ПОВИННІ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Перевірте вживання слова повинен і в разі потреби замініть:

мати — для позначення невеликої потреби щось зробити; можливості відбутися чомусь;

мусити — для позначення крайньої потреби щось зробити, іноді навіть усупереч бажанню;

винен — якщо мовиться про борг.

Повинен — вживається для позначення обов'язку, зобов'язання щось зробити: Коли Божий народ грішить проти Нього, він повинен принести Йому жертву провини і покаятися перед Ним.

Правильніше: мали бути

Правильніше: Мали бути

Правильніше: Мали бути

Слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду. Проте в художній літературі воно траплялося й з функцією іменника – було відповідником російського повинная: «Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою» (Панас Мирний). Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, наприклад, слово бумага замість папір («На щуку хтось бумагу в суд подав» – Леонід Глібов), щоб надати текстові колориту казенності. Навряд чи є потреба в сучасному мовленні (а ми, на жаль, часом спостерігаємо, як бездумно пхають у текст оту саму повинну) користуватися канцеляризмом, коли маємо давні відповідні слова: визнання провини (чи помилки), каяття. Тому російський вислів принести повинную краще перекладати українською признатися (зізнатися) у провині, покаятися, повинитися.

Правильніше: прийти з покаянням

Правильніше: явитися з повинною

Замініть нехарактерний для української мови вислів (прийти) з повинною на стилістично кращий варіант: признатись у провині, покаятися, повинитися.

Свого часу Борис Антоненко-Давидович бідкався, що дивний потяг до дієслова мусити зав'язав світ деяким авторам оригінальних творів і перекладів; вони-бо забули про інші близькі вислови – бути повинним, мати щось зробити. Нині у нас впадають в іншу крайність: усі повинні, навіть (нонсенс!) неживі речі: «Гарнітур повинен бути правильно розміщений у квартирі» (реклама). А мусити? Воно, таке доречне, коли йдеться про крайню потребу щось зробити (іноді всупереч бажанню), просто зникло з мовного вжитку. Хіба що нагадає про себе в літературній класиці та фольклорі: «За лихими ворогами мушу покидати» (народна пісня). Отакі метаморфози!
Дуже полюбляють сучасники і вираз бути зобов'язаним. «Вони були зобов'язані спитати», «Хто зобов'язаний постачати добрива?» Навіщо такі довжелезні пасажі, коли легше і ближче до української мовної стихії: «Вони мусили спитати», «Хто мусить постачати добрива?»

«Він довго ховався, але чи страх переміг, чи заговорила совість — прийшов-таки з повинною до міліції», — читаємо в репортерській замітці й напружуємо думку, щоб точно зрозуміти фразу: чи то якийсь правопорушник прийшов до міліції з якоюсь жінкою, в чомусь зобов'язаною, чи то він прийшов признатись до своєї вини, визнати свою провину або помилку, покаятися в тому, що накоїв. Адже слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду, а не іменник: «Весною на економії пан роздав на кожну хату по двадцять качиних яєць, а восени кожна молодиця повинна була принести на економію двадцять качок» (І. Нечуй-Левицький); «А коли ж ти, дівко, горда, ти повинна жарти знати: як парубок зачіпає, ти повинна жартувати» («Материалы и исследования» П. Чубинського).
Проте в художній літературі траплялося це слово й з функцією іменника як відповідник до російського повинная: «Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою» (Панас Мирний). Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, приміром, слово бумага замість папір («На щуку хтось бумагу в суд подав». — Л. Глібов), щоб надати тексту офіційно-канцелярського колориту. Навряд чи є потреба в сучасній діловім і художній мові користуватись цими канцеляризмами, коли є в народній мові давні відповідні слова: визнання провини (чи помилки), признання до вини, каяття. Російський вислів принести повинную краще перекладати українською мовою — признатись у провині, покаятися, повинитися. Через те в репортерській (фразі, наведеній на початку, точніше й краще було б висловитись так: «прийшов-таки повинитись до міліції» (або «прийшов-таки до міліції признатись у провині»).

Такий же дивний потяг до дієслова мусити зав'язав світ деяким авторам ориґінальних творів і перекладів; вони-бо забули про інші близькі вислови — бути повинним, мати щось зробити й задовольняються, не зважаючи на різні нюанси, тільки словом мусити. Читаємо, наприклад: «Як домовились, йому щоранку мусили давати сніданок». У цім реченні нема й натяку на якийсь мус чи принуку, тому й сніданок повинні були (або мали) щоранку давати. Інша річ, коли у фразі чується принука, тоді дієслово мусити буде на місці: «Не рада коза торгу, а кури весіллю, та мусять» (М. Номис).
Людина, що має бодай якесь відчуття мови, в тих фразах, де йдеться про невелику потребу щось зробити, можливість відбутися чомусь, відповідно до російських висловів собираться сделать, предстоять чему-то, буде користуватись дієсловом мати: «Що ж я вам маю сказати, сестриці? Так чогось нездужаю, — було одмовляюся» (Марко Вовчок); «Сьогодні маю дещо зробити по господарству» (з живих уст); «Цього дня мало бути велике свято для жителів острова, де жили ескімоси» (М. Трублаїні).
Там, де мовиться про обов'язок щось зробити, треба ставити бути повинним: «Весною на економії пан роздав на кожну хату по двадцять качиних яєць, а восени кожна молодиця повинна була принести на економію двадцять качок» (І. Нечуй-Левицький); «Слово, моя ти єдиная зброя, ми не повинні загинуть обоє!» (Леся Українка). А коли говориться про крайню потребу щось зробити, іноді навіть усупереч бажанню, тоді до речі буде дієслово мусити: «За лихими ворогами мушу покидати» (народна пісня); «Я мушу тепер сказати все так, як воно було насправді» (з живих уст).
Проте не слід забувати й таких висловів у нашій мові: мусить бути, що означає «мабуть», «імовірно» («Іде шляхом молодиця, мусить бути, з прощі». — Т.Шевченко), не мусити, тобто «не мати змоги», «не могти» («Полюбила козаченька, не мушу забути». — Народна пісня).

У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніх творах дієслово мусити витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадку дієслова. Кажуть, наприклад: «Я мушу сьогодні прийти до вас поговорити про всяку всячину», — коли тут краще було б сказати: «Я маю сьогодні прийти до вас...» Чому саме так? А тому, що дієслово мусити вказує на крайній ступінь потреби («Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців». — М. Коцюбинський), а яка тут крайня потреба, коли хочуть говорити про всяку всячину! Інша річ, коли йдеться про щось серйозне, поважне, — тоді треба сказати: «Я мушу до вас прийти в одній невідкладній справі».
Так само не на своєму місці стоїть форма дієслова мусити в реченні: «Усі робітники мусять знати правила техніки безпеки», — бо тут теж ідеться не про крайній ступінь потреби, а лише про обов'язок чи бажаність чогось. У таких випадках більше підходять слова належить, годиться, треба та інші або сполука бути повинним, яких і треба вживати: «Усім робітникам належить (годиться, слід, варто, треба) знати правила...»
Якщо такої категоричності потреби чи обов'язку нема, тоді треба користуватись висловом із дієсловом мати: «Підвода мала приїхати до Кам'яного вночі» (І. Нечуй-Левицький); «Ось слухайте, щось маю вам сказать» (Є. Гребінка).

Правильніше: повинитись, признатись у провині

Правильніше: Призналися (зізналися) у провині; покаялися; повинилися