ДІЙОВИЙ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови. Замініть діючий на один з варіантів:

чинний — який діє за певних умов, має юридичну силу;

дієвий — здатний активно діяти; здатний робити вплив на що-небудь;

дійовий — стосується персонажів, героїв драматичного твору;

а також синонімічні варіанти та перифрази: активний, діяльний; у дії, у роботі, на ходу.

Правильніше: діяльний; беручкий; непосидющий; живий; жвавий; дійовий; моторний; завзятий, заповзятий, завзятущий

Персонажа драматургічного твору слід називати дійовою особою, а не «діючою», як це часом дехто робить. «Помилково вбачаючи в п'єсах Островського примітивізм композиції, відсутність драматичної динаміки, наявність великої кількості сцен і епізодичних персонажів, мало пов'язаних з основним змістом п'єс, автор рецензії вважав, проте, що всі ці недоліки компенсуються правдивою характеристикою дійових осіб і справді майстерним зображенням оточення». (М. Гудзій.) «Народ — козацька маса, селянство, міське ремісництво — є активною дійовою особою в опері К. Данькевича». (З журналу.) «Дійові особи: Моя утома. Ниви у червні. Сонце». (М. Коцюбинський.)
Навпаки, навряд чи варто називати армію, яка бере безпосередню участь у воєнних діях, «дійовою». «Листи від сина приходили тепер із дійової армії і були повні турботи за матір».
У сучасній літературній мові правильним вважається словосполучення діюча армія.
Діючий ще означає «функціонуючий», «працюючий» і вживається в літературній мові як означення: діюча модель, діюча людина (та, що діє; порівн.: діюча людина — діяльна, тобто та, що активно діє). «Перед усіма працівниками промисловості та інших галузей народного господарства стоїть завдання — повніше й раціональніше використовувати діюче устаткування». (З журналу.) «Художній смак думаючих, діючих, працюючих людей вводить глибини думки, рівень узагальнень життєвих явищ в критерій художності і відмовляє бездумним, описовим речам у праві називатися художніми». (З журналу.)
Вживати слово діючий у складі дієприкметникового звороту літературна мова уникає: в цьому разі частіше вдаються до описового способу — вживають підрядне означальне речення. Наприклад, перевага надається конструкції речення «Партизанські загони, які діють у цій місцевості, об'єдналися», а не реченню «Партизанські загони, діючі в цій місцевості, об'єдналися».
Замість діючий у таких словосполученнях, як діючий правопис, діюча програма, діюче законодавство тепер у літературній мові частіше вживається чинний (чинний правопис, чинне законодавство).
У значенні «ефективний», «вагомий», «результативний» найчастіше вживається слово дійовий. «Найбільш відчутним і дійовим для Тичини … був вплив … Т. Шевченка». «…З турботи про рідних, про найближчих людей і починається дійова доброта людська». (З журналу.)
Отже, про героїв роману, п'єси, опери, кінофільму слід говорити, що вони дійові особи, а не «діючі особи»; навпаки, армію, яка бере безпосередню участь у воєнних діях, треба називати діючою, а не «дійовою».

Дійовий – здатний активно діяти; спроможний робити вплив на що-небудь. «З кожним роком рух народів за мир посилюється, стає більш дійовим» (з журналу).
Дійова особа: а) учасник якоїсь події, справи («Факти всі перевірені, дійові особи не вигадані» – Юрій Яновський); б) персонажа, героя драматургічного твору також слід називати дійовою особою, а не діючою («Народ – козацька маса, селянство, міське ремісництво – є активною дійовою особою в опері Костянтина Данькевича» – з журналу). Навпаки, правильним у сучасній літературній мові вважається вислів діюча армія. Тут діючий уживається як означення. Використовувати це слово у складі дієприкметникового звороту не рекомендується: в цьому разі вдаються до описового способу. Наприклад, надають перевагу конструкції речення «Злочинні угруповання, що діють у місті, поділили між собою речові ринки», а не «Злочинні угруповання, діючі в місті...»
Замість діючий у таких словосполученнях, як діючий прем'єр, діючий правопис, діюча програма, діюче законодавство, тепер у літературній мові вживають чинний прем'єр, чинний правопис, чинна програма, чинне законодавство.
Невже обов'язково дослівно перекладати російською постоянно действующая выставка? По-українськи достатньо сказати або написати постійна виставка.
У значенні «вагомий», «ефективний», «результативний» найчастіше виступає слово дійовий. «З турботи про рідних, про найближчих людей і починається дійова доброта людська»; дійовий вплив, дійовий засіб, дійове виховання, дійове знаряддя тощо.

