ЗАКІНЧЕННЯ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: закінчивши; після закінчення

Правильніше: закінчивши

Правильніше: на закінчення; наприкінці; підсумовуючи

Правильніше: на закінчення треба (слід) сказати

Правильніше: закінчення виступу

Правильніше: кінцева частина твору; кінцівка; закінчення; післямова; післяслово; розв'язка

Правильніше: довіку, повік; до кінця світу; поки світа й сонця (світа-сонця); поки й віку; поки ноги носять

Правильніше: щоб закінчити роботу

У літературній мові, коли йдеться про кінцеву частину чогось, вживають слово закінчення. «На закінчення концерту артисти виконали дует з опери Георгія Майбороди «Ярослав Мудрий». «На закінчення директор школи розповів про план проведення виховної роботи». У таких випадках інколи вживають штучне слово заключення. Якщо мають на увазі висновок, підсумок якоїсь наукової праці, доповіді, слід говорити про висновки. Слово закінчення (епілог) виступає тоді, коли мова йде про останню частину художнього твору.

Під впливом російської мови в місцевому відмінку множини українських іменників часом ставлять закінчення -ам, -ям замість -ах, -ях: рахує по пальцям, читає по складам, ходить по кімнатам, по нашим підрахункам. Такі вислови помилкові. Закінчення -ам буває тільки в давальному відмінку множини: «Дам лиха закаблукам...» (народна пісня). Потрібно зважати ще й на закони словотворення. Якщо конструкції «читати по складах», «їздити по селах», «мандрувати по горах і долинах» побудовані відповідно до норм української граматики (прийменник по виражає просторові відношення), то в інших випадках слід шукати варіанти: «рахувати на пальцях» («рахувати по пальцях» має інший семантичний відтінок), «за нашими підрахунками» тощо.

1. Висновок – заключення
Висновок – остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів. Прийти до висновку, дійти висновку, практичні висновки.
Часто замість висновок мовці невиправдано вживають віддієслівний іменник заключення. Його, як і слова заключати, нема в українській літературній мові. Неправильно: заключення першого розділу, в заключенні до книжки. Треба: висновки першого розділу, у висновках до книжки тощо. Договір, угоду не заключають, а укладають. І в багатьох інших випадках замість заключати, заключити слід ставити робити висновок, зробити висновок. «З досвіду минулого можна заключити (нормативно: зробити висновок), що до весни маємо готуватися ще взимку» (з газети).
Прикметник заключний, хоч він і потрапив до наших словників, є звичайнісінькою калькою з російського заключительный. Цю лексему потрібно замінювати такими українськими відповідниками, як завершальний, кінцевий, прикінцевий, підсумковий тощо. Наприклад, заключний концерт – завершальний концерт; заключне слово – кінцеве (прикінцеве) слово; заключні заняття – підсумкові заняття.
2. Закінчення, а не заключення
У літературній мові, коли йдеться про кінцеву частину чогось, уживають слово закінчення. «Колосок вирішив ждати закінчення бою, щоб знайти того героя, хто вчинив цей подвиг» (Василь Кучер); «Олімпіада відбулася після закінчення занять у школах» (Леонід Смілянський). У таких випадках інколи помилково використовують штучне слово заключення. Якщо мають на увазі підсумок якоїсь наукової праці, доповіді, слід говорити про висновки. Іменник закінчення (епілог) виступає тоді, коли мовиться про останню частину художнього твору.

Дієслово заключати й похідний від нього прикметник заключний, а також іменник заключення нерідко доводиться чути з уст і бачити на письмі: «Колгосп заключив договір на продаж городини»; «З досвіду минулого можна заключити, що до весни треба готуватися взимку»; «На заключения зльоту відбувся концерт»; «Заключна вистава театру пройшла з великим успіхом»; «У своєму заключному слові доповідач відповів на всі питання». Прикметник заключний попав навіть до наших словників, хоч дієслова заключати й віддієслівного іменника заключения там немає. Чому? Та тому, що дієслова заключати нема в українській мові, а прикметник заключний є не що інше, як калька з російського слова заключительный.
Яка потреба в такому калькуванні? Чи нема відомих українських відповідників, що доводиться на певні поняття позичати слова з інших мов? Ні, такі відповідники є, ними широко користуються ті, що дбають за культуру своєї мови. Ось прикметник кінцевий («Кінцеві форми тієї еволюції». — А. Кримський; «Розмір додаткової оплати визначається залежно від кінцевих результатів роботи тваринників». — «Радянська Україна»); є ще прикметник прикінцевий («У прикінцевій строфі висловлено основну думку твору». — «Історія української літератури»); в деяких випадках відповідником до російського прикметника заключительный є слово остаточний, наприклад: остаточний баланс, остаточна цифра («Почисливши все звільна, він прочитав остаточну цифру без голосу». — І. Франко).
З цих прикладів бачимо, що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: «Колгосп уклав договір»; «Можна зробити висновок»; «На закінчення (наприкінці, наостанку) зльоту»; «У кінцевому (прикінцевому) слові».

Правильніше: на закінчення, наприкінці, наостатку, підсумовуючи

Правильніше: висновок, закінчення
Експерти підготували ґрунтовний висновок.

а) Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по із закінченням -ому або -ки: по-господарському (-ки), по-іншому, по-козацькому (-ки), по-християнському (-ки), по-своєму, по-сусідському (-ки); також по-латині;
б) складні прислівники, утворені з двох однакових синонімічних чи антонімічних (протилежних за змістом) прислівників: далеко-далеко, ледь-ледь, ледве-ледве, один-однісінький, ось-ось, давним-давно, врешті-решт, геть-чисто, гидко-бридко, повік-віків, зроду-віку, тишком-нишком, рано-вранці, часто-густо, вряди-годи, десь-інде, сяк-так, більш-менш, видимо-невидимо (але: одним одна, один одним, все одно, кінець кінцем, сама самотою);
в) неозначені складні прислівники з частками будь-,-небудь, казна-, хтозна-: будь-де, будь-коли, будь-куди, як-небудь, де-небудь, куди-небудь, коли-небудь, казна-що, казна-куди, казна-де, казна-скільки, хтозна-коли, хтозна-де, хтозна-навіщо, хтозна-як тощо. Якщо при відмінюванні з'являється прийменник, то всі слова пишуться окремо: будь з ким, хтозна в кого, казна на кому;
г) частки -бо, -но, -от, -то, -таки, якщо вони стосуються лише певного слова й стоять після нього, підсилюючи значення: скажіть-бо, слухай-бо, мовчіть-бо, який-бо (ти), дай-но, ходи-но, стій-но, тільки-но, стривай-но, як-от, так-от, отакий-то, аби-то, тому-то, якийсь-то, чим-то, якби-то, стільки-то, так-таки, все-таки, сів-таки. Але: скільки ж то (зроблено), як би то (сказати), все ж таки (спізнився), пішов би таки (ліг). Якщо частка таки стоїть перед означуваним словом, то пишеться окремо: таки треба (відпочити), таки встиг (на поїзд), таки моя (правда), але моя-таки (правда).

Правильніше: Закінчивши роботу, треба прибрати