ОСОБИСТИЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: особистий погляд

Правильніше: власний; особистий; свій

Правильніше: власноручний підпис

Правильніше: особистий

Дуже часто ці слова плутають: кажуть «особистий склад військової частини» (треба: особовий), «особові речі учня школи-інтернату» (треба: особисті). А як правильно сказати — особиста чи особова справа, особисті чи особові рахунки? Виявляється, що можливі обидва словосполучення, але кожне з них треба вживати у певному контексті. Особиста справа — це справа, яка стосується певної особи, зумовлюється її власним бажанням і діями.
Наприклад: «Мати вважала, що одруження сина — його особиста справа». Особова справа — це: 1) документ про об'єктивні дані людини, який зберігається в установі; 2) папка, в якій лежать документи кожного працівника в установі. Наприклад: «У нового начальника відділу кадрів усі особові справи були в зразковому порядку». Тому треба було вжити особова, а не особиста у реченні: «Закінчивши оформлення особистої справи (заповнивши анкету. — Є. Ч.), Гнат тяжко замислився і просидів так аж до обіду».
Особовий рахунок — це рахунок певної особи в ощадному банку і картка, в якій відбито рух грошей (надходження і видачу); у бухгалтерії домоуправління — картка квартиронаймача, в якій робляться записи про нарахування плати за квартиру й комунальні послуги.
Особисті рахунки — взаємини, що склалися між певними особами. «Марфа Галактіонівна хитренько примружує свої розумні очі.
— Чого їм треба?.. — каже вона. — Нічого їм не треба, а просто особисті рахунки!.. Позакулісна боротьба!» (М. Хвильовий.)
Особистий вживаємо, коли йдеться про людську індивідуальність, особистість, про те, що стосується окремої людини, її долі, життя, почуттів, переживань і т. ін. «Але з кожною годиною, як це буває в молодості, він все більше переконувався, що вже не матиме свого особистого щастя». (М. Стельмах.) «…В інших могло бути щось не гаразд в особистому житті, і тоді вони мали право скаржитись, вимагати співчуття і допомоги. У Воронцова мусило бути завжди все гаразд, і було б дивно почути, що він на щось скаржиться: адже це Воронцов». (О. Гончар.) «Тут товариство основувалося не лише на особистій симпатії і приятельській підмозі, а охоплювало ширші круги — спільності по думці й прагненню до одної мети». (Н. Кобринська.) «Потрібно з'ясувати, яка праця принесе максимальне особисте й професійне задоволення. Тільки праця, яка відповідає здібностям, інтересам і нахилам людини, дає їй моральне задоволення». (З підручника.) «Писане звичайною машинкою, воно [наукове листування] й походило ніби від якогось механізму, що в кінці автоматично ставив чорнилом свій особистий штамп, так званий власноручний підпис». (В. Підмогильний.)
Дуже поширене в сучасній мові словосполучення особовий склад на позначення людського складу військових з'єднань, навчальних закладів, персоналу військових установ. «Командуючий привітав особовий склад армії і флоту зі святом». (З газети.) «Начальник училища, привітавшись і скомандувавши «вільно», звернувся до особового складу училища з короткою промовою». (І. Багмут.) І як порушення норми сприймаємо ми словосполучення «особистий склад». Наприклад: «На воді свою бойову майстерність показують підводники — особистий склад протичовнових кораблів».
Особовий вживається також як граматичний термін: особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення. «Різні вигуки, особові займенники першої і другої особи однини та до них відміна одного дієслова в одному тільки часі — от і вся була основа їхніх перших розмов». (В. Підмогильний.)
Взагалі для практичного користування можна зробити такий висновок: особовий вживається для передачі окремого, але певною мірою стереотипного, неіндивідуального; особистий — індивідуальний, той, що стосується індивідуума. На перший погляд може видатися, що словосполучення особова справа як сукупність анкетних і документальних даних випадає з цього плану. Насправді це не так: особових справ багато, вони однакові за формою (містять відповіді на ті самі анкетні запитання), хоч відрізняються біографічними даними (багато в чому й вони можуть збігатися, коли, наприклад, маємо справу із спеціальним контингентом); особиста справа характеризується особливим, незвичайним змістом і стосується тільки певної особи.

