ДЕЯКЕ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: деякою мірою; певною (якоюсь) мірою; у певній (у якійсь) мірі; до певної (до якоїсь) міри

Правильніше: до деякої міри; деякою мірою; трохи

Правильніше: деякою мірою

Правильніше: незабаром, невдовзі; згодом; за (через) якийсь час

Правильніше: до певної міри; певною мірою

Правильніше: мине якийсь час

Правильніше: з якогось (з котрогось, з певного) часу; від якогось часу

Правильніше: якийсь (певний) час

 

АЛЕ:

Програма автоматично вимикає комп'ютер через певний час, заданий користувачем.

Перевірте можливість замінити прикметник окремий на один із варіантів, аби точніше висловити думку й урізноманітнити мовлення:

осібний — те саме, що окремий, але вживається рідше; 

деякі, певні — не всі (переважно у множині); 

поодинокі — ізольовані від інших, позбавлені зв'язку з іншими (тільки у множині); 

відокремлений — відособлений; 

порізнений — не з'єднаний з іншими однорідними предметами.

Прикметники багатий, хворий, гарний, поганий, високий, бистрий та інші вимагають після себе прийменника на з іменником у знахідному відмінку: «Настя така багата на слово, що я не мала коли й промовити до бабусі» (Ганна Барвінок); «Удався бідний на розкоші, та бистрий на розум» (із живих уст); «Він — змалку хворий на груди» (з живих уст); «На обличчя був препоганий» (Б. Грінченко); «На зріст височенька» (Б. Грінченко). Прикметник заздрісний (завидющий) стоїть із прийменником на та іменником у знахідному відмінку («заздрісний на чуже»), або з прийменником до й родовим відмінком іменника («заздрісний до чужого»), або без прийменника, лиш з іменником у давальному відмінку («заздрісний чужому»); прикметник ласий стоїть із прийменником на та іменником у знахідному відмінку («ласий на ковбаси») або з прийменником до та іменником у родовому відмінку («ласий до ковбас»).
Прикметник свідомий стоїть у реченнях звичайно з іменником у родовому відмінку — свідомий чого: «Маяковський був свідомий великого значення кіно» (журнал «Мистецтво») .
Прикметники близький, цікавий стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками до, на й відповідним відмінком залежного іменника: близький смерті й близький до смерті, цікавий того й цікавий на те («Зо всього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі — страх!» — М. Коцюбинський).
Ці паралельні форми, коли прикметник вимагає після себе прийменника або виступає без нього, треба знати, особливо літераторам, коли розмір і ритм тексту потребують конденсованого вислову: близький смерті, цікавий знати тощо.
Слід мати на увазі й те, що інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі характеру врочистості: «У перснях вона срібних руками у стан хибкий узялася» (Марко Вовчок); «Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням» (П. Куліш).

Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про, може мати два значення: «Вони говорили про мене», — цебто мовилося про мою особу, — і «Про мене, що вони собі там говорять», — цебто мені байдуже, що там мовиться. «Про мене, хоч вовк траву їж!» (приказка), — цебто мені байдуже чи мені однаково, хоч буде вовк траву їсти.
Особовий займенник я й присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по-моєму, по-нашему: «А на мене, — говорю, — то я б із малою дитиною розмовляла» (Марко Вовчок); «Панас Кандзюба хвилювався найбільше. — А що? На моє вийшло» (М. Коцюбинський); «Не вийде, пане ляше, на ваше» (приказка).
Слід запам'ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку — на саму згадку, на саму думку: «Сухі губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку» (М. Коцюбинський), — замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці.
У розділі про іменники ми вже принагідно бачили, що за українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена іменником чи займенником, звичайно стоїть у називному відмінку, а не орудному, як часто буває в російській мові. Недобре звучить по-українському така, наприклад, фраза: «Головну увагу мною приділено таким явищам», — а слід: «Головну увагу я приділив таким явищам». Так само неприродно звучить цитований уже вислів з одного сучасного оповідання: «Щось нове, не звідане нами», — замість якого краще сказати: «Щось нове, що не звідали ми (чого не зазнали ми)». Візьмімо речення з твору С. Васильченка: «Такого отруйного нуду ніколи не зазнавав я, як тої пам'ятної травневої ночі», — і подивімося, що з нього вийшло б, якби письменник поставив дійову особу я, в орудному відмінку, як те зробив автор попереднього вислову: «Такого отруйного нуду ніколи не зазнано мною, як тої пам’ятної травневої ночі». Речення втратило свою природну еластичність і стало незграбне…
Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний висловам кінець усьому, з усім покінчено: «А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна» (І. Франко).

Правильніше: до певної міри, певною мірою
до деякої міри, деякою мірою

Правильніше: З якогось часу

Правильніше: Мине якийсь час

Правильніше: У деяких виданнях