ЗАГРОЖУЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Замініть нехарактерний для української мови канцеляризм нести загрозу на стилістично кращий варіант: загрожувати.

Правильніше: погрожувати; загрожувати; пригрожувати

Правильніше: у цілковитій безпеці; цілком (зовсім) безпечно; у надійних руках

Правильніше: висіти дамокловим мечем над кимось

Правильніше: у небезпеці хто; загрожує небезпека кому; під небезпекою хто

Правильніше: висіти дамокловим мечем над кимось (чимось)

Правильніше: таїти в собі небезпеку

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови.

Замініть загрожуючий на стилістично кращий варіант: загрозливий, або перебудуйте речення, використавши дієслово загрожувати.

Дехто автоматично вживає перше або друге слово, вважаючи їх варіантами. Хоч вони близькі морфологічно — відрізняються тільки префіксами, — проте мають змістові відмінності.
Загрожувати означає «становити небезпеку», «створювати небезпеку». Наприклад: «Порушення правил експлуатації машин загрожує аварією». «Несвоєчасне внесення абонементної плати загрожує відключенням телефону». «Невитривалим організмам у цьому кліматі загрожує загибель». «Тепер нам загрожувала нова небезпека».
Погрожувати означає «нахвалятися зробити щось неприємне», «залякувати», зокрема «робити характерний жест кулаком або пальцем на попередження про здійснення погрози». «Римський імператор боявся посилення Росії і погрожував Богданові Хмельницькому походом на Україну всіх сил європейських католиків, нахвалявся винищити народ, який не хоче прийняти римське віросповідання». (О. Довженко.) «Ми летіли, аж дух захоплювало, а за нами наздогін з свистом, реготом і зойками гнались парубки, погрожуючи кулаками…» (М. Коцюбинський.) «Учителька розсердилась, почервоніла. Суворо наказала не пустувати в класі, погрожуючи вигнати зі школи». (С. Васильченко.) «Не раз, проходячи мимо, Данько погрожував йому кулаком, та все не міг здійснити своєї погрози». (О. Гончар.)
Проте деякі мовці, та й автори літературних творів, часом не надають значення відмінностям у семантиці цих двох слів і тим самим припускаються стилістичної помилки. Наприклад: « …Із урвища звисав велетенський камінь, обмитий вітрами, він уже надколовся зверху і погрожував загородити вузький прохід». «Це були не оплески, а грім, що погрожував зруйнувати клуб». «О к с а н а: Прийшов загрожувать мені?». «Староста вмовляв Михайла Барабаша, загрожував йому, підкупав його родичів, навіть родину…»
У перших двох прикладах слід було вжити дієслово загрожувати, в останніх — погрожувати.
«Гнила осінь погрожувала (треба: загрожувала) засмоктати вози і гармати в грузьких… болотах». «Часто, посварившись з братом, дівчинка загрожувала (треба: погрожувала), що розповість батькам про його пустощі й витівки».

«Голос України» (№ 8 від 16 січня 2003 року) пише про чоловіка, який «загрожував вчинити низку терактів». Це не обмовка, не описка (про небажаний збіг однакових приголосних «загрожував вчинити» говорити не будемо) – і такі неточності властиві не тільки «ГУ». Наші тлумачники не розрізняють відтінків у відтворенні українською російського слова «угрожать». «Загрожувати» – це становити небезпеку, створювати її. «Суперечка загрожувала перерости в сварку» (Петро Колесник), «Артамонову загрожувала сліпота» (Любомир Дмитерко). А в наведеному контексті слід було сказати «погрожував». Погрожувати – залякувати чим-небудь, нахвалятися зробити щось неприємне. «Начальник полкової розвідки... погрожував розстріляти нашого старшого лейтенанта з «особистої зброї» (Іван Багмут).
Те саме й з іменниками «погроза», «загроза». «Погроза» в сучасній літературній мові – обіцянка причинити зло, неприємність; «загроза» – можлива небезпека.
Освічена людина не скаже: «Він надіслав лист із загрозою», тільки – «з погрозою». Так само не промовить: «Цілком реальна погроза землетрусу», а «загроза землетрусу». Бо «погроза» – це вже землетрус дав про себе знати.

Правильніше: Порушення правил загрожує аварією

Правильніше: Це загрожує колекції пошкодженням