1. Чи тотожні прикметники власний, особистий, особовий?
Тотожними їх назвати не можна. Як наголошується в посібнику «Культура мови на щодень», значення цих лексем часто плутають, утворюючи неправильні словосполучення. В одній з радіореклам прозвучало навіть таке: вишні в особистому соку, а по-українському треба сказати: вишні у власному соку. Правильні вислови: маю власний будинок, маю власну думку, але подаю особистий приклад, бажаю щастя в особистому житті; в діловій мові вживаємо словосполучення особова справа, особове посвідчення, особовий склад; у граматиці є термін особові займенники.
Різний зміст передають вислови власний автомобіль (тобто належний певній особі) й особистий автомобіль (визначений певній особі для службового користування). Різні прикметники ставимо з іменником рахунок: особовий рахунок – у банку, відрядження беруть за власний рахунок, а зводять з кимось особисті рахунки.
Синонімічні вислови на зразок: дати щось комусь у власні руки і дати щось комусь особисто в руки; з'явитися особисто і розмовно-знижений з'явитися власною персоною.
2. Особистий – особовий
Дуже часто, зокрема в усному мовленні, їх плутають. Кажуть і пишуть: особистий склад військової частини (треба: особовий), особові речі учня школи-інтернату (треба: особисті). А як правильно – особиста чи особова справа, особисті чи особові рахунки? Можливі обидва словосполучення, але кожне з них треба вживати в певному контексті. Особиста справа – це справа, яка стосується окремої особи, зумовлюється її власним бажанням і діями. Наприклад: «Мати вважала, що одруження сина – його особиста справа».
Особова справа – сукупність документів про об'єктивні дані працівника установи, підприємства, закладу, організації і т. ін., у яких відбивається його трудова діяльність. «У начальника відділу кадрів комбінату всі особові справи в зразковому порядку» (з газети).
Особовий рахунок – рахунок конкретної людини в ощадному банку і картка, в котрій фіксується рух грошей (надходження й видача); у бухгалтерії ЖЕКу – картка квартиронаймача, куди записують нарахування плати за квартиру й комунальні послуги.
Особисті рахунки – стосунки, що склалися між певними особами. Отже, особистий уживаємо, коли йдеться про людську індивідуальність, про те, що стосується долі, почуттів, переживань, власності окремої особи. Особисте життя, особиста думка, особисті уподобання, особиста відповідальність, особисті речі; «Але ж без особистого щастя життя – не життя, людина – не людина» (Іван Франко). Особистий – який здійснюється індивідуумом безпосередньо, а не через інших. Особистий запис. «Хворий був під особистим наглядом» (з журналу). «Взяти під особистий контроль» (з розпорядження).
Особовий – такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб. Входить до стійких словосполучень: особова назва, особове посвідчення, особовий склад. Цей прикметник уживається також як граматичний термін: особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення.

Правильніше: особистий

Правильніше: Особовий склад військової частини

Правильніше: через особисті (родинні, сімейні) обставини; з особистих (родинних, сімейних) причин

Правильніше: з особистих причин

Правильніше: особова справа

Правильніше: на власній шкурі

Правильніше: особисті зручності

Правильніше: потурати серцю (серцеві)

Правильніше: улізти (вкрастися) в душу

Правильніше: лізти в чужий горох

Правильніше: лізти з чобітьми в душу

Замініть нехарактерний для української мови вислів без особистостей на стилістично кращий варіант: без особистих образ.

Ці два слова — особа й особистість — інколи не розрізняють і пишуть: «Особа автора виявляється і в доборі теми, і в характерних, тільки йому властивих образах», — або кажуть: «Ви наговорили мені багато образливого, прошу без особистостей!»
Слово особа означає одну людину, індивід: «Він сам, своєю власною кругленькою особою, стояв, зігнувшись над пательнею» (М. Коцюбинський); іноді, коли мовиться про багатьох людей, це слово в множині заміняє множину інших слів — чоловік, душ: «На нараду прийшло багато осіб, але тих, кого хотілось бачити, й не було» (з живих уст); часом воно править за відповідник до російського слова личность, наприклад, у вислові: «Що за підозріла особа?»
Слово особистість означає індивідуальність людини, сукупність її духовних і фізичних властивостей: «Авторську особистість не піддаватимеш остракізму, виганяючи її з вірша, де вона в нього існує на правах ліричного героя» (Є. Гуцало).
Тим-то й у першій фразі треба було написати: «Особистість автора виявляється...», — а в другій фразі сказати: «Прошу без особистих образ!»

Правильніше: особисто
особиста справа

Правильніше: Особисте враження