Правильніше: дійові особи

У двадцятих і тридцятих роках XX ст. багато сперечалися про те, чи є в українській мові форма орудного відмінка дійової особи. Коли одні мовознавці запевняли, що в народі не скажуть «Бригадою Коваленка виорано 20 га з огріхами», а тільки «Бригада Коваленка виорала 20 га з огріхами», бо, мовляв, назва дійової особи чи групи осіб має стояти звичайно в називному відмінку, то другі, на заперечення, наводили цитати з класичної літератури: «Енеєм кинута я бідна» (І. Котляревський); «Дідами крадене добро» (Т. Шевченко).
Очевидно, відкидати категорично можливість орудного відмінка дійової особи не слід, але не треба й надуживати ним, як це часто буває в писемній і в усній мові, наприклад: «Двері відчиняються водієм», «Він насмажив її на похідній сковорідці, передбачливо захопленій Кесарем»; «Щось нове, не звідане нами»; «Нарубані Пилипом дрова». Усі слова в цих фразах — українські, а все ж деякі фрази звучать не по-українському, не в ключі народної мови.
Візьмімо речення з творів Панаса Мирного: «Та кара над Мариною, що придумала її бариня, та нагла смерть Федорова, мов страховище яке, стояли перед очима». Замість того, щоб написати «Та кара, придумана її баринею», де іменник бариня стояв би як дійова особа в орудному відмінку, письменник удався до конструкції з підрядним реченням «що придумала її бариня», поставивши назву дійової особи в називному, бо це більше відповідає нашим мовним традиціям.
Розгляньмо ще одну фразу, взяту з давньої народної пісні: «Буде лях проклятий батьками орати, матерями волочити», де іменники батьки й матері стоять в орудному відмінку. Чому? А тому, що в цій фразі дійова особа — лях, а батьки й матері правлять за знаряддя для дійової особи (ляха). Та було б уже неприродно для народної мови сказати: «Батьками зоране поле, матерями заволочене», бо в цій фразі батьки й матері виступають як дійові особи, через що й треба: «Батьки зорали поле, матері заволочили».
Так само й у наведених вище сучасних реченнях більше відповідатиме духу нашої мови, коли сказати: «Двері відчиняє водій» (хоча слушно буде: «Двері відчиняються механізмом», бо тут немає дійової особи, а є лише знаряддя — механізм); «Він насмажив її на похідній сковорідці, яку передбачливо захопив Кесар»; «Щось нове, що не звідали ми»; «Дрова, що нарубав Пилип».
Заміна орудного відмінка дійової особи конструкцією з підрядним реченням інколи обтяжує фразу, через що й уникають її, кажучи: «Зроблені колективом працівників спостереження мали велике наукове значення» замість «Спостереження, що їх зробив колектив працівників, мали велике наукове значення». Але іноді контекст дозволяє перебудувати фразу так, щоб у ній не було ні орудного відмінка дійової особи, ні підрядного речення. Наприклад, фразу з сучасного художнього твору «Бородай відміряв зароблені хлопцем три пуди жита» можна, не міняючи значення, висловити й так: «Бородай відміряв хлопцеві зароблені три пуди жита». Та й у попередній фразі можна було б сказати: «Спостереження колективу працівників мали велике наукове значення».

Правильніше: Дійова особа в опері