КАЖЕМО — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: узявся до діла, то й роби; сказав «а», кажи й «б»

Правильніше: що хоч кажи

Правильніше: що не кажіть; як не є; чи сяк чи так; хай там як; хоч би як там було; хоч би й що; хоч би що там було; будь-що-будь; хоч що; хоч як

Правильніше: хай там як; чи сяк чи так; як не є; що не кажіть

Правильніше: як у воду дивився

Правильніше: і нашим і вашим; і туди і сюди; він каже і сіро, і біло; він такий, як литовський ціп – і сюди і туди; куди вітер, туди й він; сюди гав, туди дзяв

Правильніше: хоч і що кажіть, а…

Правильніше: як не є; кажи не кажи

Правильніше: хай би там що казали

Правильніше: хай що кажуть

Правильніше: хай що каже

Правильніше: як коли й дурне правду тне

Правильніше: дитина каже правду

Правильніше: ти йому стрижено, а воно тобі голено; ти йому про індики, а він тобі про гуси дикі

Правильніше: та ну ж бо кажіть!

Правильніше: натороч казати; мовити криво

Правильніше: слово розминається з ділом; одно каже, а друге робить

Правильніше: нема чого й казати; що й казати; звичайно; певна річ

Правильніше: не вам казати (питати)

Правильніше: провадити (вести, правити) далі; казати далі

Правильніше: танцювати під чию дудку; танцювати, як хто скаже; скакати так, як грають (як кажуть)

Правильніше: казав пан кожух дам, та й слово його тепле; казав, та не зав'язав; ждали, ждали та й жданки розгубили (та й годі сказали); надіявся дід на обід, та без вечері спати ліг

Правильніше: немає чого (годі, шкода) й казати (говорити, балакати); шкода й слова (й мови); нема й мови (слова)

Правильніше: що й казати

Правильніше: замотати, зав'язати та й нікому не казати

Правильніше: не кажи гоп, поки не перескочиш

Правильніше: подейкують, що…

Правильніше: поки хвалько нахвалиться, будько добудеться; що було – бачили, а що буде – побачимо; восени й курчата курми будуть; восени й горобець багатий; кажуть «гоп», як перескочать

Правильніше: бодай [і] не казати

Правильніше: бодай не (шкода) казати

Правильніше: звичайно; звісно; що й казати

Правильніше: як батогом сікти

Правильніше: кошики плести

Правильніше: понадіявся дід на обід, та без вечері спати ліг

Правильніше: історія мовчить (не згадує, не каже) про що

Правильніше: на краю світу; де сидір козам роги править; не близький (далекий, такий) світ; там, де дідько добраніч каже; як (мов, ніби) на кінці світу; сім верст до небес і все пішки; у чорта в зубах; де вже й перець не росте

Правильніше: кажіть до ладу (ладком, до діла, до пуття)

Правильніше: каже, як з листу бере

Правильніше: казати саму правду

Правильніше: говорити на чию адресу; говорити на адресу кого; на чию сторону казати

Правильніше: казати до ладу (до пуття)

Правильніше: у живі очі казати

Правильніше: казати (говорити) наперекір (всупереч); перечити

Правильніше: говорити загадками; заходити здалека; позавгорідно (манівцями) казати

Правильніше: казати наздогад буряків

Правильніше: говорити (казати) з потайною (з потаємною, затаєною, прихованою) думкою; говорити (казати) наздогад буряків, щоб дали капусти; закидати наздогад

Правильніше: на сміх казати

Правильніше: казати (говорити) до діла (до пуття); казати (говорити) по суті; мовити до речі

Правильніше: говорити на чию адресу; говорити на адресу кого; на чию сторону казати

Правильніше: казати у вічі

Правильніше: відпекуватися; казати (товкти) ні та й ні

Правильніше: на моє слово впало

Правильніше: поза будь-яким (всяким) сумнівом; поза будь-якими (всякими) сумнівами; безсумнівно; нічого й казати; понад усякі сумніви

Правильніше: казала настя, як удасться

Правильніше: авжеж, атож, безперечно, безумовно, звісно; так; еге; еге ж; ага; певна (ясна) річ; звичайно; певно; нема слова (сумніву); годі й казати; що правда, то правда

Перевірте, чи не пропущено коми перед і після вставного слова чи речення (Правопис. §118 А) п.11).

АЛЕ:

Замініть скальковане дієслово віднікуватися на стилістично кращий варіант: відмагатися, відхрещуватися, відкручуватися; казати “ні”.

Правильніше: як то кажуть, мовляв

Часто в поточному мовленні не помічають різниці між ними, а то й надають перевагу лексемі говорити, вважаючи, що вона в усіх випадках може замінити слова казати, мовити. Чи так це насправді? Попри те, що надуживання дієсловом говорити призводить до прикрої одноманітності стилю всього тексту, зазначав видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович, можна побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдатися до нашої класики й фольклору: «Стара, кажуть, стала» (Тарас Шевченко); «Скачи, враже, як пан каже» (приказка); «Ой казала мені мати, ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала» (народна пісня); «Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка» (народна пісня). Тут ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати. А поряд форми з дієсловом говорити: «Говорить, як у рот кладе» (приказка); «Такий розбитний, що й по-німецькому говорить» (із живих уст).
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні спостерігається нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я – файна дівка» тощо. Навпаки, там, де йдеться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба вживати лексему говорити: «вміння говорити ясно і просто», «по-німецькому говорить».
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок). А говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом слово розмовляти: «Ой у полі могила з вітром говорила» (Тарас Шевченко). Отже, тут говорила можна замінити на розмовляла.

Правильніше: направду казати

Чи дієслова говорити й казати є абсолютні синоніми, як багато хто гадає, чи між ними є якась різниця? Як буде краще: «Я говорю, що прийду» чи «Я кажу, що прийду»; «Він говорив знехотя» чи «Він казав знехотя»? Часто в поточному мовленні не помічають між ними ніякої різниці, ба навіть надають перевагу слову говорити, вважаючи, що воно в усіх випадках може замінити дієслова казати, мовити, як це бачимо з таких речень, узятих із сучасної художньої літератури: «А могло ж і сюди дістати! — схвильовано говорить полевод»; «Уже зарікався сюди ходити, — говорить він»; «Кривуля говорив йому: — Все в тебе добре».
Не кажучи вже про те, що надуживання дієсловом говорити надає прикрої одноманітності стилю всього тексту, ми можемо побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдамось до нашої класики й фольклору: «Стара, кажуть, стала» (Т. Шевченко); «Скачи, враже, як пан каже» (приказка); «Ой казала мені мати ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала» (народна пісня); «Кажуть люди, кажуть, що я — файна дівка» (народна пісня). У всіх прикладах ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати; але поряд бачимо й приклади з дієсловом говорити: «Говорить, як у рот кладе» (приказка); «Такий розбитний, що й по-німецькому говорить» (із живих уст).
З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні є нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я — файна дівка» тощо; навпаки, там, де мовиться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба ставити дієслово говорити: «уміння говорити ясно й просто», «по-німецькому говорить».
Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок), — а дієслово говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом дієслово розмовляти: «Старі люди про старе говорять» (прислів'я); «Ой у полі могила з вітром говорила» (Т. Шевченко); «Антін бачив перед очима те, про що говорив» (М. Коцюбинський) .
Із цього можна зробити висновок, що аж ніяк не слід звужувати наші лексичні можливості й послугуватися скрізь тільки дієсловом говорити.

Правильніше: Що не кажи, але він

Правильніше: Кажуть, що я гарна

Правильніше: Про це нема чого й казати