МИЛЬ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: сипати (точити) милі (солодкі, медові) слова

Правильніше: скочити (ступити) на слизьке; ускочити в клопіт; сісти маком; сісти в калюжу; пошитися в дурні; ушелепатися (ускочити) в халепу; набрати в халяви; утрапити як рябко в дерть; ускочити як карась у вершу; заробити як заблоцький на милі

Правильніше: на милування нема силування; силою не будеш милою; не поможуть і чари, як хто кому не до пари; не спаруєш голубки з півнем, бо голубка півневі не рівня; силком не націлуєшся; силуваним волом не доробишся; силуваним конем не поїдеш; силою колодязь копати – води не пити; не можна нелюба любить

Правильніше: сварка чоловіка з жінкою – літній дощ; хто кого любить, той того й чубить

Правильніше: будуй хату з лободи, а в чужую не веди; хоч хліб із водою, аби милий з тобою

Буває, що і в мовленні тих, хто прагне оберігати чистоту нашого слова, "проскакують" здеформовані чи напівздеформовані вислови, фрази: все рівно (природні мені однаково, мені байдуже, про мене), насильно милим не будеш (забуваємо українську приповідку на милування нема силування), вистава була до того поганою, що... (треба такою поганою), під відкритим небом (треба просто неба).

Дієслово вимивати у значенні «миючи, робити когось, щось чистим», використовується в обох названих конструкціях. Залежними словами є назви мийних засобів, рідин: мило, порошок, паста, вода, гас і т. ін. Утворення з орудним відмінком виражає інструментальне значення: «Ранок з плеса зірки вигрібає, вимиває росою човни» (Михайло Стельмах).
Прийменникова побудова з місцевим відмінком указує на середовище, в якому відбувається дія: «Дівчата вимивали коси в тайванській воді» (Григорій Тютюнник), «Запах риби чи цибулі зникне, якщо посуд вимити в солоній воді» (з газети).
Обидві конструкції взаємозамінні: вимивати водою (бензином, гасом, росою тощо) – вимивати у воді (бензині, гасі, росі). Коли ж ідеться не про середовище, а про засіб, то традиційно вживається вимивати (вимити) милом (шампунем, пастою.)