КРАСИВИЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Для урізноманітнення мовлення замініть прикметник красивий, який має загальне значення, на варіант: вродливий, який стосується зовнішніх рис, фізичних якостей людини.

АЛЕ:

Сербський форвард з українським паспортом забив красивий гол.

Правильніше: гарний, як намальований (як написаний); гарний (красний, хороший), хоч малюй (хоч пиши)

Правильніше: гарний (чудовий) будинок

Правильніше: гарний; вродливий

Правильніше: хоч з лиця води напийся (воду пий)

Також можна перебудувати речення, використавши відповідні синоніми: близький, щирий (про друга), гарний, вродливий, красивий, гожий, чарівний (про зовнішність); досвідчений, грамотний, вправний (про фахівця); приємний, симпатичний (який викликає задоволення, втіху, насолоду); якісний тощо.

АЛЕ:

Прикметник хороший в українській мові має значення «який має привабливу зовнішність, гарні риси обличчя; вродливий»:

Хороший з лиця, повновидий, рум'янець на всю щоку, з чорними веселими очима, з чорним лискучим усом, він був перший красень на селі… (Панас Мирний).

Гарний, вродливий, красний, красивий, чудовий – ці українські прикметники значеннєво дуже близькі між собою й відповідають російським красивый, хороший. Але, як наголошував Борис Антоненко-Давидович, дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна). «Який красивий будинок!» – вигукує співрозмовник, не замислюючись над тим, що, може, ліпше звучатиме: гарний (чудовий) будинок. Ось кілька прикладів із нашої класичної літератури та фольклору: «Гарна, як квітка гайова» (Матвій Номис); «На городі верба рясна, там стояла дівка красна» (народна пісня); «Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво» (Іван Нечуй-Левицький); «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий» (Матвій Номис). Прикметникові красивий народна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає тепер, – він указує не на саму красу, а на те, що робить людину саме такою. «Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою – він зціливсь; покропили красивою – то був гарний, а це ще кращий став» (казки й прислів’я, що записав Іван Манжура). Як бачимо, українська класика й народна мова широко використовували синоніми, дуже рідко вдаючись до прикметника красивий. Таких прикладів можна навести багато, не кажучи ще й про слова-діалектизми, приміром: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний («Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка» – закарпатська пісня; «Ловкий парубок» – із живих уст на Полтавщині;
«Вдовине личко красовите» – Марко Вовчок). То яка потреба збіднювати мову, забувши про словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи усне мовлення одним-однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: «Твій вчинок – дуже некрасивий».

Усі ці слова значеннєво є дуже близькі між собою й відповідають російським красивый, хороший. Дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші слова-синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна) дівчина. Дехто каже: «Який красивий будинок!» — не замислюючись над тим, що, може, краще сказати: гарний (чудовий) будинок.
Наведемо кілька прикладів із нашої класичної літератури й фольклору: «Гарна, як квітка гайова» (М. Номис); «На городі верба рясна, там стояла дівка красна» (народна пісня); «Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво» (І. Нечуй-Левицький); «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий» (М. Номис); «Хвалилася сусідам своїм молодиця: яка вона хороша, яка білолиця» (Я. Щоголів).
Прикметнику красивий народна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає йому тепер, — він указував не на саму красу, а на те, що надає людині краси: «Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою — він зціливсь; покропили красивою — то був гарний, а це ще кращий став» (Казки й прислів'я, що записав І. Манжура).
Як бачимо з цих прикладів, українська класика й народна мова широко використовували багатство синонімів, дуже рідко вдаючись до слова красивий. Таких прикладів можна навести багато, не кажучи ще й про інші слова-діалектизми, наприклад: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний («Кажуть люди, кажуть, що я — файна дівка». — Закарпатська пісня; «Ловкий парубок. — Із живих уст на Полтавщині; «Вдовине личко красовите». — Марко Вовчок). То яка потреба збіднювати мову, забувши цю словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи живу мову одним-однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: «Твій учинок — дуже некрасивий».

Правильніше: гарний, чудовий, вродливий, гожий, пригожий, файний, красовитий