховались» (Михайло Коцюбинський).
Відрізняють ті речі й поняття, які дуже далекі одне від одного: «Хмара насунулась і так стемніло, що неба від землі не відрізниш» (Олесь Донченко). Крім того, це дієслово означає «відокремлювати частину від цілого»: «Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас» (Іван Нечуй-Левицький).
А розрізняти – це значить бачити або знаходити відмінність між речами й поняттями, дуже близькими своєю природою: «Підлікував очі й уже міг розрізняти букви» (з газ.).
Схожі звучанням і різні семантично не тільки ці слова. От, скажімо, сплутати і спутати. Перше має значення «порушити певний порядок чого-небудь, робити безладдя; помилково сприймати одне за інше». «Що тобі у серце впало, мислі сплутало твої?» (Леонід Первомайський). Друге виражає дію: стягнути путом передні ноги коня або іншої тварини; зв'язати комусь і руки і ноги. «Увечері вони зупинились у полі під високою могилою, спутали коней» (Семен Скляренко).
Або взяти дієслова повставати і поставати. Тільки повставати: 1. Підвестися з місця. Хлопці повставали із стільців. 2. Прокинутися. Повставали вдосвіта. 3. Піднімати повстання. «Аж раз вночі ударив грім соборний – народ повстав» (Дмитро Павличко). Тільки поставати: 1. Стояти (у множині). Партизани поставали біля бліндажа. 2. Зробитися кимось. Деякі його однокурсники поставали відомими хірургами. 3. Виникнути, утворитися. «Ні, покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала» (Леся Українка).

Дехто не розрізняє схожих слів повстати й постати, через те каже: «Отоді передо мною повстала проблема — як мені жити в такому становищі далі?»
Слова повставати, повстати означають «підніматися (піднятися), вставати (встати) відразу кільком людям»: «Повставали з-за столу, подякували хазяїнові» (Панас Мирний), «пробуджуватися (пробудитися) до активних дій», «учиняти (учинити) заколот, повстання», «діяти (подіяти) вороже до когось»: «І соромно мені вам зізнаватися, що повстав я проти шлюбу» (Ю. Яновський). Слова постати, поставати означають «виникнути (виникати), утворитися (утворюватися)»: «Силами ентузіастів-запоріжбудівців постала з руїн «Теплоелектроцентраль» (Остап Вишня); «Ні, я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала» (Леся Українка).
З цього видно, що в першій помилковій фразі треба було сказати: «Отоді передо мною постала проблема...».

Правильніше: постає (насувається) питання

«Спорудили вони такий великий будинок, а питається – для кого, хто в нім жити буде?» – читаємо в газеті, й одразу впадає в око слово питається, недоречне тут у такій формі, ніби автор статті буквалістично переклав російську фразу «а спрашивается – для кого?»
Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: «Посіяно, поорано, та й нічого жати, питається син матусі: – Що будем діяти?» (народна пісня). Відповідно до російського безособового спрашивается слід писати постає (виникає) питання або спитати б: «Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?» (з живих уст).
Отже, в газетній фразі варто було б ужити: «...а спитати б – для кого...» На жаль, ця помилка ще часто трапляється в наших журналістів.

«Збудували вони такий великий будинок, а питається — для кого, хто в нім жити буде?» — читаємо в газеті, й відразу впадає в очі слово питається, недоречне тут у такій формі, ніби автор статті буквалістично переклав російську фразу «а спрашивается — для кого».
Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: «Посіяно, поорано, та й нікому жати, питається син матусі: — Що будем діяти?» (народна пісня). У тих випадках, де мовиться, що виникає питання відповідно до російського безособового спрашивается, треба писати постає (виникає) питання: «Після огляду виставки мимоволі постає те ж прикре питання, що виникає іноді після читання деяких романів та повістей...» (О. Довженко), спитати б: «Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?» (із живих уст).
Отож, у газетній фразі треба було написати: «...а спитати б — для кого...»
На жаль, ця помилка дуже часто трапляється в наших журналістів.

Правильніше: Постає запитання