ЛЮБИМЕ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: улюблений співак

Замініть скалькований прикметник любимий на стилістично кращий варіант: улюблений, любий, коханий.

Любимий — той, що користується чиєюсь любов'ю, викликає в когось почуття любові. На відміну від улюблений, любимий (будучи взагалі не дуже поширеним словом) здебільшого вживається в сполученні зі словами, що виражають одиничне поняття (батьківщина, мати, батько та ін.): Любиму Вітчизну топтати не дам Кривавим, підступним і злим ворогам. (М. Бажан.)
Частіше в сучасній літературній мові вживані синоніми слова любимий — любий, милий, у відповідному контексті — коханий.
Дуже рідко натрапляємо в нашій мові на вживання слова любимий у значенні не прикметника, а дієприкметника з залежним від нього додатком в орудному відмінку (любимий — к и м?). Наприклад: «…Не знала добре й сама, чого плаче, але почувала, як їй легшає від цього на душі, наче половину горя, її дівочих кривд по-сестринськи брала, переймала зараз на себе оця ніжна, оця любима нею з дитинства акація — біла колюча королева півдня». (О. Гончар.) Оскільки в українській мові дієприкметникам не властива така форма (на -мий), то й конструкція ця не продуктивна.
Інколи замість любимий без достатніх підстав вживають слово улюблений (улюблена мати). Та, очевидно, семантико-стилістичне розрізнення цих двох слів ще не набуло нормативної визначеності. Про це свідчать приклади з творів майстрів літератури.
Улюблений — той, кого серед інших найбільше люблять (улюблений герой, улюблена учениця і т. ін.), або те, що найбільше відповідає чиїмось смакам, уподобанням, нахилам (улюблені місця, улюблений колір, улюблена страва). «І на засланні Симиренко не залишає улюбленої справи. В Красноярську він створює чудовий міський парк, що став дендрологічною рідкістю на ввесь Сибір». (В. Дарда.) «Український фольклор був, як відомо, улюбленим предметом наукових дослідів М. Драгоманова». (Ф. Колесса.) «…Сипле сонце барвисті дари на небо, на пустиню, на велику ріку і на кожну дрібную-дрібницю своєї улюбленої країни». (Леся Українка.) «Професор тихо посміхався й ковтав сльози. Він розумів, що учень грає перед ним востаннє улюблений твір». (О. Донченко.)
Інколи замість улюблений вживають любимий: любимий письменник, любимий літературний герой, любимий колір; природніше: улюблений письменник, улюблений літературний герой, улюблений колір, бо саме цьому письменникові, літературному героєві, кольору віддають перевагу перед іншими письменниками, літературними героями, кольорами.
Часом без глибшого знання певних обставин важко визначити, яке саме слово треба вжити — любимий чи улюблений. Наприклад, як сказати: «Жінка одержала листа від свого любимого (чи улюбленого?) сина»? Якщо жінка одержала листа від свого є д и н о г о сина, якого дуже любить, треба вжити слово любимий; слово улюблений слід ужити, якщо у жінки кілька синів і листа вона одержала від того з них, якого любить дужче від інших (тут могло бути й слово найулюбленіший або найбільш улюблений; вищий ступінь порівняння від цього слова практично майже не вживається, його функцію виконує звичайний ступінь — улюблений).

1. Любий – любимий – улюблений
Любий. Якщо наголос у цьому слові на першому складі, то воно означає «милий, дорогий, коханий». Саме його використовували наші класики й народна творчість. «Ні, любий, я тобі не дорікаю» (Леся Українка). Якщо наголос на останньому складі, знайте: такої лексеми немає в українській літературній мові. Це слово-покруч прийшло у рекламу та в ЗМІ із суржику. Під впливом російського любой багато хто каже і пише: любий з нас, любі організації, на любий смак тощо. Такі вислови ненормативні. Відповідник російському любой – будь-який, усякий, кожний, перший-ліпший, про що вже йшлося в одній з попередніх публікацій.
Любимий. У мовному вжитку трапляються вислови з цим дієприкметником, котрий містить у собі відтінок пасивності, наприклад, «Мою першу, любиму й досі, вчительку звали Олена Северинівна» (Степан Олійник). Протиставлення пасивності активному станові особливо виразно проступає в зіставлювальних формах: «Зараз для мене щастя – любити вас і бути любимим» (Іван Кочерга). Орудний відмінок підкреслює пасивність, і тому сполучення типу любимий кимось («Любимий киянами парк») підтримує таке слововживання, хоча саме воно непродуктивне в нашій мові, якоюсь мірою суперечить її граматичній системі.
Відчуття системної невідповідності спричинило поширення іншої форми з тим самим значенням – улюблений. «Улюбленим заняттям Антосі було малювання» (Олесь Донченко). З погляду сучасної лексичної і граматичної норм перевагу треба надавати висловам улюблена справа (а не любима справа), улюблена книжка, улюблений письменник, улюблені місця, улюблений колір і т. ін.
2. Любимий і улюблений
Розрізняються значенням. Любимий – той, що оточений чиєюсь любов'ю, викликає в когось це почуття. Здебільшого вживається у сполученні із словами, що виражають одиночне поняття. Любима Вітчизна, любимий Київ. Улюблений – такий, якого серед інших найбільше люблять, який найвищою мірою відповідає чиїмось смакам, уподобанням, нахилам. Улюблена роль, улюблений жанр.
Підмінювати одне слово іншим не рекомендується. Помилковим є вживання: любимий літературний герой, любима книжка.

«У нашій школі любий учень розповість біографію Тараса Шевченка», — кажуть навіть учителі, замість того, щоб висловитись правильно: «Кожний (або всякий, будь-який, перший-ліпший, перший-кращий) учень розповість біографію».
Прикметник любий означає не «будь-який», як у російській мові любой, із якого й скалькували ті, що не знають гаразд української мови, нібито українське любий, а — «милий»: «Ні, любий, я тобі не дорікаю» (Леся Українка); «Дихни на повні груди, народе любий мій!» (П. Тичина), — або «приємний»: «Така люба рілля, що дитина виросла б, коли б посадив» (М. Номис).
Інколи трапляється не тільки в сучасній публіцистиці, а й у художніх творах прикметник любимий, що має тенденцію витиснути давній прикметник улюблений: «Вишивання — це її любима робота». Та чи є потреба в такій заміні? Давно відомий прикметник улюблений цілком передає те поняття, що його вкладають у любимий: «Улюбленим заняттям Антосі було малювання» (О. Донченко); «І шлють усі хвалу й привіт улюбленій країні...» (Н. Забіла) .
Іноді прикметник улюблений виступає синонімом слова коханий: «Вона бачила Ольгу... на таємних сходинах з улюбленим» (І. Франко).
Близькими за своїм значенням до прикметника улюблений є іменники улюбленик («...я був улюблеником у сім'ї». — М. Коцюбинський) та улюбленець — відповідники до російських слів любимец, баловень.

Правильніше: улюблений, коханий