НАЗИВНЕ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Перевірте узгоджений із числівником іменник

Перевірте, якщо є, узгоджений із числівником два, три, чотири іменник, який найчастіше має бути у формі називного відмінка множини, а не родового однини.

НЕПРАВИЛЬНО ПРАВИЛЬНО
два (три, чотири) чемних хлопчика два (три, чотири) чемні хлопчики
два (три, чотири) дерев'яних стільця два (три, чотири) дерев'яні стільці

ПРИМІТКА:

У формі родового відмінка однини з числівниками два, три, чотири вживаються:

1) іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-:
три киянина — бо кияни; чотири селянина — бо селяни; АЛЕ: три грузини — бо грузини;

2) іменники IV відміни:
два імені, три кошеняти, чотири племені.

Якщо іменник указує на приблизність і стоїть перед числівником, то перед два, три, чотири він ставиться в родовому відмінку множини: років (за) два, днів (за) три, тижнів чотири.

Називний відмінок у складеному присудку

У якому відмінку треба ставити іменник і прикметник, якщо вони виступають у складеному присудку поряд із дієсловами бути, звати тощо, — в називному чи орудному? Як краще сказати по-українському: «Мій батько був коваль» чи «Мій батько був ковалем», «Вона була гарна дівчина» чи «Вона була гарною дівчиною»?
Це — ніби паралельні форми, які бачимо в нашій класичній літературі й матеріалах фольклору. Проте в сучаснім мовнім житті помітна схильність до вживання тільки однієї форми — орудного відмінка: «Петро був першим учнем у класі», «Вона була досвідченою лаборанткою», «Усе життя вони були наївними, як діти».
Подивимось, якому відмінку надає переваги українська класика й жива народна мова. «Обоє вони були сироти, побралися й жили собі двійко» (Марко Вовчок); «Мене звуть Андрій Корчака» (І. Нечуй-Левицький); «Будь мені лицар да вірнесенький» («Українські пісні» М. Максимовича).
У всіх цих фразах іменник у складеному присудку стоїть у формі називного відмінка. Однак дуже часто натрапляємо на фрази з орудним відмінком іменника: «То був волом, а то хочеш зостатися конем» (М. Номис). Що ж — виходить, ніби це однаково, який поставити відмінок іменника в складеному присудку — називний чи орудний? Ні, не однаково. Якщо проаналізувати всі наведені вище приклади, то неважко помітити, що називний відмінок стоїть там, де іменник і прикметник мають незмінну властивість — сироти, ім'я й прізвище — Андрій Корчака, лицар вірнесенький, цебто людина, що визначається вірністю на все життя, довіку. Зате там, де мовиться про несталу або тимчасову ознаку в іменнику й прикметнику, дають перевагу орудному відмінку: був волом.
Великий знавець слов'янських мов, український учений О. Потебня вважав, що фраза, яку він прочитав у галицькому виданні: «Історія є вчителькою життя», — належить до полонізмів і її треба було виправити на вимоги української мови: «Історія є вчителька життя».
На основі цього слід зробити висновок, що в наведених на початку фразах правильно буде сказати: «Петро був перший учень у класі», «Вона була досвідчена лаборантка», «Усе життя вони були наївні, як діти», — бо іменники й пов'язані з ними прикметники означають постійну властивість. Але треба сказати: «Попервах Петро був першим учнем, а потім став мало не останнім», «Хоч вона була й досвідченою лаборанткою, але перейшла на іншу роботу»; «Вони були наївними, як діти, поки їх не спіткало лихо», — бо тут в іменниках і прикметниках мовиться вже про тимчасову, а не постійну властивість.