НАЛЕЖНІСТЬ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: належність до товариства

Правильніше: належність до партії

Замініть скальковані слова приналежати, приналежний, приналежність на стилістично правильні варіанти: належати, належний, належність.

Штучний витвір приналежність, хоч і набув великого поширення, одначе його існування нічим не вмотивоване, бо в сучасній українській літературній мові немає лексем приналежати і приналежний. Єдино можливим варіантом у цьому випадку є належність, утворене від належний. «Почав (начальник міліції) питати й записувати: ім'я, літа, соцстан, партійну належність» (Андрій Головко), «Обов'язковою належністю костюма всіх південних слов'ян була коротка безрукавка» (з журналу). Замість вказує на приналежність слід казати засвідчує належність.

Правильніше: Засвідчує належність

Правильніше: Належність до спілки

Інколи трапляються такі звороти: «Тут була хата Шевченка», «Треба берегти гнізда птахів», де родовий відмінок означає належність якоїсь речі комусь або чомусь. Проте в аналогічних випадках українська класика й живе народне мовлення частіше вживають присвійного прикметника: «Розсердився за ції бабусині речі» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Подай-но йому Петрову свитку» (С. Васильченко); «Отцева й материна молитва зо дна моря верне» (М. Номис). Отож, і в перших двох фразах слід сказати: «Тут була Шевченкова хата»; «Треба берегти пташині гнізда». У діловому листуванні, що потребує точного означення, іменник-прізвище ставлять у родовому відмінку: майно Бондаренка. Так само, коли за іменником-підметом далі йде кілька прізвищ, що означають належність, ці прізвища ставимо в родовому відмінку, а не творимо з них присвійних прикметників, як то було в попередніх прикладах: «Твори Шевченка, Франка, Лесі Українки та Коцюбинського становлять золотий фонд української літератури» («Літературна газета»). Також тоді, коли до прізвища додається ім’я чи якийсь епітет, треба вдаватись до родового відмінка, а не присвійного прикметника: твори Тараса Шевченка, а не Тарасові Шевченкові, твори великого Шевченка. У родовому відмінку ставимо іменник-прізвище в тому разі, коли присвійний прикметник буде важкий на вимову, наприклад: «повісті Квітки-Основ’яненка», а не «Квітчині-Основ’яненкові повісті».