ДІАМАНТА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: щирісінький діамант; діамант найвищої (найліпшої, найкращої) чистоти

Правильніше: діамант

Схожі тим, що це коштовності, скарби, самоцвіти.
Алмаз – 1. Мінерал, який блиском і твердістю перевершує всі інші мінерали. Кристали алмазу, вуглець існує в природі у вигляді алмазу та графіту. 2. Окремий коштовний камінь; його осколок, використовуваний для різання скла й інших технічних потреб.
А діамант – відшліфований і гранований алмаз. «Деякі дами були в діамантах, декольтовані, мов на бал» (Леся Українка), «На фіолетовому оксамиті лежав золотий перстень. Маленькими зірочками виблискували на ньому три діаманти» (Олександр Бойченко). Хоч інколи в текстах трапляється запозичене з російської брильянт, давня мовна традиція надає перевагу лексемі діамант.

У художній літературі й публіцистиці слова коштовність, коштовні речі й дорогоцінність майже витиснули давнє українське слово скарби. Може, до цього частково спричинилось те, що іменник скарб є синонімом до другого українського слова — клад («Нащо ліпший клад, коли в дітках лад». — Приказка), але наша класика та й сучасна українська література широко послугувапися множиною цього іменника — скарби: «їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі... — їхала Чорним гаєм і попалася розбійникам» (Марко Вовчок); «Розум — скарб людини» (народне прислів'я); «Хай вам завжди мати мила буде скарбом дорогим» (М. Рильський). Отже, не слід цуратись і цього слова. По-різному називаємо ми також скарби, що складаються з коштовних каменів: дорогоцінний камінь, самоцвітний камінь, самоцвіт. Останнє слово майже зникло чомусь тепер з ужитку, а тим часом у А. Кримського читаємо: «Срібло, злото, самоцвіти», в Панаса Мирного: «На довгих листочках грає і сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса». Чи не краще заради уніфікації мови взяти для постійного користування якусь одну з цих трьох назв, що означають однакове поняття, приміром, слово самоцвіт? Мабуть, варто.
Так само слід позбутись розбіжності в відповідниках російського слова брильянт, який наші автори пишуть то брильянт, то діамант. Українські класики воліли писати діамант: «Діамант дорогий на дорозі лежав» (В. Самійленко); «Найчистіші діаманти сяють ясні та прозорі» (Леся Українка). Сучасний український письменник В. Собко вживає від іменника діамант прикметника діамантовий: «Тільки-но пройшов свіжий дощ, діамантові крапельки мінилися під сонячним промінням». Проте в цитованої вже Лесі Українки ми можемо прочитати фразу й зі словом брильянт: «Дістаньте шкатулку з брильянтами», — але це тільки стверджує потребу прийти до якогось одного з цих слів, що не мають ніякої значеннєвої різниці. Певно, що давня мовна традиція дає перевагу слову діамант.

Правильніше: діамант

Правильніше: Діамант