ПИСЬМЕННИМИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Багато хто не розрізняє значень цих слів, вважаючи їх синонімами; проте це не так — у сучасній мові їхня семантика різна.
Письменний — це той, хто вміє писати й читати. «А ще було як намалює [маляр] що-небудь та підпише — бо й письменний був собі — що се не кавун, а слива, так-таки точнісінька слива». (Г. Квітка-Основ'яненко.) «Цей, Романко, в мене хитрий, хоч кого обдурить!.. Грамоту добре знає, письменний». (М. Коцюбинський.) «Неписьменні були батько, мати, баба і прабаба. Дід був письменний, і йому батько не міг простити своєї темноти». (О. Довженко.)
Грамотний має кілька значень. Насамперед — це той, хто правильно, без помилок пише і говорить; словом грамотний позначають також написаний за правилами граматики якийсь письмовий твір. Наприклад: грамотний хлопець, грамотний лист, грамотна заява. «Водночас редакційні колегії стінних газет домагаються того, щоб дописи надходили грамотні, на стандартних аркушах або на аркушах, акуратно вирізаних із зошита». (З журналу.)
Грамотний вживається не тільки на позначення людини, яка добре знає правила орфографії та пунктуації, вільно володіє мовою; так можна сказати й про того, хто добре обізнаний зі справою в певній галузі, а також про його творчий доробок. Наприклад: грамотний інженер, політично грамотна людина; грамотний проект. «Прилад без уважного, технічно грамотного апаратника багато не наробить». (Ю. Шовкопляс.)
Відповідні семантичні особливості мають і інші утворення з цим коренем — іменник грамотність, прислівник грамотно. «Грамотність — це вільне володіння рідною мовою, а не лише вміння без помилок написати слово чи в потрібному місці поставити відповідний пунктуаційний знак». «Тепер дедалі виразніше відчувається, що економічно грамотно вести господарство неможливо без знання основ наукової організації виробництва і праці, без наполегливого впровадження цих основ у життя». (З журналу.)
Письменний — відносний прикметник, а грамотний — якісний, він може мати й ступені порівняння. «— …Ти, правда, хлопак справний, в боях авторитет здобув… І грамотніший за багатьох з нас, і медалі тобі не дурно повішано… Але ж молодий та ласий на все, що в очі б'є!» (О. Гончар.)
Раніше грамотний, грамотність часто вживалися в значенні «письменний», «письменність». Наприклад, у С. Васильченка: «Батько теж був трохи грамотний — учився колись у дяка, — любив у свято сам почитать, поважав у людях освіту». І тепер їх часом пов'язують із значенням «вміння писати й читати». Порівн.: «Про поширення грамотності [в Ольвії] свідчать численні графіті — продряпані гострим предметом на глиняних посудинах і металевих виробах імена їх власників, посвяти божествам, заклинання та ін.». (З журналу.) «Батьки в мене були грамотні. Тобто вони вміли читати й писати». (Остап Вишня.)
Про якусь людину можна сказати, що вона письменна, але водночас неграмотна (тобто вміє читати й писати, але не знає правил граматики, говорить і пише з помилками). Уже сама формальна можливість існування такого твердження свідчить про те, що варто уникати вживання слова грамотний у значенні «той, що вміє читати й писати». У цьому значенні має бути письменний.

Що в них спільного? А чим відмінні? Письменний – який уміє читати й писати. «Я думав, ти з письменних!» (Микола Бажан), «Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати Псалтир» (Олександр Довженко).
Грамотний – це передусім той, хто правильно, без похибок пише. Грамотний учень. А також у якому (йдеться про твір, документ, лист) немає граматичних і стилістичних помилок. Грамотний рукопис, грамотна заява. Ця лексема використовується не тільки на позначення людини, що опанувала правила орфографії та пунктуації, вільно володіє мовою; так можна назвати кожного, хто глибоко обізнаний зі станом справ у певній галузі. «Прилад без уважного, технічно грамотного апаратника багато не наробить» (Юрій Шовкопляс); грамотний інженер, грамотний керівник.
Письменний – відносний прикметник, а грамотний – якісний, що може мати ступені порівняння. «Ти, правда, хлопчак справний, в боях авторитет здобув. І грамотніший за багатьох з нас» (Олесь Гончар).
Раніше грамотний, грамотність часто вживали у значенні «письменний», «письменність». Наприклад, в Остапа Вишні: «Батьки в мене були грамотні. Тобто вони вміли читати й писати». Часом і тепер лише до цього зводять зміст слів грамотний і грамотність. Але ж то неправильно.
Про якусь людину можна сказати, що вона письменна, але водночас неграмотна (тобто вміє читати й писати, однак не знає правил граматики, говорить і пише з помилками). Уже сама формальна можливість існування такого твердження свідчить про те, що треба уникати вживання грамотний у розумінні «який уміє читати й писати». У цьому значенні має бути письменний.