ДОПОКИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

«Мене дратують слова всезагальний, віднайти, допоки, які звучать по радіо, з екрана, трибун і, що найгірше, зі сторінок літературних творів, газет. Кажуть, що це нібито неологізми – «свіжа кров» мови. На мій погляд, то звичайнісінькі словесні покручі. А що думають про них українські лінгвісти?»
Олександр Пономарів переконаний, що для існування незафіксованої жодним словником кальки всезагальний немає ні підстав, ні потреби.
Святослав Караванський наводить приклад: «Полотно митця прикувало всезагальну увагу». Чи ж не буде досить тут прикметника загальний: «Полотно митця прикувало загальну увагу»? Нащо розтягати висловлювання: всезагальний довше, ніж загальний. Знову-таки маємо справу з калькуванням: російське всеобщий обертається на всезагальний, зауважує мовознавець. Чудовий стиліст, письменник і педагог Василь Латанський прочитав якось в оповіданні: «Вона віднайшла нарешті дочку». І був обурений: чому віднайшла, а не просто знайшла? Адже дієслово віднайшла сприймається так, наче жінка вже раніше знаходила дочку, потім загубила, а тепер знайшла ще раз. І як висновок Латанський подає слова, почуті колись із уст сивенької бабусі на його рідній Черкащині: «Таке рече, що ні лізе, ні тече».
Прислівника і сполучника допоки «Словник української мови» (СУМ) фіксує зі значенням «поки, доки» та ремаркою діалектичне. То, може, й справді нехай виступає як діалектизм у певних текстах, а не надавати йому такої популярності, яку спостерігаємо нині?