ЛАСІЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ
ЗМІСТ
любитель поїсти
Правильніше:
ласий (охочий) добре попоїсти; ласий (охочий) до доброї страви; ласій, ласун
Мова – не калька: словник української мови
що-небудь найкраще (вигідне, принадне)
Правильніше:
ласий шматок (кусок, кусник)
Мова – не калька: словник української мови
у нього губа не дура
Правильніше:
у нього губа не з лопуцька (не з луба); [він] має добрий смак; ласий (не дурень, митець) до чого; [він] знає, де смак; [він] знається на чому; [він] знає, що добре
Мова – не калька: словник української мови
сласний, лакомий
Правильніше:
ласий
Мова – не калька: словник української мови
охочий поживитися за чий-небудь рахунок
Правильніше:
ласий на чужі ковбаси
Мова – не калька: словник української мови
лакомий кусок
Правильніше:
ласий (сласний) шматок (шматочок, кусник)
Мова – не калька: словник української мови
жадібна людина
Правильніше:
несита пелька; ласий на чужі ковбаси
Мова – не калька: словник української мови
дуже сильно
Правильніше:
як циган на сало ласий (охочий)
Мова – не калька: словник української мови
губа не дура
Правильніше:
губа не з лопуцька; ласий на чужі ковбаси; хоч дурний, та хитрий
Мова – не калька: словник української мови
апетитна річ
Правильніше:
ласа (ласенька) річ
Мова – не калька: словник української мови
ласий на чуже добро
Правильніше:
ласий до чужого добра
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)
Особливості деяких прикметників у словосполуках
Прикметники багатий, хворий, гарний, поганий, високий, бистрий та інші вимагають після себе прийменника на з іменником у знахідному відмінку: «Настя така багата на слово, що я не мала коли й промовити до бабусі» (Ганна Барвінок); «Удався бідний на розкоші, та бистрий на розум» (із живих уст); «Він — змалку хворий на груди» (з живих уст); «На обличчя був препоганий» (Б. Грінченко); «На зріст височенька» (Б. Грінченко). Прикметник заздрісний (завидющий) стоїть із прийменником на та іменником у знахідному відмінку («заздрісний на чуже»), або з прийменником до й родовим відмінком іменника («заздрісний до чужого»), або без прийменника, лиш з іменником у давальному відмінку («заздрісний чужому»); прикметник ласий стоїть із прийменником на та іменником у знахідному відмінку («ласий на ковбаси») або з прийменником до та іменником у родовому відмінку («ласий до ковбас»).
Прикметник свідомий стоїть у реченнях звичайно з іменником у родовому відмінку — свідомий чого: «Маяковський був свідомий великого значення кіно» (журнал «Мистецтво») .
Прикметники близький, цікавий стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками до, на й відповідним відмінком залежного іменника: близький смерті й близький до смерті, цікавий того й цікавий на те («Зо всього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі — страх!» — М. Коцюбинський).
Ці паралельні форми, коли прикметник вимагає після себе прийменника або виступає без нього, треба знати, особливо літераторам, коли розмір і ритм тексту потребують конденсованого вислову: близький смерті, цікавий знати тощо.
Слід мати на увазі й те, що інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі характеру врочистості: «У перснях вона срібних руками у стан хибкий узялася» (Марко Вовчок); «Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням» (П. Куліш).
Прикметник свідомий стоїть у реченнях звичайно з іменником у родовому відмінку — свідомий чого: «Маяковський був свідомий великого значення кіно» (журнал «Мистецтво») .
Прикметники близький, цікавий стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками до, на й відповідним відмінком залежного іменника: близький смерті й близький до смерті, цікавий того й цікавий на те («Зо всього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі — страх!» — М. Коцюбинський).
Ці паралельні форми, коли прикметник вимагає після себе прийменника або виступає без нього, треба знати, особливо літераторам, коли розмір і ритм тексту потребують конденсованого вислову: близький смерті, цікавий знати тощо.
Слід мати на увазі й те, що інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі характеру врочистості: «У перснях вона срібних руками у стан хибкий узялася» (Марко Вовчок); «Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням» (П. Куліш).